УДК 378.147

Пастушкова І.С., Миколаївський державний університет імені В.О. Сухомлинського

Активізація музичної творчості учнів засобами хорового співу в церковнопарафіяльних школах України на рубежі XIX-XX ст.

У статті розглядається актуальна проблема сьогодення - активізація музичної творчості учнів (на матеріалі історико-педагогічного дослідження розвитку процесу початкового співацького навчання у церковнопарафіяльних школах України на рубежі ХІХ-ХХ ст.).

In the article the actual problem of the present - the activization of the musical creativity of pupils (on the material of the historical-pedagogical research of the development of the process of the initial singing training in parochial schools of Ukraine on boundary ХІХ-ХХ century) is examined. Вступ. Національне відродження України, інтеграція її у світове товариство вимагають створення нової системи освіти, спрямованої на формування творчої особистості учня. Становлення такої особистості є одним із основних завдань сучасної музичної педагогіки. Сьогодні назріла потреба осмислення історичного досвіду вітчизняної співацької практики минулого з метою визначення перспектив і шляхів використання її кращих надбань.

Аналіз наукових досліджень та публікацій. Проблема організації музично-творчої діяльності учнів, визначення її різних аспектів привертала увагу багатьох дослідників: О. Гумінської, А. Король, Л. Масол, Г. Падалки, В. Рагозіної, О. Ростовського та ін. Окремі питання музично- естетичного виховання в різних навчальних закладах України на рубежі ХІХ-ХХ століть висвітлені у працях Н. Бовсунівської, Т. Грищенко, Л. Дорохіної, М. Маріо, В. Мітлицької та ін. Однак специфіка активізації музичної творчості учнів церковнопарафіяльних шкіл досі залишається поза увагою широкого кола науковців та педагогів- музикантів. Джерельна база даного дослідження складається перш за все із документів та матеріалів державних архівів та опублікованих збірників постанов, розпоряджень, доповідей, звітів центральних, губернських, єпархіальних та місцевих установ, а також тогочасної науково-методичної літератури та преси.

Формулювання цілей роботи. Мета дослідження полягає у виявленні, вивченні та узагальненні позитивного педагогічного досвіду церковнопарафіяльних шкіл України кінця ХІХ - початку ХХ ст. щодо активізації музичної творчості учнів засобами хорового співу. Вибір таких хронологічних рамок визначається тим, що видання тогочасним Міністерством освіти "Правил про церковнопарафіяльні школи" (1884 р.) і наказу "Про поліпшення естетичного і художнього виховання учнівської молоді" (1889 р.) спонукало суттєве розширення мережі цих шкіл на рубежі ХІХ-ХХ ст., зумовило значне пожвавлення музично-освітньої справи та хорового виконавства.

Результати дослідження. Вагомим компонентом початкового співацького навчання у церковнопарафіяльних школах було залучення учнів до музично-творчої діяльності. У виданому в 1903 р. Синодальному методичному збірни- ку для вчителів церковнопарафіяльних шкіл [1, с. 55-58] наводилися докладні рекомендації щодо проведення уроків співу і позакласної роботи (організації хорів). Упорядники цієї роботи вказували на провідну роль мелодії в хоровому виконанні. З огляду на взаємозв'язок мелодії з текстом вони звертали увагу й на необхідність вироблення чистоти інтонування, почуття ритму і відзначали, що спів мелодійний, одноголосний та унісонний повинен складати "перший ступінь навчання". Це сприяло перш за все привчанню до правильної постановки голосу та вірного інтонування. У вправах зі співу рекомендувалось ускладнювати спочатку ритм, а не інтервали, тому що ритмічні труднощі переборюються легше інтервальних. "Другий ступінь навчання", згідно з цими рекомендаціями, складав гармонійний (хоровий) спів. Відзначалося, що виділення елементів гармонії необхідно і при навчанні унісонного співу (виконанні інтервалів). Особливо підкреслювалося: "У церковному співі виразність можлива тільки в тому випадку, коли це допускає піднесеність і молитовність церковних піснеспівів... Найкраща в церковному співі виразність складається в ясній виразній у всіх голосах вимові тексту з вірними наголосами" [1, с. 58]. Говорилося, що в дидактичному відношенні дуже корисно учити дітей на професійній основі брати звуки голосно і тихо, робити поступові переходи, тобто diminuendo і crescendo, прискорюючи і сповільнюючи рух (рахунок) та інше, але допускати це дозволялось не більш, як для вправи голосових органів і розвитку волі користування голосом, тобто вживати в різних гімнах, але не в зразках церковно-богослужбового співу. Зазначалося, що до церковного співу повинні бути пропоновані такі ж вимоги, як і до всіх інших шкільних уроків:

а) навчати всіх без винятку;

б) уроки розпочинати і закінчувати загальною класною молитвою;

в) застосовувати стягнення і заохочення, що повинні бути нормою у шкільному житті [1, с. 68-69].

Таким чином, у практику роботи церковно - парафіяльних шкіл були міцно закладені принципи загальнообов' язковості, забезпечення виховуючого характеру навчання, природовідпові- дності, наступності, послідовності, систематичності, доступності й посильності навчання, наочності, усвідомленості і активності навчальних дій учнів. Також враховувались вікові та індивідуальні особливості розвитку дітей та диференційований підхід в процесі початкового співацького навчання, що були пізніше науково обґрунтовані відомими методистами О. Масловим, І. Пономарьковим та ін.

Щодо оцінного компоненту початкового співацького навчання, можна зазначити, що вчителі дійсно застосовували ті ж саме стягнення і заохочення, що взагалі практикувалися в тогочасному шкільному житті. У зв'язку з цим та з метою спростування думки з приводу "кийової дисципліни" церковнопарафіяльних шкіл, вважаємо за необхідне привести вимогу правил і програм цих шкіл: "Бувають іноді потрібні й особливі строгі міри для врозуміння ледачих і завзятих, але наставник у застосуванні їх повинен всіляко уникати приниження дітей і жорстокості з ними" [1, с. 38].

Формуванню творчої атмосфери значною мірою сприяла позаурочна діяльність учнів. Заняття з церковного співу проводились, як правило, останніми