Педагог, методист, організатор народної освіти, основоположник земських шкіл в Україні Микола Корф (1834 -1883) створив початкову школу нового типу - земську трирічну школу, у якій один учитель водночас проводив заняття з трьома класами. Пропагуючи ідею загальної обов'язкової початкової освіти, відкрив понад юо таких шкіл в Олекса ндрів-ському та Бердянському повітах.

Мета виховання школи, на його переконання, полягає у підготовці розумово і духовно розвиненої особистості, здатної до самоосвіти, якій притаманні патріотизм, чесність, справедливість, любов до праці, дисциплінованість. Моральне виховання має бути на всіх уроках.

На розвитку освітньої справи у Закарпатті суттєво позначилася діяльність одного з перших у Західній Україні професійних учених, педагогів, письменника Олександра Духно-вича (1803 - 1865). Він обстоював ідею народності виховання, важливою ознакою якої вважав мову, виступав за те, щоб у школах Закарпаття викладали рідною мовою, щоб створили систему виховання відповідно до історичних і національних традицій народу.

Особливим засобом такого виховання має бути народна пісня, що пробуджує і розвиває любов до рідного краю. Мета виховання, на його думку, полягає у формуванні громадянина і патріота. Для цього слід розвивати задатки, закладені в людині природою, і відповідно до них розвивати її розумово, морально й фізично.

Не менш важливо виховувати молоде покоління в дусі працьовитості, бо вихована поза працею людина є тягарем для суспільства.

Важливе місце серед українських культурно-освітніх діячів 30 - 40-х років XIX ст. посідають члени гуртка передової західноукраїнської молоді "Руська трійця" - Маркіян Шашкевич (1811 - 1843), Іван Вагилевич (1811 - 1866) та Яків Голо-вацький (1814 - 1888) - творці "Русалки Дністрової", яка започаткувала нову народну літературу на західноукраїнських землях, новий напрям у розвитку народної освіти, шкільництва і педагогічної думки.

Письменник і педагогічний діяч Юрій Федькович (1834 - 1888) розробив план реорганізації системи освіти на Буковині, обстоював рівні права чоловіків і жінок на освіту. У своїй праці "Про школу і шкільні підручники" він зазначав, що головними критеріями народності є народна мова, народні традиції, звичаї, поезія.

Важливим етапом у розвитку української педагогічної теорії і практики є діяльність українсько-російського вченого Костянтина Ушинського (1824 - 1870). До науково-педагогічної спадщини належать такі твори: "Людина як предмет виховання", "Про користь педагогічної літератури", "Про народність у громадському вихованні", "Про елементи школи", "Проект учительської семінарії", "Праця в її психічному і виховному значенні", "Дитячий світ" та інші.

Пристрасно обстоював К Ушинський ідею народності у вихованні. У статті "Про народність у суспільному вихованні" він високо оцінив виховну спроможність культур усіх народів Росії. Власне народність він вважав основою виховання молодого покоління в дусі патріотизму, любові до Батьківщини та свого народу.

На прогресивну думку української педагогіки, теорію і практику виховання на початку XX ст. чималий вплив зробили філософські погляди М. А. Бердяєва, В. В. Розанова, В. С. Соловйова та багатьох інших.

Значний внесок у теорію і практику виховання зробив Михайло Драгоманов - відомий політичний діяч, учений, педагог України. У своїх працях він підкреслює значення для молодої людини виховного процесу сім'ї, авторитетних учителів, вивчення рідної мови, яке сприяє розвитку поваги до культури, історії свого народу.

Великий вплив на розвиток ідей національного виховання у XIX ст. справила педагогічна діяльність Костянтина Дмитровича Ушинського (1824 - 1870), який основною ідеєю вважав народність. Він зазначає, що в кожного народу є свій ідеал людини, свій ідеал виховання. К. Д. Ушинський вимагав повної перебудови системи освіти на основі новітніх наукових досягнень: педагогічна практика без теорії - те саме, що і знахарство в медицині, підкреслював він.

Особливо важливою рисою особистості учений вважав моральну вихованість і був переконаний, що моральне виховання дитини слід починати з найменшого віку, здійснювати постійно і систематично. Воно має формувати в дітей патріотизм і гуманізм,-любов до праці та дисциплінованість, чесність і правдивість, відчуття обов'язку й відповідальності, гідності, громадського обов'язку, скромності, твердості волі й характеру та ін. Головні методи і засоби морального вихован-ня дітей та молоді - переконання, заохочення і покарання (але в жодному разі не тілесні), власний приклад учителя, батьків, усіх дорослих, правильний режим навчання тощо.

