чарук, узагальнюючи погляди експертів Ради Європи, вважає, що компетентності фахівця передбачають:

спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні й соціальні потреби;

комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок [7, с. 7].

Значну спробу систематизувати й узагальнити досвід багатьох країн у галузі компетентностей зробила програма «Визначення та відбір компе- тентностей: теоретичні й концептуальні засади» зі скороченою назвою «DeSeCo», що була започаткована у рамках Федерального статистичного департаменту Швейцарії та Національного центру освітньої статистики США й Канади. Експерти програми «DeSeCo» визначають поняття компетентності (competency) як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Кожна компетентність побудована на поєднанні взаємовідповідних пізнавальних ставлень і практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, всього того, що можна мобілізувати для активної дії [7, с. 9].

Вважаємо за доцільне звернутися до питання системи компетентностей в освіті. Так, згідно О. Пометун, система компетентностей в освіті складається з таких груп:

ключові - тобто надпредметні (міжпредметні) компетентності, які визначаються як здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв'язуючи відповідні проблеми;

загально-галузеві - їх набуває студент упродовж засвоєння змісту тієї чи іншої освітньої галузі на всіх курсах університету;

предметні компетентності - їх набуває студент упродовж вивчення того чи іншого предмета на всіх курсах університету [12, с. 67].

Обґрунтуємо більш докладно зміст поняття «компетентність» у контексті професійної підготовки майбутніх фахівців у системі вищої освіти.

На думку міжнародних експертів, поняття «компетентність» охоплює:

Задані навички (вимога виконувати певні індивідуальні завдання).

Використання знань і вмінь на робочому місці на рівні встановлених вимог (стандартів) до даної роботи.

Здатність відповідально виконувати обов'язки і досягати запланованих результатів.

Здатність знаходити рішення у нестандартних ситуаціях.

Здатність застосовувати знання і вміння у нових умовах виробничої діяльності [5, с. 96-97].

Аналіз змісту визначень поняття «компетентність» показує, що практично кожне з них включає як основні характеристики, знання, так і досвід у певному виді діяльності. Компетентність формується, розвивається і проявляється в процесі конкретної діяльності, а не абстрактної.

Оскільки наше дослідження безпосередньо стосується професійної діяльності фахівців, то в плані цілеспрямованого формування професійної компетентності у студентів ВНЗ суттєвий інтерес представляє її зміст.

Провідна російська дослідниця Т. Шамова, основними видами професійної компетентності вважає:

спеціальну компетентність, пов'язану з безпосередньою професійною діяльністю;

соціальну компетентність, яка реалізується у вмінні співробітничати, організовувати спільну діяльність колективу на досягнення цілей, брати на себе відповідальність за спільні результати;

особистісну компетентність - здатність до саморозвитку, самовдосконалення, саморе- алізації, прагнення до постійного підвищення своєї освітньої компетентності;

вміння організувати свою працю;

володіння лідерськими якостями в сукупності з харизмою [16, с. 3].

Дві останні позиції переліку видів професійної компетентності за Т. Шамовою передбачають володіння організаторськими здібностями, направленими як на себе (самоорганізацію, самодисципліну, відповідальність тощо), так і на інших (приймати рішення, розподіляти обов'язки, контролювати виконання завдань тощо). Звісно, їх можливо об'єднати, що утворивши, таким чином, новий вид компетентності - організаторську компетентність.

На думку професора В. Ягупова, професійна компетентність проявляється в діяльності і не може обмежуватися тільки певними знаннями, вміннями та навичками. Можна навести багато прикладів щодо студентів-відмінників, зазначає він, які не змогли оптимально застосувати набуті фахові знання в конкретних виробничо- управлінських ситуаціях. У зв'язку з цим, зазначає В. Ягупов, щоб бути компетентним фахівцем, «мало мати фундаментальну теоретичну і практичну види підготовки, а необхідно бути творчою особистістю, професійно та психологічно готовим і здатним до ефективного застосування набутих фахових знань у професійній діяльності» [17, с. 6].

На думку О. Гури, основними компонентами професійної компетентності фахівця є наступні:

знання - в більшості - логічна інформація про навколишній і внутрішній світ людини, зафіксована в її свідомості;

вміння - психічні утворення, які полягають у засвоєнні людиною способів і навиків діяльності;

навички - дії, сформовані в процесі повторення і доведені до автоматизму;

професійна позиція - система сформованих установок і орієнтацій, відношення і оцінок внутрішнього і навколишнього досвіду, реальності і перспектив, а також домагань, які визначають характер дій, поведінки. Процес формування професійної позиції базується на спрямованості особистості (психологічна властивість, яка поєднує цінності, прагнення, потреби особистості);

індивідуально-психологічні особливості людини - поєднання різних структурно- функціональних компонентів психіки, які визначають індивідуальність, стиль діяльності, поведінки та виявляються в якостях особистості;

акмеологічні варіанти - внутрішні збудники, які обумовлюють потребу в саморозвитку, творчості та самовдосконалення [3, с. 60].

Розглядаючи професійну компетентність сту- дента-філолога, варто зауважити, що як майбутній учитель іноземної мови він повинен володіти професійною компетентністю педагога, що включає в себе такі компоненти:

спеціальна і професійна компетентність в сфері дисципліни, яка викладається;

методична компетентність в сфері способів формування знань, вмінь та навичок;

соціально-психологічна компетентність в сфері процесів спілкування;

диференційно-психологічна компетентність в сфері мотивів, здібностей, спрямованості;

На сьогодні головним виміром якості функціонування освітньої системи є здатність молодого покоління повноцінно жити й активно діяти у реаліях сучасного світу, постійно самовдосконалюватись, адекватно реагувати на зміни, особливо у періоди технологічних та цивілізаційних проривів. Для забезпечення цих цілей необхідно здійснювати активний пошук і впровадження інноваційних педагогічних технологій.

Саме поняття «технологія» є словом грецького походження, яке в оригіналі означає знання про майстерність («techne» - мистецтво, «logos» - наука, закон). Академік С.У. Гончаренко визначає його