уроками. Однак це не вказує на зневажливе ставлення до них - навпаки, після уроків учні часто залишалися для додаткових позакла- сних занять, готувалися до участі в богослужбових обрядах, благодійних концертах, святах, музично- літературних вечорах. Здібніші учні завжди входили до складу церковних хорів.
У Пояснювальній записці до програми викладання церковного співу у церковнопарафіяльних школах [2] чітко простежуються намагання забезпечити практичну спрямованість предмету, зв'язок між урочною та позаурочною формами занять, підкреслюється необхідність організації хорів. У ній, зокрема, було сказано, що більш встигаючі учні повинні залучатися до участі у криласному співі в церкві. Уряд, суспільство і церква вважали, що заохочення учнів до духовного співу в храмах буде виховувати, дисциплінувати та стримувати їх від недобрих вчинків.
На цікавий приклад із власного досвіду роботи в Татевській школі посилається педагог- музикант того часу С. Рачинський: "Пишу ці рядки в суботу увечері. Навчання в школі ще не почалося; завтра зберуться учні, щоб співати обідню. Але учениця із самого далекого села нашого приходу (18 верст) вже тут. Вона співає на правому клірі: це радість і гордість її життя. З темної глибини притвору, де за густою юрбою чоловіків, зітхаючи і хрестячись, перешіптуються сільські кумоньки, вона піднесена на висоту того таємничого вівтаря, у який вона не може вступити. Про неї моляться на сугубій єктенії. Ті святі і страшні слова, від яких здригаються серця і гнуться коліна, - вона оголошує ними церкву і помалу, у строгому ладі співзвуч, у ній розкривається глибокий зміст цих слів, не пояснюваний ніякими шкільними тлумаченнями..." [3, с. 17]. Але в той же час учні С. Рачин- ського у тій школі мали можливість вчитися грі на фортепіано, скрипці, фісгармонії, займалися під його керівництвом музичною етнографією (збирали та популяризували пісні і казки Смоленського і Тверського краю). Його діяльність була прикладом для багатьох українських педагогів, в числі яких П. Демуцький, К. Стеценко, М. Леонтович та ін.
Вчителі музики залучали учнів до безпосередньої участі у хоровому співі. Вони організовували співацькі колективи, які нараховували від 8 до 20 учасників і функціонували в багатьох школах. Хор своїми виступами допомагав заробляти на одяг та взуття співаків, а також на покращення матеріальної бази школи. Кількість таких колективів зростала, особливо в церковнопарафіяльних школах, і вони мали з боку керівництва певну підтримку. Про це свідчать матеріали архівів, відомості єпархіальних училищних рад, зокрема, звіти єпархій про стан церковнопарафіяльних шкіл, а також різноманітні статистичні збірники досліджуваного періоду. В 1887 р. кращою в 2-му окрузі Липовецького повіту Київської губернії вважалась однокласна церковнопарафіяльна школа при Воскресенській церкві міста Ільїнець, де вчитель-священик, крім щоденних по 2-3 години занять з учнями (76 осіб), організував чудовий хор [4, с. 69-70]. Протоієрей Очаківського Військового Собору Г. Суд- ковський повідомляв у своїх звітах про участь у хорі 8 учнів церковнопарафіяльної школи, що діяла при соборі, відзначаючи особливу красу дитячих голосів і діяльність керівника хору - поручика Савельєва [5, арк. 4]. Дійшли до нас свідчення і про чудовий церковний хор Преоб- раженської церковнопарафіяльної школи міста Ніжина на Чернігівщині, в якому брали участь і учні (95 осіб), і дорослі [6, с. 34]. А в звіті попечителя Київського навчального округу за 1889 р. відмічалось, що особливо відрізнялися стрункістю, добрим підбором і силою голосів хори училищ різних типів Борзенського, Ніжинського, Козелецького, Глухівського, Роменського, Гадя- чського і Переяславського повітів [7, с. 91].
Отже, хорові колективи в кінці ХІХ - на початку ХХ століть виконували свою почесну місію завдяки високодуховному змісту літургійних піснеспівів, приносили велике естетичне задоволення, чим підносили людську гідність школярів-виконавців та учителя-регента.
Крім обов'язкової участі в богослужіннях, учні залучалися також до проведення літературно-музичних вечорів, благодійних концертів тощо. Так, у 1897 р. тогочасне Міністерство народної освіти видало циркуляр, в якому рекомендувало всім навчальним закладам організовувати літературно-музичні вечори. Програми таких заходів включали, як правило, не тільки релігійні, а й світські твори. Тому вони ставали однією з ефективних форм позашкільної освіти, залучення до цінностей світової художньої культури. В свою чергу, підвищення рівня організації' позакласної роботи (виступи хорових колективів учнів у церкві, на святах) виявляло себе безумовним фактором формування співацьких інтересів та творчих можливостей учнів. Використання художнього репертуару свідчило вже про досить високий рівень вокально-хорових навичок виконавців.
У збірнику методичних роз'яснень для вчителів церковнопарафіяльних шкіл приводилися докладні методичні рекомендації для організації хорів [1, с. 88].
Був рекомендований зразковий склад дитячо-
Дискантів 1-х 2 5
Дискантів 2-х 1 3
Альтів 1-х 1 3
Альтів 2-х 2 5
го хору:
Відзначалося, що "рівновага може залежати від порівняльної сили голосів співаючих, а уміння розмірити голосові сили вже залежить від ступеня розуміння організатором хору своєї справи; необхідно тільки піклуватися, щоб одні голоси не видавалися різко над іншими". Визнаючи велике значення створення дитячого церковного хору, автори збірника в той же час відмічали: "Найвищою мірою було б благотворно для парафіян, якби... священик із вчителем улаштували всенародний хор", як це було здавна на Русі. Далі випливало попередження з приводу необхідності ретельної розробки практичних прийомів роботи з хором, починаючи з прослу- ховування співаків і розподілу по партіях і закінчуючи роботою над виразним виконанням творів.