На третій стадії більшість вихованців діють на засадах свідомості та активності й підпорядковує собі меншість, колектив у цілому усвідомлює завдання, його члени здатні висувати актуальні завдання. Вихователь на цьому етапі реалізує таку тактичну лінію: керівництво колективом на розширених засадах демократизму та вирішення всіх питань життєдіяльності на загальних зборах.

Напрями роботи вихователя на третій стадії такі: він продовжує вивчати членів колективу, почергово включає вихованців

до виконання керівних функцій, самостійне виконання доручень, спільно з усіма членами колективу обговорює завдання й перспективні лінії його розвитку.

А.С. Макаренко діалектику розвитку колективу поєднував з діалектикою розвитку вимог. "Без щирої, відвертої, певної, палкої і рішучої вимоги, — писав він, — не можна починати виховувати колектив, і той, хто думає почати з хитких, підлабузницьких умовлянь, робить помилку.

...Вимога, висловлена у формі, що не припускає заперечень, необхідна на початку в кожному колективі.

Друга стадія розвитку цієї вимоги, коли на ваш бік перейшли перший, другий, третій, четвертий активіст, коли навколо вас організується група хлопчиків або дівчаток, які свідомо хочуть підтримати дисципліну.

Я поспішав з цим. Я, незважаючи на те, що ці хлопчики або дівчатка мають також багато недоліків, намагався швидше набрати таку групу активістів, які підтримували мої вимоги своїми вимогами, що їх вони висловлювали на загальних зборах, у своїй групі, своїми думками. Це друга стадія розвитку вимоги, коли навколо мене утворювалось таке ядро.

І, нарешті, третя стадія розвитку цієї вимоги, коли вимагає колектив. Це той наслідок, що винагороджує вас за нервову працю першого періоду. Коли вимагає колектив, коли колектив збився в певному тоні й стилі, робота вихователя стає математично точною, організованою роботою" (рис. 44).

15.5. Які чинники позитивно впливають на розвиток колективу?

На успішність розвитку і становлення колективу впливає низка таких соціально-педагогічних чинників:

1) глибоке знання вихователями психолого-педагогічних основ теорії та практики формування й розвитку колективу;

2) забезпечення наступності та єдності дій педагогів у роботі з колективом;

3) володіння технікою створення перспективних ліній;

4) забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і органами самоврядування;

5) наявність соціально-педагогічних умов для ефективної діяльності членів колективу;

в) наявність традицій у життєдіяльності колективу; 7) дотримання належного стилю і тону в колективі. Питання теорії та практики розвитку колективу, а також його впливу на формування особистості досить добре досліджені в психолого-педагогічній літературі, непогано розроблені технології роботи з колективами. Варто лише в процесі практичної роботи впевнено спиратися на надбання педагогічної науки, звільнитися від ідеологічної заангажованості, цілеспрямовано працювати над розвитком колективу на засадах гуманізму, використовувати колектив як джерело соціально-психологічного розвитку особистості, її соціальної захищеності.

З колективом вихованців, як правило, працюють кілька вихователів, керівників. І тут важливо забезпечити єдність їх впливів на колектив та дотримуватися наступності на етапах переходу колективу від однієї стадії розвитку до іншої, від керівного впливу одного вихователя до другого. З цього приводу A.C. Макаренко писав: "Повинен бути колектив вихователів, і там, де вихователі не об'єднані в колектив, і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного тону, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу"1.

Важливим чинником, що сприяє розвитку і становленню колективу, є система перспективних ліній.

Перспектива — це мета, "завтрашня радість", як зазначав A.C. Макаренко, що виступає стимулом у діяльності колективу й окремих його членів.

Будь-яка діяльність окремої людини чи спільноти може бути ефективною лише за умов наявності та усвідомлення мети. A.C. Макаренко писав: "Справжнім стимулом людЬького життя є завтрашня радість. У педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним з найважливіших об'єктів роботи. Спочатку треба організувати саму радість, викликати її до життя і поставити як реальність. По-друге, треба наполегливо перетворювати простіші види радості в складніші і значні для людини... Виховати людину — значить виховати в неї перспективні шляхи. Методика цієї роботи полягає в організації нових перспектив, у використанні тих, що вже є, в поступовій підстановці цінніших"1.

