ПРОФЕСІЙНА ГОТОВНІСТЬ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Готовність науково-педагогічного працівника до професійної педагогічної діяльності полягає в засвоєнні повного складу спеціальних знань (з предмета, навчальної дисципліни, курсу) психолого-педагогічних дій у вищому навчальному закладі та соціальних відносин, у сформованості й зрілості професійно значущих і громадських якостей особистості.

Професійна кваліфікація полягає в умінні прогнозувати цілі та результат педагогічного впливу, у побудові інформаційних моделей, ухваленні самостійних рішень та ін.

Бути професійно педагогічно компетентним означає мати багатокомпонентний склад інтеграційних професійних знань і вмінь, що забезпечує усвідомлення вольових рішень, виконання творчих дій з конструювання процесу навчання й моделювання комунікативних зв'язків.

Отже, професійна готовність науково-педагогічного працівника до педагогічної діяльності передбачає його професійну кваліфікацію та певну сукупність особистісних якостей і властивостей.

Професійна кваліфікація науково-педагогічного працівника містить такі складові:

¦ спеціально-предметну компетентність;

¦ психолого-педагогічну компетентність;

¦ комунікативну компетентність;

¦ соціокультурну компетентність. Спеціально-предметна компетентність - глибокі

та всебічні знання з навчальної дисципліни (курсу), яку викладає науково-педагогічний працівник, а також широка ерудиція в цій науково-предметній галузі.

Психолого-педагогічна компетентність науково-педагогічного працівника виявляє його глибокі теоретичні знання з психології і педагогіки, а також уміння втілити їх у практиці навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі.

Психолого-педагогічна компетентність складається з таких груп умінь:

¦ психологічні (психодіагностичні, пізнавальні, мотиваційні, психокорекційні, емоційно-почуттєві, консультативні);

¦ операційно-методичні;

¦ конструктивно-проективні;

¦ оцінювання й контролю;

¦ експертно-аналітичні;

¦ науково-дослідницькі;

¦ методично-виховні.

Група психологічних умінь містить такі вміння:

¦ формування пізнавальних потреб студентів;

¦ формування стилю діяльності, рефлексії;

¦ створення умов, які стимулюють внутрішню пізнавальну активність студентів;

¦ створення сприятливого психологічного клімату для здійснення освітнього процесу та інші вміння;

¦ складання діагностичних програм у вигляді завдань-тестів, які разом з діагностичними функціями виконують роль повчальних засобів;

¦ застосування діагностичних методик, що виявляють стан педагогічного процесу в таких характеристиках: комплементарність педагогічних і навчальних дій, своєчасність застосування конкретних технологій навчання, ефективність процесу навчання, корисність процесу навчання, адекватність процесу навчання психолого-педагогічним умовам, доступність процесу навчання, відповідність результативності процесу навчання поставленим цілям і завданням освіти, розвитку і виховання студентів;

¦ застосування методик, спрямованих на виявлення стану навчального процесу та оцінку його результативності;

¦ застосування спеціальних методів і прийомів для з'ясування рівня засвоєння студентами інформапдйного змісту, наукових понять, їх зв'язків і відносин, наукових теорій, концепцій і прикладних знань; * застосування діагностичних методів для з'ясування рівня сформованості вмінь і навичок пізнавальної діяльності на основі логічних операцій та евристичним шляхом;

¦ впровадження в практику навчання методів самоаналізу, самоконтролю;

¦ використання класичних методик тестування інтелектуальних операцій, креативності та мотивації студентів.

