до їх носіїв. Тому толерантність - це не тільки і не стільки терпимість до проявів самобутньої індивідуальної чи групової ідентичності. Вона відрізняється своїм рефлексивним характером, усвідомленістю своїх підстав, обґрунтованістю ціннісних пріоритетів, а відтак є морально і психологічно пов'язаною із вищою метою - створювати сприятливу атмосферу для підтримання суспільної солідарності та розгортання діалогу між суб'єктами соціальної дії в ім'я миру, справедливості, утвердження людської гідності.
Отже, школа, опираючись на цінності толерантності, може і повинна вчити молодь не лише доброзичливо ставитись до інших вірувань, а й чітко розрізняти, що є прийнятне, а що є неприйнятне в них, де межа можливого співробітництва на духовній ниві, а де потрібні принциповість і зрілість громадянської позиції, щоб не дати захопити себе у духовний полон і допомогти іншим. Ці якості є затребуваними сьогодні, оскільки з боку різних сумнівних «гуру», «пророків», «апостолів», «посланців Бога», які діють під гаслом толерантності, спостерігаються численні спроби поневолити легковірну молодь.
Для формування культури толерантності при вивченні предметів духовно-морального спрямування в загальноосвітніх навчальних закладах варто звертатися до краєзнавчих матеріалів. Північне Причорномор'я з давніх давен було територією, де життєві хвилі змішували представників різних народів. Ще до нової ери на територію теперішньої Миколаївщини прибули жителі славнозвісного Мілета, заснували Ольвію, а до того - вони ж поселилися на острові Березань, де знайдені залишки культових споруд, присвячених Афродиті, і комплекс кам'яних споруд - так званий «Некрополь Скадовського». Згідно з «Житія Святих Апостолів» після Вознесіння Сина Божого, його учень Андрій Первозваний проповідував у Скифії, Босфоринові, Християнська традиція починає відновлюватися у ХУЛІ ст., коли на території області були побудовані перші козацькі церкви. Північне Причорномор'я довгий час перебувало в зоні впливу Кримського ханства. Тут будувалися мечеті. У стародавньому місті- фортеці Кара-Кермені або Ачі-Кале (м. Очаків) функціонувало 3 мечеті. В селі Тернівка (передмістя Миколаєва) перша мечеть була вже у 1790 р. В самому ж місті перша мечеть збудовано було у 1869 р. З входженням цих земель до складу Російської імперії її освоюють численні переселенці. Варто зазначити, що відповідним Імператорським указом їм було гарантовані свобода віросповідування, право будувати церкви і мати священнослужителів. Окрім православних, тут з'являються римо-католицькі, лютеранські, пізні протестантські, мусульманські, іудейські громади. Перший костьол у Миколаєві був побудований у 1794 році, а згодом - такий же у с. Киселівка. Ініціатором побудови лютеранської кірхи був військовий губернатор Миколаєва, головний ко- мандир Чорноморського флоту адмірал О.С. Грейг (1816-1833).
Представників усіх конфесій спіткала спільна гірка доля бути беззахисним об' єктом переслідувань і утисків із боку колишньої атеїстичної влади. Так, на початок 1917 р. на території сучасної Миколаївщини існувало понад 800 храмів, у тому числі 16 римо-католицьких, 7 лютеранських, 92 синагоги і молитовні будинки, але більше половини культових споруд було згодом зруйновано.
Сприятиме формуванню толерантності ознайомлення учнів із різноманітною діяльністю релігійних організацій як суб'єктів громадянського суспільства. Вже декілька років працює майстерня іконопису, яку очолює православний отець Сергій. Роботи художників виставлялися у київському музеї Івана Гончара. Вони, як повідомляють засоби масової інформації, прикрашають оселі В. Ющенка, Ю. Тимошенко, В. Януковича. [17, с. 18]. За сприяння католицької громади у 2005 р. відбулася виставка «Час примирення і надії. Папа Іван Павло ІІ у ювілейному році».
Православні громади допомагають у роботі з наркозалежними, позбавленими волі, громада Нового Заповіту «Наріжний камінь» і громада ХВЄ «Віфанія» - піклуються про ветеранів та інвалідів, адвентисти сьомого дня - забезпечують гарячим харчуванням щодня 15-20 найбільш знедолених. Улітку 2006 р. у започаткованих релігійними організаціями дитячих таборах відпочило 2000 дітей.
Таким чином, релігійний та релігієзнавчий компоненти освіти відрізняються за своїм суб'єктом, змістом, соціальним призначенням і водночас вони взаємодіють у формуванні духовно багатої, високоморальної особистості. Вивчення предметів духовно-морального спрямування в загальноосвітніх навчальних закладах є вимогою нашого бурхливого часу. Однією з важливих цілей цього є формування толерантності - соціально-психологічної якості, необхідної для ефективних суспільних взаємодій у полікультурному, багатоконфесійному середовищі.
ЛІТЕРАТУРА
Концептуальні засади вивчення предметів духовно-морального спрямування в загальноосвітніх навчальних закладах (курси «Етика», «Основи християнської етики», «Основи релігійної етики») / За ред. І. Беха, директора Інституту проблем виховання АПН України // Історія в школах України. - 2006. - N° 7.
Там само.
Переверзій В. Новий закон про свободу совісті - засіб подолання чи загострення релігійної напруги? // Політичний менеджмент. - 2007. - № 3. - С. 160-169.
Роулз Дж. Політичний лібералізм // Сучасна політична філософія: Антологія / Пер. з англ. - Упоряд. Я. Кіш. - К.: Основи, 1998. - 575 с.
Тригуб О.П. Релігії та конфесії Миколаївщини // Миколаївщина в новітній історії. - Миколаїв: Вид-во ПП Шамрай, 2007. - 280 с.
Седых Т.Н. Теория «симфонии властей»: история и современность // Вестник Московского университета. - Сер. 12. - Политические науки. - 2008. - № 4. - С. 31-37.
Метлицкая Л.И. Разработка урока «Не забудь меня, Господи, Тебя забывающего» // Педсовет. - 2006. - № 8 . - С. 13-15.
Сухомлинская О.О «Христианской этике» без иллюзий // День. - 2007. - 5 июня. - C. 6.
Гузик О. Основи християнської моралі: Авторська програма для учнів 1-11 класів НЗН // Шкільний світ. - 2005. - № 5-6. - С. 9-12.
Кущак