Диспут — це усний публічний спір при обговоренні наукових, політичних, моральних проблем з метою пошуку істини.

У системі виховання школярів під спором (суперечкою) розуміють будь-яке зіткнення думок, розбіжність у поглядах на певне коло питань, проблем, словесну боротьбу, при якій кожен з опонентів відстоює свою правоту. Є й інші слова для означення цього явища — дискусія, дебати.

На характер суперечки впливає низка чинників: тема диспуту, його мета, соціально-моральна значущість предмета суперечки, кількість учасників, а також форми та методи проведення.

Предметом суперечки в учнівському диспуті найчастіше виступають загальнолюдські і національні моральні цінності, які по-справжньому цікавлять школярів.

На специфіку диспуту впливає кількість осіб, які беруть участь в обговоренні проблемних питань. Тут можна виділити три основні групи: суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це так звана внутрішня суперечка); суперечка-діалог (полемізують дві особи); су перечка-полілог (ведуть кілька або багато осіб). У свою чергу, суперечка-полілог може бути масовою (в суперечці беруть участь усі учасники) і груповою (сперечається група учнів у присутності всіх учасників).

Доцільно розрізняти організовані, неорганізовані стихійні суперечки (диспути). Класний керівник передусім має турбуватися про залучення учнів до організованого диспуту. Усі старшокласники повинні пройти через цю школу соціального становлення. Лише після такої школи молода людина оволодіє належним досвідом, аби брати участь у стихійних диспутах і мати надію на успіх.

Успіх і ефективність диспуту залежать також від кількості учасників. Оптимальною е група з 15—20 осіб. Всі учасники мають бути членами одного колективу" добре знати один одного, зважати на особливості темпераменту та характеру.

Диспут потребує значного інтелектуального й емоційного напруження. З цього погляду важливо створювати позитивний емоційний фон у колективі, члени якого ведуть суперечку. Вступаючи в суперечку, старшокласники мають змогу виявити свою ерудицію в різних галузях знань, надбання соціального досвіду, рівень володіння моральними цінностями, переконання. Тому диспут — це не тільки з'ясування істини, а передусім своєрідний шлях і засіб для "гімнастики розуму і почуттів". Учасники диспуту мають змогу утвердити себе в колективі, ступити ще на одну сходинку соціальної зрілості. Важливо, щоб у підготовці і проведенні диспуту брали участь усі учні. При цьому не бажаний поділ вихованців на "акторів" і "глядачів". Головне завдання класного керівника — створити оптимальні умови для активної соціальної й інтелектуальної діяльності кожного юнака і дівчини.

При виборі теми варто потурбуватися, щоб предмет зацікавленої розмови був досить серйозним, спонукав учасників до роздумів, до бажання віднайти істину.

Визначивши тему майбутнього диспуту, класний керівник разом з учнями має сформувати обмежене коло питань, які стануть предметом дискусії. Питань має бути небагато (5—6), і між ними повинен бути належний логічний зв'язок. Формулювання питань також повинне спонукати учасників до неоднозначності висловлювання думок.

Наступний етап у підготовці диспуту — добір літератури, адже учасники диспуту повинні виявити знання і переконання. Стихійного соціального досвіду для цього не достатньо. Диспут проходить ефективно, коли учні збагатилися певними науковими положеннями щодо проблем, які винесено на обговорення, добрали яскраві факти, щоб аргументувати свої судження. Непоганим матеріалом для диспуту можуть бути результати анкетування учнів на задану тематику, письмові твори і навіть результати тестування. Класний керівник рекомендує літературу до диспуту.

Тема диспуту, питання, які пропонуються для обговорення, список рекомендованої літератури оприлюднюються на великому плакатІ-запрошенні за 2—3 тижні до диспуту. Учитель-вихователь упродовж цього часу зі своїми помічниками організовує учнів на опрацювання рекомендованої літератури, постійно підтримує інтерес до проблем диспуту.

Успіх диспуту залежить від низки чинників.

По-перше, треба завчасно створити в учнівському колективі психологічне передчуття чогось цікавого, приваблюючого і підтримувати цей стан до початку диспуту. Сам диспут має проходити так, аби ці передчуття справдилися.

По-друге* слід подбати про створення обстановки особливості й урочистості цього дійства: гарно прибрана кімната, святковий одяг учнів, квіти, пристосування для використання музики, слайдів тощо.

По-третє, перед диспутом учні повинні відпочити від занять. Не варто обмежувати диспут часовими рамками (46 хв). Тривалість диспуту залежить від теми, активності учасників, позитивного емоційного стану.

По-четверте, хід диспуту і його результативність багато в чому залежать від ведучого. На перших етапах доречно, щоб ведучою особою на диспуті був класний керівник. Адже це початок школи соціального зростання та утвердження учнів у колективі. Класний керівник повинен показати методику проведення диспуту та безпосереднього керівництва ходом суперечки. Однак ні в якому разі педагог не може виявляти зверхності, менторства. Він виконує роль рівноправного учасника диспуту. З часом функція ведучого передається одному із членів колективу.