Група операційно-методичних умінь складається з та-умінь:

¦ визначення ефективності технологій навчання і розроблення адекватних методик відповідно до цілей та умов;

¦ створення оптимальних методичних умов, що забезпечують найвищі показники у розв'язанні поставлених завдань;

¦ адаптація загальнодидактичних положень до конкретного предмета навчання;

¦ інформаційне і процесуальне моделювання навчального процесу у зв'язку з цілями і конкретними завданнями навчання й розвитку, складом і структурою наукового знання, а також психолого-педагогічними умовами;

¦ технологічне розроблення інформаційних структур у вигляді монологічного викладу й виконання завдань, складання і застосування логіко-структурних схем, різні перетворення навчальної інформації, аналіз навчальної інформації, узагальнення, розвиток понять, способи і засоби введення навчальної інформації в процес навчання та ін.;

¦ керівництво процесом розв'язання навчальних завдань і застосування корекційних методів, а також методів допоміжних, додаткових і методів індивідуальної допомоги;*

застосування прийомів, що стимулюють педагогічну

Дію;

¦ планування навчального процесу на одному навчальному занятті та в системі інших умінь;

¦ застосування комунікативних методів у процесі навчання, для яких характерні суб'єкт-суб'єктні відносини й суб'єкт-суб'єктні зв'язки;

¦ логічно аналізувати навчальний матеріал, інформаційно й логічно його (пруктуризувати, проводити інтеграцію міжнародних зв'язків, визначати вербально-графічну структуру навчальної інформації, розвивати активність і самостійність навчальних дій студентів;

¦ формулювати проблему й переводити її в систему програмних завдань, ефективно синтезувати інформацію про стан усієї педагогічної системи, її минулого і сьогодення, об'єктивувати результати і простежувати динаміку формування психічних новоутворень, проектувати та управляти розвитком потенційних здібностей студентів, їхніх когнітивних і операційних структур.

Група конструктивно-проективних умінь полягає у забезпеченні іетеграції соціальних та освітніх стратегій навчання.

Контроль необхідний як спосіб, що визначає стан усієї системи педагогічного процесу. У процесі навчання контроль є діагностичним етапом педагогічного управління.

Група вмінь оцінювання й контролю містить такі вміння:

¦ здійснення різного виду контролю: поточного і підсумкового, письмового і усного, вибіркового і фронтального, репродуктивного і творчого та ін.; вміння залучати педагогічний контроль у навчальний процес, координувати зміст і способи контролю під час оволодіння нового навчального матеріалу;

¦ застосування операцій оцінювання у бальній та в інших системах, вербальне оцінювання у формі заохочення, схвалення, осуду, зауваження, покарання, стимулювання, порівняння, розгортання перспектив досягнень та ін.;

¦ дослідження навчальних досягнень студентів, індивідуальних і загальних;

¦ складання індивідуальних карт навчальних просувань студентів за типом: засвоєння теоретичних знань, засвоєння прикладних знань, володіння пізнавальними діями, виокремлення суті явища, яке вивчають, логічна структура знання, перетворення навчальної інформації, володіння евристичними прийомами, володіння логічними прийомами пізнання, здійснення алгоритмічних пізнавальних дій, розвиток дій, рефлексій, контроль і самоконтроль, оцінювання, педагогічна корекція і самокорекція та ін.;

Група експертно-аналітичних умінь складається з таких умінь:

¦ застосування діагностичних методик, що виявляють корисність і ефективність різних систем навчання;

¦ аналіз функціонального процесу навчання студентів;

¦ дослідження динаміки розвитку конкретної системи навчання, виявлення її перспектив, оцінка якості, розроблення перспектив розвитку;

¦ надання методичної допомоги, пов'язаної з оцінкою і корекцією педагогічного процесу;

¦ аналіз нових оригінальних інформаційно-комунікативних структур у процесі навчання з урахуванням чинників середовища і особистісних чинників, що впливають на стиль спілкування і результат навчання студентів;

¦ інтенсифікація процесу навчання за допомогою поглиблення навчальної діяльності та пришвидшення темпу освоєння навчального матеріалу за програмою;

¦ індивідуалізація процесу навчання, орієнтація інформаційних і проблемних технологій на індивідуальні особливості студентів;

¦ розроблення додаткової системи методів навчання, спеціально орієнтованих на активізацію студентів у навчальному процесі, розвиток ініціативності, колективізму, бажання позмагатися та інших якостей особистості студента;

¦ розроблення й застосування педагогічних прийомів, що концентрують процес навчання на розвиваючому ефекті, застосування нестандартних інтелектуальних завдань, побудованих на принципах розвитку психічних функцій.

