Особистісний підхід у підготовці вчителя розширює сферу творчого вибіркового (не нормованого іззовні) засвоєння знань. У навчанні, що орієнтується на особистість, а отже, на моральну свідомість майбутнього вчителя, докорінно змінюється функція мотиву в присвоєнні змісту. В традиційному навчанні, де результатом є орієнтування в певній предметній сфері, мотив впливає на процесуальні, а не на змістові характеристики засвоюваних знань, тобто від мотиву і особистісної позиції того, хто навчається, залежить глибина, міцність, усвідомлення та інші якості набутих знань, тобто від мотиву і особистісної позиції того, хто навчається, залежить глибина, міцність, усвідомлення та інші якості набутих знань, але не їх зміст. При засвоєнні ціннісних аспектів матеріалу відкривається якісно нова функція мотивації: мотив зумовлює сам зміст того, що засвоюється, оскільки цінність не просто розуміється (значення), але й приймається (смисл). Оскільки ціннісна структура матеріалу значною мірою вибудовується викладачем (тим, хто цей матеріал викладає), то розуміння поняття "зміст професійної підготовки" втрачає свої чіткі програмні межі, стає функцією, продуктом взаємодії суб'єктів навчальної діяльності.

Розгляд провідних установок парадигми "індивідуальності" в педагогічній освіті дає можливість зробити висновок, що цей напрямок є органічною складовою ширшого особистісного підходу до професійної підготовки вчителя, в межах якого, на наш погляд, останніми десятиріччями простежується новий напрямок - дослідницько- орієнтована педагогічна освіта. Значний вплив на її розвиток мають психокогнітивні теорії, які зосереджені на процесах пізнання (cognition processes): мислення, аналізу, розв'язання проблем, формування понять, уявлень тощо.

УДК 159.9 : 37 Бех І. Д.

Інваріанти виховної методології

Сучасна психолого-педагогічна наука докорінно переглядає свої методологічні підходи щодо морально-духовного виховання і розвитку підростаючої особистості. Від продуманості цієї роботи безпосередньо залежитиме те, якої особистісно перетворювальної проби будуть виховні методи як основний інструмент діяльності педагога.

Нині стало очевидним, що лише ті наукові положення матимуть перспективу, які покладають дитину у її сутнісному вимірі, звертаються до її свідомості і самосвідомості, до вищих її почуттів у оволодінні морально-духовною культурою і свого народу, і людства в цілому.

Зауважимо, що виховна методологія - це система положень, які виступають пояснювальними схемами щодо організації виховного процесу. З огляду на це запропонуємо ряд виховних інваріантів, тобто усталених вимог, на основі яких педагог зможе науково обгрунтовано вибудовувати свій виховний вплив на дитину.

Інваріанті. Формування у суб'єкта здібності і бажання усвідомлювати як особистість

Допомогти дитині усвідомити себе як особистість має стати ключовим завданням педагога як організатора виховного процесу. Адже тільки через усвідомлення можливий і процес оволодіння складовими компонентами внутрішнього світу, тобто формування вихованця як суб'єкта власного морально-духовного розвитку. Але що значить усвідомити себе як особистість стосовно дитини, яка ще має нею стати, у якої ще не розвинені базові особистісні цінності? Тут слід виходити з того, що структура образу Я дитини переважно емоційно- чуттєва. І чим молодший вік, тим ця особливість яскравіше проявляється. У дитини Я-боязливе, Я- захоплююче, Я-радісне тощо, причому такі почуття значною мірою ситуативні.

Враховуючи цю особливість, слід створювати такі виховні ситуації, які б вимагали від вихованця прояву широкої емоційної палітри, але позитивної спрямованості, оскільки негативні емоції особистісно руйнівні.

Спеціальні психологічні дослідження засвідчують, що совість, як система суспільно значущих моральних цінностей, розвивається швидше з того емоційного матеріалу, який робить індивіда психологічно сильним. Почуття ж страху, слабкості і таке інше блокують розвиток повноцінної особистості.

Усвідомлення вихованцем своїх почуттів, прагнень, намірів відбувається за допомогою внутрішнього мовлення. Можна стверджувати, що воно є процесом оснащення свого Я. Основна функція внутрішнього мовлення - створення впливу швидше на своє Я, ніж на інших людей. Коли дитина починає більше усвідомлювати себе як особистість, вона звертається безпосередньо до себе, не прагнучи з цією метою вступити в спілкування з іншою людиною.

Використовуючи внутрішнє мовлення для представлення самому собі своїх почуттів стосовно різних подій, вихованець у результаті такої внутрішньої праці визначає і спосіб взаємин з іншими людьми. Власне, дитина цим самим створює свій життєвий світ, у якому вона має здійснити себе, працюючи постійно над своїм власним особистісним проектом. Якраз почуття вихованця щодо себе організовують його життєвий світ, визначаючи його емоційну атмосферу і ціннісну спрямованість.

Інваріант 2. Культивування у

вихованця цінності іншої людини

Шкільний вік виявляється сприятливим для виховання у дитини такого фундаментального для її морального розвитку новоутворення, яким виступає здібність цінувати особистість людини. Ця моральна здібність передбачає сформованість у дитини відповідних знань про дану людину і прагнення до їх реалізації у поведінці.

Якщо таке прагнення стає стійким, набуває ознаки поведінкової звички, то воно перетворюється у почуття любові до людини і проявляється в різноманітних добродійних вчинках. Це почуття має бути безумовним, таким, що не пов'язане з якоюсь вигодою для його