По-п'яте, поведінка учасників диспуту, їх внутрішнє розкріпачення залежать від панування демократичного стилю спілкування. Тому навіть розміщення учнів за столами має слугувати утвердженню цього принципу (столи поставлені колом, ведучий сидить у цьому колі).

Важливо, щоб учні добре знали правила диспуту і дотримувалися їх. Правила доцільно написати на плакаті, завчасно пояснити вихованцям їх вимоги і кожного разу розміщувати на видному місці в кімнаті, де проходить диспут.

Наприклад, можна запропонувати такий плакат.

Пам'ятай і дотримуйся правил диспуту

1. Перш ніж сперечатися, подумай, що є темою диспуту.

2. Сперечайся чесно і щиро. Не спотворюй і не перекручуй думок і слів свого товариша.

3. Починаючи суперечку, зрозуміло і повно висловлюй свої судження і положення, які маєш захищати або доводити їх правильність.

4. Пам'ятай, що переконливим доказом, кращим засобом заперечення є точні та аргументовані факти.

5. Доказуючи і заперечуючи, говори зрозуміло, просто, чітко, точно.

6. Не готуй попередніх записів текстів свого виступу,

7.3 великою повагою стався до думок своїх співрозмовників.

8. Якщо співрозмовники довели помилковість твоїх суджень, думок, май мужність визнати правоту опонента.

9. Не переривай виступу опонента на півслові. Дочекайся, коли він висловить свою думку, тільки після цього включайся в суперечку.

10. Хай тебе завжди супроводжує почуття толерантності у взаєминах з учасниками диспуту.

11. Закінчуючи виступ, підбий підсумки, сформулюй висновки.

12. У ході суперечки концентруй увагу не на особистості свого опонента, а на сутності його думок.

13. Чітко дотримуйся встановленого регламенту,

14. Висловлюючи власні думки, не ховайся за щитом визнаних авторитетів. Цитати з їхніх наукових праць не піднесуть власного розуму.

15. Говори не від абстрактного колективу, а лише від себе.

16. Головна зброя на диспуті — аргументи, факти, докази, логічна послідовність. Міміка, жести, вигуки не замінять змісту.

17. Якщо не маєш власної думки або приховуєш її, краще не бери участі в суперечці.

Керівник диспуту бере на себе велику відповідальність за його успіх. Він повинен уважно слухати тих, хто виступає, фіксувати думки учасників, скеровувати їх у потрібне русло, домагатися, щоб виступи опонентів не виходили за рамки диспуту чи конкретного питання, відчувати настрій кожного учасника, стимулювати інтелектуальну активність вихованців, вчасно і логічно генерувати важливі ідеї, думки, стежити за логічною послідовністю диспуту.

Починати диспут доречно із вступного слова ведучого, в якому він називає тему, основні аспекти проблеми. Для того щоб включити вихованців у розмову, треба повідомити їм цікавий факт, певну життєву ситуацію, яка потребує належного висловлювання думки.

Ведучий не може задовольнитися виступами лише "активних" учасників. Є вихованці, які через особливості прояву свого темпераменту (флегматик, меланхолік) соромляться виступати, борються із ваганнями, їм буває важко подолати гальмівні процеси. Тому треба час від часу запрошувати таких учнів до висловлювання думок з того чи іншого питання, проблеми, підбадьорювати їх.

Керівник диспуту має виявляти тактовність, делікатність, толерантність. Не варто обривати висловлювання учасників на півслові чи дорікати їм за судження, навіть якщо вони помилкові. Головне — цінувати самостійність і активність думки, бажання оприлюднити й відстоювати її.

У кінці диспуту ведучий має підбити загальні підсумки, подякувати всім за активність, самостійність у судженнях, особливо виділити найцінніші положення і проблеми, щодо яких вдалося дійти спільності в думках і судженнях, закликати учнів до подальших роздумів навколо порушених питань. Буває, що час диспуту затягнувся, учні виявляють значну активність, не всі питання розглянули. У разі згоди учасників можна запропонувати продовжити розмову в інший день.

У ході диспуту можна вдаватися до так званих емоційних пауз і послухати пісню, вірш. Проте такі паузи не повинні переводити думки учасників у іншу сферу, відволікати від головної проблеми.

22.22. У чому полягає педагогічна доцільність колективних творчих справ (КТС) у системі виховної роботи класного керівника?

Колективна творча справа — це вияв життєво-практичної соціальної турботи про поліпшення загального життя, це сукупність певних дій на загальну користь і радість. Тому — це справа, і не, лише справа, а колективна справа, оскільки в її плануванні, підготовці, проведенні, обговоренні беруть участь усі члени колективу. Крім того, це творча справа, оскільки на кожній стадії здійснення усі вихованці разом з вихователем мають змогу виявити свої творчі можливості в пошуку засобів, методів і прийомів, які б забезпечили успіх.

Колективні творчі справи є важливим чинником розв'язання виховних завдань:

1) виховні завдання, які ставляться педагогами, у процесі КТС розв'язуються непомітно: члени колективу визначають ці завдання