Група науково-дослідницьких умінь містить такі вміння:

¦ розроблення нових синтетичних технологій навчання, а також окремих наочних методик викладання;

¦ організація нових інформаційно-комунікативних структур у процесі навчання;

¦ інтенсифікацію методів навчання;

¦ складання нових навчальних програм для факультативних занять і спецкурсів;

¦ аналіз основних тенденцій розвитку системи освіти;

¦ виявлення пріоритетних напрямів у розвиту педагогічних технологій;

¦ аналіз досвіду роботи колег, його узагальнення й застосування тощо.

¦ засвоєння методів дослідження науки: теоретичний аналіз, контекстний аналіз, експериментальний метод, спостереження, вивчення документації та інших.

Група методично виховних умінь складається з таких умінь:

¦ під час навчальних занять формувати у студентів національну свідомість і самосвідомість;

¦ формувати почуття національної гідності, патріотизму й відповідальності, громадського обов'язку і честі;

¦ розумно використовувати методи виховання;

¦ створювати на заняттях необхідну моральну й ділову атмосферу;

¦ використовувати прийоми і методи переконання під час навчальних занять;

¦ формувати у студентів моральні ціннісні установки;

¦ розвивати національно і соціально значущі якості;

¦ підтримувати свій високий моральний і громадський імідж;

¦ втілювати у студентське середовище норми і принципи загальнолюдської культури;

¦ формувати у студентів науковий світогляд;

¦ співпереживати і співчувати;

¦ бути толерантним, вимогливим і доброзичливим;

¦ здійснювати індивідуально-виховний вплив на кожного студента, враховують особливості та спрямованість його особистості;

¦ поєднувати вимоги до студентів з турботою про них і повагою до їх особистої гідності;

¦ цілеспрямовано формувати у студентів якості професіонала;

¦ спиратися на моральні ідеали;

¦ завжди займати активну громадську позицію;

¦ виховувати студентів носіями високої загальної, національної, правової, професійної, естетичної, економічної, соціально-психологічної, політичної і фізичної культури;

¦ пропагувати здоровий спосіб життя, невживання студентами алкоголю і наркотичних речовин, негативне ставлення до куріння та інших шкідливих звичок;

¦ виховувати ціннісне ставлення до сім'ї, батьків, дружини (чоловіка) і дітей;

¦ перевиховувати студентів й стимулювати їх до самовиховання, саморозвитку і самовдосконалення;

¦ спрямувати студентів на набуття соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу та ін.

Тому в процесі підготовки науково-педагогічного працівника у ВНЗ потрібно створити умови, які сприяють досягненню мети і, зокрема, формуванню у студентів технологічних умінь, що спрямовані на організацію навчальної діяльності. Для розв'язання цієї проблеми необхідно розробляти програму безперервної професійно-педагогічної підготовки науково-педагогічних працівників.

Комунікативна компетентність науково-педагогічного працівника виявляється в його здатності здійснювати педагогічне спілкування під час навчально-виховного процесу.

Педагогічне спілкування - різноманітні форми психологічної взаємодії педагога з вихованцями і в навчальний, і в позанавчальний час, які спрямовані на спільне розв'язання різноманітних завдань, формування і всебічний розвиток особистості вихованців, створення умов для реалізації їх творчих здібностей та формування індивідуальності.

Педагогічне спілкування — професійне спілкування педагога зі студентами на заняттях і після них. Воно виконує певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне і оптимальне) на створення сприятливого, здорового психологічного клімату, на оптимізацію навчальної діяльності та стосунків між педагогом і студентом, у студентському колективі.

Професійно-педагогічне спілкування — система прийомів органічної соціально-психологічної взаємодії педагога і студентів,