зміну профілю;

результативну творчу діяльність;

прийняття рішень у екстремальних ситуаціях;

правильну оцінку своєї професійної діяльності.

Освічене суспільство - це таке суспільство, де складні життєві питання і протиріччя вирішуються не силою зброї, а силою інтелекту.

Людина, її своєчасна адаптована інтелектуально професійна підготовка були, є і будуть основою еволюційного розвитку держави, внутрішнім і зовнішнім фактором її національної безпеки і стабільності.

Слід акцентувати увагу тих, хто займається підготовкою молоді до життя і праці, на конструктивному розв'язанні питань соціалізації молоді, творчої адаптації до діяльності в умовах сучасного суспільства, пошуку виходу зі складних соціальних ситуацій з позитивним результатом.

Необхідно вищу школу перетворити на центр соціальної роботи, беручи участь у якій, молодий спеціаліст матиме можливість набувати досвіду позитивної поведінки.

Особливості сучасного етапу життя суспільства визначають значні зміни в тенденціях розвитку кадрового потенціалу.

Найбільш типові такі:

різке скорочення попиту на працівників низької кваліфікації;

виникнення елітного прошарку спеціалістів, які обслуговують складне електронне і автоматичне обладнання;

скорочення чисельності виробничників і збільшення персоналу, який займається маркетингом, менеджментом, конструюванням, технічним обслуговуванням тощо;

потреба в керівниках, які здатні організовувати колективний труд, планувати людські, матеріальні ресурси з найбільшою ефективністю;

необхідність забезпечення спеціалістами, які здатні до виробничої діяльності на рівні професійної майстерності буквально з перших днів самостійної трудової діяльності.

Таким чином сучасне виробництво потребує якісно нового рівня освіченості працівників. У таких умовах значна роль належить вузам І і ІІ рівня акредитації, які мають передбачити підготовку професійно компетентних кадрів, які мають достатній рівень фундаментальної і спеціальної освіти.

Висока якість професійної підготовки - це заощадження матеріально- фінансових ресурсів суспільства, підвищення професійної мобільності і більш повне задоволення потреб суспільства і особистості.

ХХІ століття надає і нові, раніше не бачені можливості для освітньої діяльності самих вузів. Перш за все це пов'язано із сучасними інформаційними технологіями, комп'ютерною технікою, яка суттєво розширює пізнавальні можливості людини.

Застосування інноваційних технологій, що базуються на фундаментальних епістомологічних та герменевтичних аспектах педагогіки і дидактики, спонукають до потреби множинності освітніх траєкторій, для яких характерна варіативність методик, що активізують розумову діяльність та творчо організовують освітній простір.

"Модернізація освітньої системи і підготовки кадрів для різних галузей професійного знання нині особливо актуальна. Ситуація в освітній практиці настільки нова, що до неї зовсім не готові педагоги різних типів навчальних закладів. Старий принцип - працювати в логіці навчального предмета - не відповідає нинішнім умовам.

"Сьогодні гостро відчувається потреба в якісній освіті, ознакою якої є здатність особистості орієнтуватись і гідно, професійно грамотно діяти в сучасному соціокультурному середовищі... Вища школа покликана забезпечити такі умови, у яких було б можливим перетворення особистісно-суспільних відносин на дієвий внутрішній стимул професійного становлення майбутніх спеціалістів, розвитку і закріплення в них активної професійної позиції і творчого стилю діяльності" [2].

Науковим школам, які є при вузах, бажано було б концептуально обґрунтувати і розробити навчальні плани, програми, підручники з урахуванням моделі особистості сучасного спеціаліста.

Нині гостро відчувається потреба у розробленні теорії і методики особистіс- ного розвитку і професійного зростання студентів, підсумком яких буде готовність і здатність самовдосконалення, самоутвердження і самовираження особистості протягом усієї її професійної діяльності.

На особливу увагу заслуговують методики підготовки майбутніх спеціалістів до інноваційної діяльності.

Оскільки в контексті застосування нових інформаційних технологій центром тяжіння стає студент, який активно вибудовує свій навчальний процес, вибираючи основну траєкторію в освітньому середовищі, то важливою функцією викладача є його вміння сприяти студентам в ефективному і творчому освоєнні інформації, в розвиткові критичного осмислення здобутої інформації. У світовому освітньому середовищі в зв'язку зі зміною парадигми педагогічних функцій стали використовувати термін facilitator - той, хто сприяє, полегшує, допомагає вчитися. Треба наголосити, що навіть при застосуванні найсучасніших комп'ютерних систем, високих телекомунікаційних технологій, які, поза всіляким сумнівом, стимулюють динаміку та ефективність навчального процесу, підвищують інтерактивність освітнього середовища, ніщо і ніхто не спроможний повністю витіснити і замінити мистецтво безпосереднього педагогічного діалогу "Викладач - Студент".

Тому у ХХІ ст. особливо важливою є підготовка високопрофесійних педагогічних та науково-педагогічних працівників, які відповідають інтеграційному критерію "педагогічна майстерність + мистецтво комунікування + нові технології". Саме в сенсі відповідності цим критеріям нам слід переглянути підготовку і підвищення кваліфікації вчителя і викладача.

У світі склалася пряма залежність між рівнем розвитку неперервної освіти і темпами економічного і соціального прогресу суспільства. Прискорення темпів і збільшення масштабів економічного розвитку України, і нашого регіону зокрема, знаходяться в безпосередній залежності від професійних якостей спеціалістів.

Тимчасові труднощі, що склалися при формуванні ринкової економіки, коли не в повній мірі функціонує виробнича сфера, не знизили запит на висококваліфікованих кадрів для всіх галузей господарства держави в силу того, що розвиток виробництва і підвищення його ефективності неможливі без формування його освічених кадрів.

Серед факторів, які знижують корисність будь-якої освіти, є певне ігнорування неперервністю, тобто освітою упродовж життя.

Кадри повинні систематично отримувати нові теоретичні знання, без яких практика, як доведено світовим педагогічним досвідом, носить поверховий характер.

Головна роль у підготовці кадрів нової генерації для потреб регіону в умовах ринкової економіки покладається на вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації та систему післядипломної освіти.

Інформаційний бум сучасності ставить післядипломну освіту, особливо підвищення кваліфікації, на особливе місце в системі неперервної освіти.

Це зумовлено наявністю у працівників освіти сформованих на основі їх соціального і професійного досвіду стереотипів мислення, які негативно впливають на