Поряд з іншими чинниками колектив вирізняється згуртованістю, внутрішньою силою, соціально значущими традиціями.

Традиція (від лат. traditio — передача) — це різновид або форма звичаю, що відрізняється особливою стійкістю та спрямованими зусиллями людей зберегти незмінними форми поведінки, які успадковані від попередніх поколінь.

У кожному навчально-виховному закладі, установі, на виробництві колективи повинні працювати над створенням морально-ціннісних традицій, їх збереженням і примноженням. Традиції мають бути тривалими, стійкими, наповненими багатством моральних впливів на особистість.

Життя колективу, ефективність його впливу на особистість залежать також від стилю і тону в колективі. Оскільки суттєвою ознакою колективу є спільна діяльність щодо досягнення мети, то стиль характеризується діяльністю, діловитістю. Діловий стиль може проявлятися у різних сферах життя колективу: в навчанні, грі, праці, дозвіллі тощо. Тому в колективі не можна допускати безпідставної галасливості, бездіяльності, невпорядкованості дій.

Діловий стиль характеризується відтінками тону (від лат. tonus — звук, напруження). Тон здорового колективу характеризується такими ознаками:

1) мажорністю, що проявляється в бадьорому, радісному настрої, готовності до раціональної дії, виявом внутрішнього спокою, впевненості у своїх силах, своєму майбутньому. Мажорний тон допомагає наповнити життя кожного вихованця і колектив у цілому позитивними емоціями, впливає на згуртування колективу на засадах внутрішнього задоволення та внутрішньої радості;

2) гордістю кожного члена за свою належність до колективу, відповідальністю за справи всіх його членів;

3) єдністю, дружніми взаєминами між вихованцями, які особливо яскраво проглядаються під час виконання важливих завдань;

4) відчуттям захищеності кожного члена колективу від принижень, насильства, знущання. Це має стати законом колективу. Кожен вихованець повинен відчувати, що його захистять товариші, вихователі;

5) здатністю гальмувати свої негативні дії або вчинки, які можуть завдати шкоди товаришам чи колективу. Звичка гальмувати повинна бути виявом внутрішньої культури вихованців.

Основні чинники впливу на формування колективу подано на рис. 45.

Рис. 45. Основні чинники впливу на розвиток колективу

Список рекомендованої літератури:

1. Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти в Україні на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу) //Вища освіта України. — 2000. - № 1. - С. 11 - 17. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Ли-бідь, 1997.

2. Грішнова О. А. Людський капітал (формування в системі освіти і професійної підготовки). - К.: Знання, КОО, 2001.

3. Джуринский А. Н. Развитие образования в современном мире. - M.: Владос, 1999.

4. Кипень В., Коржів Г. Викладачі вузів: соціологічний портрет -Донецьк, 2001.

5. Кремень В. Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта України. - 2002. - 28 грудня. - № 102 - 103. Литвин В. М. Українська культура й освіта в контексті суспільних трансформацій // Урядовий кур'єр - 2002. - 24 вересня. - № 175.

6. Макаренко А. С. Про мій досвід // Твори: В 7 т. - К.: Рад. пік, 1954. - Т. 5.

7. Педагогічна майстерність / За ред. І. А. Зязюна. — К.: Вища шк., 1997.

8. Сурмін Ю. Кінець епохи "старанних відмінників" // Синергія. - 2001. -№2-3 (З- 4).

9. Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання // Вибрані педагогічні твори: У 2 т. - К.: Рад. шк., 1983. - Т. 1. Ушинський К. Д. Твори: В 6 m. - К.: Рад. шк., 1952. - Т. 1. Фініков Т. Сучасна вища освіта: світові тенденції України. -К.: Таксон, 2002.