Навчальною є така задача, для розв'язання якої необхідно скористатися раніше набутими знаннями, уміннями і навичками.

7.13. Що таке мотиви навчання?

Мотив навчання (від фр. motif — рухаю) — внутрішня спонукальна сила, яка забезпечує рух особистості до активної пізнавальної діяльності. З психологічного погляду мотиви є внутрішніми рушіями навчальної діяльності. Від рівня сформованості мотивів багато в чому залежить успішність і результативність учіння.

7.14. Які основні мотиви виокремлюють у системі пізнавальної діяльності людини?

У системі пізнавальної діяльності виокремлюють такі мотиви навчання:

1) соціальні — прагнення особистості через учіння утвердити свій соціальний статус — у суспільстві, у певному соціальному колективі (сім'ї, класі та ін.);

2) спонукальні — пов'язані із впливом на свідомість учня певних чинників: вимог батьків, авторитету вчителів, думки однокласників;

3) пізнавальні — проявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються через отримання задоволення від самого процесу пізнання і його результатів.

Пізнавальна діяльність людини є основною сферою її життєдіяльності. Тому формування в учнів пізнавальних мотивів — провідний чинник успішності пізнання, оскільки через нього реалізується природна потреба людини в розвитку;

4) професійно-ціннісні — відображують прагнення учня отримати професійну підготовку для участі в продуктивній сфері життєдіяльності;

5) меркантильні — пов'язані з безпосередньою матеріальною вигодою особистості. Вони не є вирішальними, діють лише вибірково залежно від індивідуальних психологічних особливостей конкретної людини.

7.15. Що треба розуміти під оптимізацією процесу навчання?

Оптимізація (від лат. орtimus — найкращий, найзручніший)— процес надання будь-чому найкращих, найзручніших умов для діяльності. Під оптимізацією навчального процесутреба розуміти створення найбільш сприятливих умов (добір методів, засобів навчання, створення санітарно-гігієнічних умов, психологічних чинників) для отримання бажаних результатів без додаткових витрат часу і фізичних зусиль.

7.16. У чому сутність інтенсифікації навчання?

Пошуки тих чи інших шляхів і способів навчання зумовлені особливостями та потребами суспільно-економічного розвитку. Впродовж століть суспільство задовольняв екстенсивний підхід до організації навчання. Екстенсивний (від лат. ехtensivus — розширювальний) підхід передбачає досягнення результатів у навчанні за рахунок кількісних чинників (збільшення років навчання, кількості годин на опанування певними навчальними дисциплінами тощо).

Розвиток науки, збільшення обсягу інформації, актуалізація проблеми продукування інтелектуального багатства суспільства привели до необхідності інтенсифікації навчального процесу.

Інтенсифікація (від фр. intensification — напружено, роблю) передбачає досягнення у навчанні бажаних результатів за рахунок якісних чинників, тобто за рахунок напруження розумових можливостей особистості. Адже в процесі екстенсивного навчання можливості мозку використовуються на 15—20 відсотків. Тому збільшення ефективності використання потенційних здатностей мозку учнів і вчителів — це найперша умова інтенсифікації навчального процесу.

На інтенсифікацію навчального процесу впливають такі чинники:*

організація навчального процесу на достатньому науковому рівні з погляду розуміння сутності навчання, його рушійної сили, логіки навчального процесу, методів, засобів, форм, типів;*

забезпечення високого рівня психолого-педагогічної підготовки вчителів;*

оптимальність змісту навчального матеріалу з погляду його доступності щодо вікових та індивідуальних можливостей школярів;*

демократизація і гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу;*

створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов для навчання (харчування, дотримання вимог повітряного, теплового режимів, гігієна розумової праці);*

забезпечення модульно-рейтингової системи оцінювання навчальної діяльності учнів;*

володіння вчителем інноваційними технологіями навчання, педагогічною технікою та психотехнікою;*

забезпечення високого соціально-економічного статусу вчителя в суспільстві.

Література

1. Педагогіка вищої школи. Навчальний посібник. - Одеса:

2. ПДПУ імені К. Д. Ушинського, 2002.

3. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / 3. Н. Курлянд.

4. Р. І. Хмелюк, А. В. Семенова та ін.; за ред. 3. Н. Курлянд. -

5. 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2005.

6. Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.: А. І. Кузьмінський,

7. В. Л. Омеляненко. - К., 2003.

8. Подпасый И. П. Педагогика: Новый курс: Учеб. для высш. учеб. заведений: В 2 кн. - М.: Гуманит, изд. Центр ВПАДОС, 2002. - Процес воспитания.

9. Сластенин В. А., Исаев И. Ф., Мищенко А. И., Шиянов Е. Н. Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических заведений . - 4-е изд. - М.: Школьная Пресса, 2002. Слєпкань 3.1. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навчальний посібник. - К.: Вища шк., 2005. Фіцула М. М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. — К.: "Академвидав", 2006.

10. Цехмістрова Г. С, Фоменко Н. А. Управління в освіті та педагогічна діагностика. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий Дім "Слово", 2005.

11. Чайка В. М. Основи дидактики: Тексти лекцій і завдання для самоконтролю: Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2002.

12. Яворська Г. X. Педагогіка для працівників: Навч. посіб. - К.: Знання, 2004.

13. Ягупов В. В. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: Либідь 2002.