розгляду структури музичного твору як діалогу (В.Г. Ражніков);

значення ролі провідного компонента - особистісного - в механізмі музичного

мислення (Н.В. Суслова, К.В. Тарасова, Ю.В. Шмалько);

- дослідження процесу рівноправного спілкування вчителя та учнів на заняттях з музики (Є.О. Гаспарович).

Музика - це своєрідна форма спілкування, яка здійснюється лише за допомогою діалогу, що має принципову розбіжність: у складі й кількості його учасників, у тимчасових межах та у кінцевому результаті. Спілкування в музичному мистецтві містить об'єднання власної позиції з іншими - композитора, виконавця, викладача. Спільні принципи діалогічного розуміння психології музичного розвитку запропонували В.А. Мєдинцев, Є.В. Назайкінський.

Ідеям "монологізма" на сучасному етапі протиставлений дух "діалогічний", толерантний. Відбувається проникнення діалогу в розвиток процесу навчання, на відміну від колишнього рівня освітньої системи, яка була орієнтована на монологічний спосіб мислення. Діалогічний підхід до організації навчального процесу у вищій школі сьогодні досліджують Є.О. Гаспарович, В.В. Морозов, В.В. Сєріков та ін.

В особистісно орієнтованому навчанні дослідження питань взаємодії музичного мислення педагога, студента у навчальному процесі і тієї системи, що втілюється в музичному матеріалі (музичне мислення композитора), уявляються нам у парадигмі діалогу, де першорядне значення має факт спільних намагань до досягнення мети - пізнання найкращих зразків музичного мистецтва. Діалог в особистісно орієнтованому навчанні виступає як засіб формування суб'єкт- суб'єктних стосунків на індивідуальних заняттях з музики, як форма спілкування й засіб творчого розвитку особистості студентів.

У цьому процесі повноправними учасниками діалогу стають дві сторони, причому педагог виконує функцію фасилітації спілкування (допомагає самоактуалізації, активізує особистісну позицію кожного студента і сприяє їх подальшому саморозвитку). Конкретно принцип саморозвитку особистості виявляється в її активності у самовдосконаленні особистісних особливостей, серед яких першорядне значення мають потрібнісно- мотиваційна сфера та здатність до творчої діяльності. Слід зазначити, що згідно з принципом саморозвитку психолого-педагогічні впливи спрямовані на активізацію рефлексивних можливостей самомобілізації та самоорганізації особистості студента в проблемно-конфліктних ситуаціях.

В діалогічному спілкуванні виникають відносини рівності та порозуміння: студент займає ініціативну позицію, а педагог - позицію партнера-допоміжника у розширенні та освоєнні студентом досвіду, якого він безпосередньо набуває. Йде процес "виховання особистості особистістю" (Ш.О. Амонашвілі). Таким чином, мету та значення діяльності педагога ми визначаємо як створення умов для реалізації особистісного потенціалу студента-музиканта, його самовдосконалення у процесі пізнавальної діяльності з опанування змісту музичного матеріалу.

Предметом вивчення на заняттях зі спецінструмента та диригування стає музичний твір, який існує завдяки процесу індивідуального сприймання. Провідним способом пізнання тут є суб'єктивне начало, а саме: почуття, емоції учасників діалогічного спілкування, які відносяться один до одного толерантно. Наявність безлічі особистісних трактувань, інтерпретацій, обмін поглядів можливі саме в процесі діалогічного спілкування на музичних заняттях, де унікальність власних переживань стають основою для визначення особистісної позиції партнерів.

У структурі навчання (музична дисципліна - особистість педагога - особистість студента) з'являються нові аспекти, де суттю процесу стають розуміння й співпереживання авторського смислу в музичному творі та співвідношення задуму особистості композитора з власним поглядом - поглядом студента- виконавця, інтерпретатора. Тобто в наявності " д в о я к е і с н у в а н н я м у з и ч н о г о твору" (С.М. Каргапо льцев). Ще Д.Б. Кабалевський міркував про музичне мистецтво як змістовне, яке тримає думки й почуття іншої людини.

Знайомство з музичним твором потребує від індивіда матеріалізації змісту через призму суб'єктивного "Я", визнання власної позиції. Проникнення в діалектику зв'язків форми і змісту музичного твору породжує новий художній сенс, особистісно значний для виконавця. Звідси принципова множинність інтерпретацій, які є таким же продуктивним видом музичного мислення, як і складання музики.

Розуміння художньо повноцінного процесу музичного мислення відбувається лише при наявності сукупності раціонального й емоційного в інтерпретації музичного твору (І.В. Казуніна, Л.В. Кириленко, С.І. Олефір). "Тільки проникнення у виражально-змістовий підтекст інтонації, з одного боку, і розуміння логічної організації звукових структур, з іншого, створюють у своєму синтезі музичне мислення в повному розумінні цього поняття", - стверджує у своєму дослідженні І.В. Казуніна [4, с. 44].

Відома грузинська мистецтвознавиця Л.С. Самсонідзе визначає рівень музичного мислення ступенем інтелектуалізації емоційного змісту [5]. Чим глибший інтелект, а також ширші емоційні зв'язки та асоціації, тим яскравіша індивідуальність музиканта, його творча позиція. У М. Давидова єдність емоційного і раціонального у виконавському музичному мисленні полягає в поєднанні інтерпретаторського емоційно-образного мислення зі спеціальним інструментально- технічним мисленням безпосередньо в музично- ігровому процесі [6].

Психолого-педагогічний підхід до дослідження інтерпретації виділяє в ній, насамперед, особистісний та інтелектуальний процес, що виходить від суб'єкта, його власних поглядів, логіки, світогляду. Предметом тлумачення для інтерпретуючого виступає не нотний текст, а художня ідея твору, що матеріально зафіксована в тексті. "Для повноцінного психологічного включення музичного мислення виконавця у твір останній необхідно відчути не як заданий музичний текст, який потрібно лише "вимовити", а як, певним чином, зорганізовану системність музично-мовних ресурсів", - зазначає В.Г. Москаленко [7, с. 56].

Тобто в наявності проблемність виконання музичного твору, яка потребує розв'язання деяких суперечностей:

між статичним оформленням музичного матеріалу та інтонаційно-динамічною природою музики, її процесуальністю;

між знаково-мовною фіксацією задуму композитора та особистісним прочитанням виконавця;

між втіленням авторської художньої