Можливо, окремо слід розглянути пропозицію щодо підготовки "спеціалістів права" як другої вищої (післядипломної) освіти, яку особа може здобути на базі вищої неюридичної освіти. Таку освіту можна буде віднести до сфери перепідготовки інших фахівців, що вкрай необхідно державі й суспільству не тільки в умовах перехідного періоду, а й у подальшому розвитку нашої країни.

Важливою складовою реформування системи правничої освіти є значне підвищення ролі юридичної громадськості (професійних об' єднань юристів) в оцінці професійної підготовки майбутніх та працюючих юристів. Мається на увазі запровадження складання спеціальних професійних іспитів кандидатами на заміщення певних посад як у державних (управлінських), так і недержавних юридичних установах, включаючи приватні. Тобто наявність свідоцтва (диплома чи атестата) про юридичну освіту не повинна "автоматично" надавати його власникові права на заміщення тієї чи іншої посади, пов' язаної з фахом юриста. Тільки оцінка фахового рівня з боку компетентного журі юристів-професіоналів має надавати остаточне право на професійну правничу діяльність. Саме так відбувається в більшості розвинених країн світу.

Що ж стосується реформування юридичної науки, то зауважимо таке: протягом останніх півстоліть вітчизняна юридична наука розвивалася, на наш погляд, в основному шляхом не завжди виправданої спеціалізації за окремими галузями і "підгалузями" права і, навіть, законодавства. Такий підхід до розвитку юридичної науки, з одного боку, мав і має свої позитивні результати з точки зору поглибленого дослідження окремих проблем і завдань практики, а з іншого - призводить до невиправданої, вкрай вузької спеціалізації юристів-науковців не тільки лише в галузі окремої правничої науки, але й у її складових. Водночас аксіомою є те, що переважна більшість суспільно-правових явищ і фактів мають комплексний, системний та універсальний характер, де перетинаються: право, політика, економіка, психологія, екологія, медицина. І саме тому нагальною є потреба максимально комплексного, системного їх дослідження, що в кінцевому результаті матиме позитивні наслідки як у сфері нормотворення, так і у сфері правозастосування, де в нас сьогодні існує безліч проблем. У такому контексті потребує організаційного та методологічного вдосконалення система наукових правових досліджень, значного підвищення ролі Академії правових наук України як загальносуспільного Центру їх стратегічного планування, координації і наукової експертизи. Виникає потреба в державній та громадській атестації наукових юридичних шкіл і центрів (кафедр, лабораторій, дослідницьких інститутів тощо), що функціонують у наших вищих навчальних і наукових закладах та часто-густо є розпорошеними в наукових розвідках з багатьма дублюючими функціями і тематиками наукових досліджень.

Вагомими завданнями для всіх гілок влади та їх органів на місцях є безумовне розуміння значення наукової експертизи проектів законодавчих і нормативно-правових актів, що готуються до схвалення, а також реалізація таких експертних висновків у практичній діяльності цих органів