У виникненні і реалізації моральної спонуки суттєву роль відіграють так звані провісники, уявлення про яких мусить мати високопрофесійний педагог з метою навчання дітей володіти ними. Провісники - це своєрідні образи-знаки, які сигналізують і про стан дитини, яка очікує піклування, і про стан іншої дитини, яка його має проявити. Такими провісниками виступають експресивні емоційні прояви (збентеженість, відчай, розгубленість), рухові реакції (жести рук, швидкість і ритм рухів, напруженість м'язів обличчя, незвичність пози людини тощо), мовні висловлювання, інтонації голосу, вигуки, пильність погляду, позитивна чуттєва схильність, зосередження уваги на іншій людині і таке інше. Діти мусять, по-перше, чітко і детально розпізнавати і визначати ці психологічні знаки, а по-друге, вірно встановлювати значення, смисл кожного з них, і тоді вони виступатимуть суб'єктивними знаряддями, що забезпечуватимуть у них виникнення спонуки до особистісної взаємодії. Є всі підстави вважати інтерпретацію дитиною знаків самостійною методичною процедурою педагога. Психологічно ж інтерпретація знаку обумовлюється переживаннями вихованця в результаті безпосередньої актуалізованої взаємодії з ним, в основі чого лежать передбачувані переживання, що мали місце в минулому.

Таким чином, знак представляє собою окрему модель переживання дитиною ситуацій, що диференціюються в руслі чи за межами загального потоку емоційних переживань. У виховному плані доцільне одночасне формування у дитини як узагальненого образу іншого, так і відповідної системи психологічних провісників-знаків; їх часове відставання негативно відбиватиметься на процесі формування і розвитку особистості школяра.

Інваріант 4. Використання "ефекту генерації" у виховному процесі

Використання «ефекту генерації» у виховному процесі, на нашу думку, докорінно змінює його сутність, а отже і його методичний перебіг та загальну результативність. Розкриємо саме поняття «ефекту генерації». Воно фіксує внутрішній процес породження, генерування вихованцем знань-суджень морально-духовного змісту.

Отже, йдеться про таке спрямування виховного процесу, коли дитині тотально не транслюються відчужені моральні норми, стандарти, етичні правила чи вимоги, а вона стає час від часу у позицію їх активного створення. Для чого це потрібно? Річ у тому, що добуті самостійно знання не залишаються у свідомості їх автора на рівні певного пізнавального утворення, а емоційно збагачуються, позитивно емоційно переживаються, чуттєво забарвлюються, набувають особистісного смислу.

Треба пам'ятати, що породжуючи моральні судження, вихованець мусить, так би мовити, примірювати їх до себе, адже вони мають стати його моральним надбанням.

Тож у цьому процесі переважає рефлексія, тобто мислення спрямоване на самого себе. Важливо, щоб ця моральна рефлекція була достатньо глибокою.

Глибоке здійснення рефлексії потребує від суб'єкта розвитку певних мислительних умінь. До них належить уміння виділяти у пропонованій моральній темі судження (параметри), які складають її зміст. При цьому важлива кількість таких суджень і особливо несуперечливе врахування їх у рефлективному процесі. У зв'язку з цим доцільно використовувати поняття «когнітивна складність» - операційний показник, що дає змогу оцінити кількість параметрів, які суб'єкт одночасно враховує у рефлексивному аналізі.

Вихованець з вищим рівнем когнітивної складності володіє більш диференційованою системою психологічних засобів для здійснення глибокої рефлексії, ніж вихованець з нижчим ступенем когнітивної складності.

Більш диференційований зміст, який є результатом аналітико-синтетичної діяльності мислення, містить у собі значно ширші можливості для породження процесу емоційного переживання, для збільшення його повноти. Тому вихованець мусить цілеспрямовано формувати у себе вміння знаходити у запропонованій йому морально- поведінковій темі більше моментів для прояву емоцій, вичленяти джерела переживання.

Інваріант 5. Використання "ефекту присутності" у виховному процесі

У західній гуманістичній психології використовується досить наукомістка, на нашу думку, категорія «Присутність» як форма взаємин вихователя з вихованцем. Психологічний зміст даної категорії доцільно визначати як чинення впливу педагога на дитину своєю сутністю, своїми корінними духовними надбаннями. Присутність вихователя, таким чином, це «робота собою» як основним виховуючим засобом, що виключає будь- яке напучення стосовно дитини.

Бути присутнім - значить проявляти цілковиту сконцентрованість своїх сутнісних сил і спрямованість їх на дитину, діяти за принципом «лазерного проміня», віддаватись повністю своєму задуму. При цьому присутність як виховний засіб педагога вимагає відповідного за якістю ставлення, контакту з дитиною. Поважаючи її суверенність як індивідуальності, вихователь не тягне її силоміць до себе, не змушує бути «споживачем» його чеснот, а запрошує створювати разом і особистість дитини, і свою власну особистість. Запрошення - це найоптимальніший міжособистісний зв'язок, перетворювальна сила якого неперевершена.

Ситуація Присутності можлива в умовах, коли вихователь має, так би мовити, «особистісний голос і обличчя». Тоді він приймається іншим. «Ти тут, щоб тебе прийняли в розрахунок». Тобто я не поряд в одному фізичному просторі, а в просторі особистісних взаємин - завдяки своїй особистісній індивідуальності.

Інваріант 6. Культивування у вихованця досвіду свободи приймати особистісні рішення

Прийняття вихованцем особистісного рішення діяти згідно з певною етичною нормою розгортається, так би мовити, між двома центрами. З одного боку знаходиться зміст соціальної вимоги. З другого - суб'єкт, який мусить зайняти морально значущу і відповідально активну позицію стосовно неї. Що ж є визначальним у вільному прийнятті особистісного рішення? Зміст соттіяльної вимоги чи

психічна організація суб'єкта в конкретний момент?

Очевидно, яким би не був духовно цінним