У моральному вихованні особливе місце належить, на його думку, фізичній праці, яку необхідно правильно поєднувати з розумовою. У статті "Праця в її психічному і виховному значенні" К. Д. Ушинський наголошував на великому значенні фізичної праці у вихованні дітей та молоді, розвитку суспільства

У другій половині XIX ст. в Україні відбуваються глибокі зміни в національному вихованні й навчанні. Роблять спроби запровадити навчання українською мовою, розширюється зміст освіти, створюють різні освітні товариства, поступово відновлюється національна система виховання.

Іван Франко (1856 - 1916) - титанічна постать велета українського педагогічного духу. Мету національного виховання української молоді вбачав у всебічній підготовці молодого покоління до досягнення найвищого ідеалу нації - досягнення власної державності, до творчої участі в розбудові рідної духовної та матеріальної культури, а через неї - до участі у всесвітній культурі. Національне виховання, на його думку, -це творення й безупинне удосконалення нації. Основними рисами українця як вихованої людини мають бути: свідомий патріотизм, висока моральність, вихованість, господарність, освіченість, професіоналізм, фізична й естетична досконалість, витривалість, заповзятість, ініціативність тощо. Зміст і методи навчання і виховання він визначав як квінтесенцію роботи педагога.

Понад сто наукових, публіцистичних та художніх творів з питань педагогіки залишив у своїй спадщині Іван Франко. У статтях "Народні школи і їх потреби", "Великі діяння пана Бобжинського", "Освіта народу Галичини", "Педагогічні невігласи" та інших гостро критикував недоліки тогочасної народної школи та реакційну політику австрійського уряду в галузі освіти та національного виховання.

Мета, завдання і зміст навчання та виховання, на його думку, полягають у тому, щоб забезпечити правильне розумове, фізичне і моральне виховання учнів, навчити їх правильно мислити, що можливе за умови здійснення навчання рідною мовою учнів, яка має величезне значення у вихованні любові до рідного слова, його краси і милозвучності. Не менш важливими у вихованні особистості є народна творчість і художня література.

Софія Русова (1856 - 1940) свою невтомну педагогічну, наукову і громадську діяльність спрямувала на розроблення концепції національної освіти й виховання. Українська національна школа, на її думку, має українськими засобами виховувати розумну працьовиту людину, не відірвану від свого народу, а навпаки - пов'язану з ним повагою до всього свого, знаннями рідного довкілля.

Національне виховання через повагу і любов до свого народу зародить у дітях повагу і любов до інших народів і приведе нас не до вузького відокремлення, а до широкого єднання й світового порозуміння між народами й націями. її праці свідчать, що в системі національної освіти й виховання надзвичайну увагу приділено дошкільному вихованню, яке, на думку авторки, є мостом між школою й родиною.

Софія Русова розглядала навчально-виховній процес у школі в єдності, вважаючи, наприклад, що виховувати моральні якості окремо неможливо. На її думку, моральним вихованням має бути пройняте все життя, все навчання і виховання повинно бути пронизане мистецтвом, естетичним сприйняттям, емоціями. Провідним методом виховання вона вважала гідний для наслідування приклад дорослих і всіх тих, з ким спілкується дитина.

Чималий внесок у розвитку вітчизняної педагогіки зробив письменник Михайло Коцюбинський (1864 - 1913Х який упродовж 11 років працював учителем на Вінниччині Твори Михайла Коцюбинського для дітей сповнені глибокого соціального змісту і мають виховне значення. Тематика їх різноманітна: невтішні наслідки неправильного сімейного виховання

("Подарунок на іменини"), сила і значення розумової поведінки людей ("Дві кізочки", "Івасик і Тарасик"), любов дітей до праці ("Десять робітників"), негативний вплив на дітей поганого оточення ("Маленький грішник" та ін.

На початку XX ст. російська і українська педагогіки розвивалася під впливом праць анатома та фізіолога, лікаря, основоположника системи фізичного виховання Петра Лесгаф-та (1837 -1909). Педагогічні проблеми він розглянув у працях "Керівництво з фізичної освіти дітей шкільного віку", "Про ігри та фізичне виховання в школах", "Сімейне виховання в школах", "Сімейне виховання дітей і його значення" та ін.

Запропонована у праці "Сімейне виховання дитини і його значення" теорія сімейного виховання пройнята великою любов'ю до дітей, які, за його словами, не народжуються ні добрими, ні злими, ні поетами, ні музикантами, а стають такими завдяки вихованню. "Зіпсованість" дитини здебільшого є, наслідком не вродженої розумової чи моральної тупості, а педагогічних помилок вихователів.

Відомий педагог і психолог Павло Блонський (1884 -1941) обстоював самостійність педагогіки як науки. Визнаючи місце виховання в розвитку особистості, дійшов висновку,