З цих позицій властивості особливим способом організованої матерії (нервова система, головний мозок) вважають психічними здібностями, що реалізують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, мислення тощо.

Взаємозв'язок понять "здібність" та "якість" та кінцевий результат цієї взаємодії показано на рис. 1.

Психічні здібності - це властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції, які мають індивідуальну міру вираження і виявляються в успішності та якісній своєрідності засвоєння й реалізації діяльності. Оцінюючи індивідуальні психічні здібності, доцільно використовувати параметри, які характеризують будь-яку діяльність: продуктивність, якість і надійність. До основних психічних функцій, що характеризують психічні здібності, належать: відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення і мовлення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага) [4, с. 45].

Відчуття - це відображення властивостей предметів об'єктного світу, що виникають при безпосередній дії їх на органи чуттів.

Сприйняття - це відображення у свідомості людини предметів як цілісних чуттєвих образів при їхній безпосередній дії на органи чуттів. Сприйняття включає в себе усвідомлення предметів, що грунтується на залученні кожного разу нових вражень у систему вже існуючих Якщо сприйняття - це початковий етап пізнавального процесу, відображення об' єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам'ять - це відображення реальності, що діяла в минулому.

Пам'ять - це здатність особистості фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички).

Людська пам'ять тримає два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву). Генетична пам'ять зберігає інформацію, отриману впродовж тисячоліть, і виявяється безумовними рефлексами та інстинктами і передається спадково. Прижиттєва (набута) пам'ять - це інформація, яку людина засвоює у процесі життя від народження до смерті, реалізується в умовних рефлексах.

Мислення - це узагальнене пізнання дійсності, в якому найважливіше значення мають слово, мова, аналізатори. З розвитком психіки, мови, ігрової та навчальної діяльності поступово розвивається і вдосконалюється мислення з усіма його особливостями, притаманними іс-торичній епосі та розвитку особистості в певних макро- та мікросередовищах.

Як правило, мислення спрямовується на вирішення певних завдань - від найпростіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме життя. Етапи розумових дій щодо вирішення завдань включають: усвідомлення їх, виявлення асоціацій, відсів і поява пропозицій, їх перевірка, тобто уточнення, спростування або підтвердження, і на завершення - прийняття рішення. Всі ці етапи вирішення будь-яких завдань характеризуються певними формами мислення:

Асоціації - елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлення, поняття викликає інше.

Судження - відбиття логічних зв'язків між предметами і явищами, як правило, в процесі суджень щось стверджується або заперечується.

Умовивід - утворення шляхом міркування нового судження на основі кількох взаємопов'язаних засновків-суджень. Ця форма опосеред-кованого пізнання, яка характеризується висновком, створена з кількох суджень та знімає невизначеність, дає відповідь на запитання, що усві-домлюється як розуміння.

Розуміння - пізнання зв'язків між предметами, явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби.

Поняття - це найвищий рівень узагальнення, характерний для словесно- логічного мислення, в якому відображаються істотні ознаки досліджуваного об'єкта; це мислене відображення загальних та істотних властивостей предметів і явищ дійсності, що виражається словом або де-кількома словами, щоб склався узагальнений образ оточуючої дійсності.

Умовивід та розуміння базуються на двох основних процесах - індукції та дедукції. Індукція - це рух думки від одиничних суджень до узагальнених; дедукція - рух думки від загального судження до судження, що виражає частковий випадок [3, с. 168]. Уся розумова діяльність (судження, умовиводи, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій: аналіз, син-тез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація, що є обов' язковою ознакою лідера.

Аналіз - розумовий поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

Синтез - мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

Порівняння - встановлення схожості і (або) відмінності між предметами, явищами та їх компонентами.

Узагальнення - виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що може бути характерним для певного явища, предмета, об'єкта.

Абстракція - мислене виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять, їх компонентів з абстрагуванням від несуттєвих ознак.

Конкретизація - перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, розкриття окремих положень на прикладі існуючого в об'єктивному світі предмета, явища, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду, сприяння кращому пізнанню дійсності [7, с. 22].

Розрізняють такі види мислення:

а) наочно-дійове - спирається, як правило, на вже існуючий досвід і не використовує такі операції, як аналіз і абстракція;

б) образне - застосування образів предметів, які засвоєні у минулому та збереглися у пам'яті;

в) абстрактно-логічне - відображення фактів, зв'язків і закономірностей, які не відтворюються ані в наочно-дійовому, ані в образному уявленні;

г) розуміння усної або письмової мови - пізнання таких зв' язків між предметами і явищами, які вже подано джерелом інформації у пев-ній системі понять, що відображають ці зв'язки;

д) мислення ймовірностями спирається не на безпосереднє сприйняття предметів, а на ступінь вірогідності подій, що очікуються;

е) планування пов'язане з уявленнями та мисленням імовірностями;

є) планування - це розумові дії, що спрямовані на подолання можливих перешкод на шляху до мети;

ж) уявлення - створення нових