аутопсихологічна компетентність в сфері переваг та недоліків своєї діяльності і особистості [9, с. 46].

Міжнародні організації у галузі освіти також приділяють значну увагу питанню визначення компетентностей вчителів. Зокрема, варто відзначити доповідь Європейської Комісії «Ключові компетентності - планування навчальних програм» щодо програми «Освіта та підготовка 2010», де зазначаються такі компетентності, що ними повинні володіти майбутні вчителі:

вміння самостійно навчатися;

вміння аналізувати свою діяльність;

вміння вести дослідницьку роботу, що є частиною професійного розвитку;

набуття культури навчання протягом життя;

вміння критично оцінювати свої методи;

вміння злагоджено працювати у колективі [18, с. 2].

Узагальнюючи вищенаведені переліки компе- тентностей, ми пропонуємо їх співставлення у таблиці 1.

ном, маємо наступні визначення терміну «педагогічна технологія»:

педагогічна технологія - це педагогічно і економічно обґрунтований процес досягнення гарантованих, потенціально відтворюваних, запланованих педагогічних результатів, який включає формування знань і умінь учнів розкриттям спеціально переробленого змісту і який реалізується строго на засадах НОП і поетапного тестування [10, с. 602];

педагогічна технологія - це наука про розвиток, освіту, навчання і виховання особистості на основі позитивних загальнолюдських якостей та досягнень педагогічної думки, а також основ інформатики [11, с. 11];

педагогічна технологія - проект певної педагогічної системи, що реалізується на практиці; це змістова техніка реалізації навчально-виховного процесу. Педагогічна технологія - це не застигла схема, в яку вмонтовується педагогічний процес, а результат глибоко продуктивної, творчої праці з оцінки і гармонізації багатьох чинників, що визначають ефективність процесів навчання і виховання [1]; - педагогічна технологія - комплексний, інтегрований процес, що включає людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем, що охоплюють основні аспекти засвоєння знань (Асоціація з педагогічних комунікацій і технологій США) [6, с. 34]. Узагальнила наведені вище визначення сучасна українська дослідниця І. Дичківська. На її думку, слід виокремлювати три рівні використання поняття «педагогічна технологія». Перший - за- гальнопедагогічний: загальнопрактична, загально виховна технологія характеризує цілісний освітній процес у даному регіоні, освітньому закладі, на певному рівні навчання чи виховання. У цьому випадку педагогічна технологія тотожна педагогічній системі: вона містить сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання (виховання), алгоритм діяльності суб'єктів і об'єктів процесу. Другий рівень - предметно-методичний: педагогічна технологія застосовується в якості «окремої методики», тобто як сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту навчання та виховання в межах одного предмета, групи, педагога. На третьому рівні педагогічна технологія використовується як локальна (модульна) і являє собою технологію окремих частин навчально-виховного процесу, вирішення окремих дидактичних і виховних завдань, як-от: технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистнісних якостей тощо [6, с. 35].

Серед технологій навчання, що використовуються у вищих навчальних закладах освіти, варто виокремити наступні: кредитно-модульно - рейтингова технологія, інформаційні технології навчання, технологія дистанційного навчання, технологія самоосвіти, особистісно зорієнтоване навчання, креативні творчі технології, портфоліо, технологія проблемного навчання, технологія кооперованого навчання, технологія кейс-методу, технологія навчання на основі латерального мислення.

Кожна із зазначених педагогічних технологій не існує ізольовано від інших, а отже постає питання ефективного їх комбінування для успішно - го досягнення цілей навчання. Зокрема, існує необхідність виокремити ті педагогічні технології, які б забезпечили формування у студентів професійної компетентності. Природно, що впровадження низки інноваційних педагогічних технологій у навчання потребуватиме перегляду змісту навчальних курсів, а разом з тим методів, прийомів і засобів навчання.

Висновки

Болонська декларація та сучасні вітчизняні освітянські документи вимагають підготовки майбутніх учителів на основі принципів компетентнісного підходу.

Узагальнюючи наведені визначення, що ними оперують українські та іноземні дослідники, подаємо основні елементи компетентності фахівця. На нашу думку, до основних елементів компетентності фахівця належать: професійні знання, вміння, навички, досвід; готовність до діяльності; ставлення до компетенції та предмету діяльності; особистісні якості фахівця; прийняття рішення та відповідальність за нього.

Наразі дуже актуальним є дослідження Т. Шамової про види професійної компетентності. Підсумовуючи її підхід до цього питання, ми вважаємо, що основними видами професійної компетентності виступають: спеціальна, соціальна, особистісна та організаторська компетентності.

Ми приєднуємося до розробленого О. Гу- рою переліку основних компонентів професійної компетентності фахівця, що вміщує знання, вміння, навички, професійну позицію, індивідуально-психологічні особливості людини та акмеологічні варіанти.

У результаті співставлення вітчизняного та європейського підходів до компонентів професійної компетентності майбутніх вчителів з'ясувалося, що, не дивлячись на різну кількість позицій, їхня сутність, в основному, збігається. 

ЛІТЕРАТУРА

Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. - М.: Педагогика, 1989. - 192 с.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.

Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 224 с.

Данилова Г.С. Управління процесом становлення професійної компетентності методиста. - К.: УІПКККО, 1995. - 80 с.

Державні стандарти професійної освіти: теорія і методика: Монографія / За ред. Н.Г. Ничкало. - Хмельницький: ТУП, 2002. - 334 с.

Дичківська І. М. Основи педагогічної інноватики: Навчальний посібник. - Рівне: РДГУ, 2001. - 233