В умовах розвитку й становлення української державності й незалежності та через історичні обставини життя українського народу, який зазнавав усіляких утисків і принижень, внаслідок чого формувалося почуття меншовартості, виникає потреба формування національної гідності. Це етична категорія, яка характеризує особистість з погляду розширення поняття духовних цінностей за рамки свого "Я" і поєднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціональними цінностями. Тому нагальним є завдання формування у вихованців як власної, так і національної гідності, хоча ці почуття нерозривно поєднані між собою.

Передумови формування у вихованців людської гідності взагалі та національної зокрема такі:*

навіювання аксіоми про вищість і неповторність людини;*

постійне акцентування уваги людини на її духовних цінностях, необхідності утвердження їх у суспільних стосунках;*

формування почуттів совісті та честі як засобів самооцінки своїх дій;*

поважне і вимогливе ставлення вихователя (батька, матері, вчителя та ін.) до особи вихованця;*

спонукання вихованця до постійного відстоювання власної гідності перед іншими людьми;*

знання історії своєї родини;*

знання історії свого народу;*

знання культури, традицій, звичаїв, віри свого народу;*

знання життєдіяльності видатних постатей власного народу (політичних діячів, вчених, діячів літератури, мистецтва та ін.);*

володіння рідною мовою;*

включення в конкретну діяльність, спрямовану на збереження й примноження матеріальних і духовних багатств свого народу;*

схвалення діяльності у сфері прояву національної гідності.

Характерною особливістю морального становлення особистості є її менталітет (ментальність). Ментальність походить від лат. mentalis — розумовий; mens, mentis — розум, думка, інтелект, В українському мовному обігу слово менталітет у значенні душі, вдачі, емоційності визначається як світосприймання, світогляд, бачення світу, національний характер.

Отже, ментальність народу — це його світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Для кожної етнічної спільноти характерні ознаки ментальності, які на засадах загальнолюдських морально-духовних цінностей відрізняють певним чином представників однієї нації від іншої. Вони є не результатом генетичного успадкування, а передусім соціального успадкування та виховного впливу. Ментальність — винятковий феномен духовності етносу, своєрідний духовний код. Примітно, що навіть в умовах духовного геноциду, мовної деградації прояви ментальності як духовного коду зберігаються. Для кожної національності характерні своєрідні прояви менталітету. Треба з повагою ставитися до духовних багатств народу, проте турбуватися, щоб у суспільстві створювалися оптимальні соціальні умови для збереження духовного коду представників тої чи тої групи.

16.7. У чому сутність патріотичного виховання?

У системі морального виховання чільне місце посідають патріотичне й інтернаціональне виховання.

Патріотизм (від гр. patriotes — батьківщина) — любов до своєї батьківщини, відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити примноження його загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною й емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості.

Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчне минуле народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості щодо матеріального та культурного збагачення своєї країни.

В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаючого покоління є багато засобів і методів впливу. Однак головне — це включення кожної особистості в конкретну діяльність з творення й примноження багатства і краси своєї Вітчизни.

16.8. Які завдання інтернаціонального виховання?

Патріотичне виховання є передумовою формування почуттів інтернаціоналізму. Український поет В. Сосюра писав: "Неможна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!""

Інтернаціоналізм (від лат. inter — між + natio — народ) передбачає поважне ставлення до інших народів, їх історії, культури, традицій, мови, прагнення до взаємодопомоги. Інтернаціональне виховання здійснюється в процесі всієї життєдіяльності особистості в сім'ї, дошкільних і шкільних та професійних навчально-виховних закладах, у процесі безпосередньої участі людини в стосунках з представниками інших націй. Велика роль у вихованні почуттів інтернаціоналізму належить літературі та засобам масової інформації. Знання історії, культури, звичаїв і побуту інших народів сприяє формуванню моральної культури взагалі і культури інтернаціональних почуттів зокрема. Це особливо суттєво, коли український народ вибудовує демократичну державу, громадянами якої є представники багатьох національностей.

16.9. Яке місце у системі становлення моральності особистості займає дисциплінованість?

Дисциплінованість, організованість людини — суттєва ознака її моральної вихованості і культури взагалі.

