УДК 23/28: 615.015: 371.32

Ханстантинов В.О.

ВИВЧЕННЯ РЕЛІГІЇ В ШКОЛІ І ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ТОЛЕРАНТНОСТІ

Стаття присвячена проблемам вивчення релігії в школі. Проаналізовано формування толерантності в контексті релігієзнавчої освіти учнів.

Ключові слова: школа, освіта, релігія, толерантність.

Статья посвящена проблемам изучения религии в школе. Проанализировано формирование толерантности в контексте религиоведческого образования учеников.

Ключевые слова: школа, образование, религия, толерантность.

The article is devoted to the problems of study of religion at school. Forming of tolerance is analysed in the context of mUg^s education at school.

Key words: school, education, religion, tolerance. Розвиток якостей толерантної особистості засобами освіти - це одне із важливих її завдань, що об'єктивно постає у процесі зміцнення в нашому суспільстві демократичних засад, цінностей плюралізму, яка готує молодь до самостійної продуктивної життєдіяльності в умовах світу, що глобалізується. Неабиякої актуальності останніми роками набула проблема формування культури толерантності молодої особистості у зв'язку з вивченням курсів релігієзнавчого спрямування, зокрема, християнської етики та культури.

Різних аспектів даної проблеми у своїх дослідженнях торкалися такі вчені, як І. Бех, О. Сухо- млинська, М. Кудряшова, Т. Седих, Т. Длінна, М. П'ятак, О. Гузик, И. Лавриченко, І. Понкін. Практичним досвідом викладання курсу християнської етики ділилися на сторінках періодичних педагогічних виданнях М. Боєчко, Г. Самолюк, Л. Метлицька, Л. Хабайлюк, О. Голубець та інші. В той же час ще недостатньо висвітлене питання чіткого розмежування змісту власне релігійного і релігієзнавчого компонентів, розвитку толерантності у процесі ознайомлення з навчальним матеріалом.

Метою даної статті є розгляд співвідношення релігійного та релігієзнавчого компонентів освіти в контексті реалізації одного із виховних її завдань - формування толерантної особистості.

Важливою прикметною рисою трансформації системи освіти всієї постсоціалістичної доби є, в тому числі, зміна світоглядної парадигми змісту дисциплін суспільно-гуманітарного циклу. На рівні державної політики цей стан освіти закріплений Указом Президента України від 21 березня 2002 року № 279 «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього СРСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій». Це дозволило освітянам не лише ознайомлювати учнів із раніше невідомими або табуйованими колишньою владою матеріалами, але й водночас поставило перед ними як невідкладне питання, як вміло оперувати з ними та коректно викладати їх, як застосовувати властивий їм виховний потенціал для розвитку особистості учня, розуміючи при цьому, що школа є далеко не єдиним джерелом інформації і впливу на його свідомість.

Опираючись на попередній досвід факультативного викладання предметів релігієзнавчого спрямування, накопичений у ряді областей, починаючи з 2005-2006 н. р. з шостого класу у школах України запроваджується курс «Християнська мораль та етика». Інститутом проблем виховання АПН України були розроблені Концептуальні засади вивчення предметів духовно-морального спрямування в загальноосвітніх навчальних закладах» [1]. Необхідність запровадження їх пояснювалася корозією духовних цінностей, занепадом моралі й культури, меркантилізацією життя і пропагандою насилля. Однією з цілей вивчення предметів духовно-морального спрямування було названо «формування шанобливого ставлення до носіїв відмінних від власної культури і традицій, уміння жити і творити в сучасному полікультур- ному та поліконфесійному глобалізованому світі, готовності поважати право кожного на свободу совісті» [2, с. 13], тобто формування культури толерантності.

Зазначене завдання набуває особливої актуальності з огляду на те, що українське суспільство є поліконфесійним. За часів незалежності відбулося стрімке зростання кількості релігійних організацій усіх конфесійних напрямів, коли незважаючи на свій «переважно загальнодекларативний характер» [3, с. 160] Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. на ділі забезпечив свободу совісті, яку класик сучасної політичної науки Джон Роулз вважає базовою, що має пріоритет щодо інших свобод [4, с. 212]. Факт поліконфесійності не тільки спонукає до формування у молодої людини принаймні терпимого, шанобливого ставлення до представників різних вірувань, але й вимагає при цьому враховувати конкретні умови того чи іншого регіону. Ясна річ, Крим відрізняється від Закарпаття, а Донбас - від Галичини. Приміром, сьогодні на території Миколаївської області зареєстровано 490 релігійних організацій, 29 конфесійних напрямів і течій. Для порівняння: у 1990 році релігійна мережа охоплювала 79 громад, що належали до 4 конфесій [5, с. 245]. Географія релігій кожної області, а у деяких випадках і окремих районів, має свої суттєві відмінності. Ознайомлення учнів із ними так само необхідно, як і вивчення конфесійної карти держави загалом, адже йдеться про повсякденне їх оточення, про реальну (а не уявну чи віртуальну) практику їх соціальних контактів, про досвід (позитивний або негативний), який вони при цьому набувають і який визначатиме у подальшому лінію їхньої життєвої поведінки сильніше за будь-яких абстрактних словесних настанов.

Необхідність долучення державної системи освіти до навчання і виховання духовно- моральних цінностей, притаманних релігії, добре усвідомлюється в країнах усталеної європейської демократії, які законодавчо закріпили світський характер держави, освіти, суспільного виховання. Не випадково, що й Міжнародна комісія з освіти для ХХІ ст. ЮНЕСКО у 1997 році акцентувала важливість викладання знань про релігію як запоруки соціальної гармонії: «Саме в школі слід пояснювати молоді історичну, культурну і релігійну основу різних ідеологій, з якими вона зустрічається у суспільстві, за місцем проживання або у класі» [3, с. 145].

Значно збільшилась кількість тих, хто вважає себе віруючим.