Дисципліна (від лат. diaciplina — вчення, виховання, розпорядок) — певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій у суспільних стосунках, обов'язкове засвоєння й виконання особистістю встановлених правил.

Основи дисциплінованості людини формуються, як і переважна більшість моральних якостей, з раннього дитинства.

A.C. Макаренко, приділяючи особливу увагу вихованню дисциплінованості, наголошував: "Дисципліну не треба розглядати як засіб виховання. Дисципліна є результат виховного процесу, результат насамперед зусиль самого колективу..."1 Переважаюча сила дисциплінованості окремої особистості, певного колективу та суспільства в цілому полягає в тому, що саме це створює моральний клімат захищеності окремої людини. Особливо важливе значення це має в дитячому віці.

Основою дисципліни є діалектичне поєднання переконування з метою формування свідомості та розумної вимогливості. Це суттєва передумова оволодіння вміннями й звичками моральної поведінки. A.C. Макаренко дотримувався думки: "Коли б хто-небудь спитав, як би я міг в короткій формулі визначити суть мого педагогічного досвіду, я б відповів, що якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї"1.

Технологія виховання дисциплінованості окремої людини та колективу досить зрозуміла: вихователь знайомить вихованця з правилами і нормами, яких треба дотримуватись залежно від соціальних потреб, створює оптимальні умови для свідомої діяльності особистості в рамках правил і норм, а головне — забезпечує постійний контроль за поведінкою вихованців шляхом чітких вимог.

Формування дисциплінованості — процес досить тривалий і потребує від вихователя наполегливості й терпіння.

В.О. Сухомлинський підкреслював: "Свідома дисципліна — це насамперед активність, ініціатива, а не пасивне підкорення людини певним правилам, нормам, які часто мають характер заборони"2.

16.10. Яке місце в системі морального виховання займає статеве виховання?

Статеве виховання — це процес оволодіння підростаючими поколіннями моральною культурою у сфері взаємин статей, формування у них потреб керуватися в стосунках осіб протилежних статей нормами моралі.

Статеве виховання передбачає розв'язання таких завдань:*

формування високих моральних якостей юнаків і дівчат;*

виховання культури дружби, кохання, інтимних почуттів;*

формування наукових знань про біологічні та соціальні проблеми розвитку представників обох статей, особливостей поведінки чоловіка й жінки;*

виховання почуттів материнства, батьківства, відповідальності за продовження роду людського;*

ознайомлення з особливостями етнічної культури в царині кохання, сім'ї;*

формування у молоді критичного ставлення до тенденцій "масової культури" щодо питань кохання, сім'ї, взаємин людей протилежних статей, які не адекватні особливостям національної культури і загальнолюдським моральним цінностям;*

пізнавання, відновлювання й оберігання національних моральних цінностей в царині кохання, культу материнства й дітонародження та належне ставлення до продовження роду.

В Україні, як зауважував Г. Ващенко, молоді люди, як правило, одружувались за взаємною згодою. В основі одруження лежали почуття симпатії й кохання. Якщо до цього ще й узяти порівняно високу інтелігентність українця, то стане зрозумілим, що родинне життя в Україні мало в собі багато високих духовних елементів, а не зводилося до моментів фізіологічних і здобування засобів до існування. Кохання набувало високих моральних рис. Перевага в ньому духовних елементів над фізіологічними вела за собою стриманість у статевих стосунках: "їх жінки бувають чесні понад міру", — пише про українок мандрівник Цисар Маврикій. — Стриманості відповідає друга висока моральна риса — вірність у коханні і в родинному житті... За статевою мораллю пильно стежило праукраїнське суспільство й суворо засуджувало як порушення цнотливості, так і зраду в родинному житті"1.

Любов як категорія етики належить до загальнолюдських морально-духовних цінностей. Любов до людини взагалі, до ближнього, до жінки завжди визначала оцінку особистості, її дій та вчинків. Апостол Павло у першому посланні до коринфян склав Гімн про любов: "Любов над усе! Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любові не маю — то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!

І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю* — то пожитку не матиму жодного!

Любов довго терпить, любов милосердствує, любов не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!

Ніколи любов не перестає!"

Отже, говорячи про проблеми статевого виховання, передусім необхідно формувати у вихованців культ любові як незрівнянної цінності