Зміна стереотипу необхідна, зумовлена новими для студента умовами. Проте за відповідної підготовки сім'єю, школою до нових методів навчання у ВНЗ, нового режиму, нових умов, наукової організації пращ студентів у ВНЗ цей перехід від шкільного життя до студентського може відбуватися м'якше, без зайвого напруження, значно швидше та ефективніше.

Керувати процесом формування майбутніх спеціалістів без знання та врахування 'їхніх особливостей неможливо. Слід зважати, що і до виховання студентів прийнятне золоте правило К. Д. Ушинського: якщо хочете виховати людину у всіх аспектах, маєте вивчити її у всіх аспектах.

На молодших курсах навчаються і студенти, які вже до-сягли повної фізичної зрілості, і ті, які ще не досягли її. Загальним для тих та інших є трудове самовизначення, зроблений вибір професії, спільна трудова діяльність - навчання, а також нове становище їх у суспільстві, спільні професійні інтереси. Розвиток студентів молодших курсів відбувається під впливом цих змін, нових умов. Характер навчання має важливий вплив на формування особистості.

Новий зміст навчання, методи роботи у ВНЗ потребують великого рівня самостійності, активності особистості, здатності до узагальнення, абстракції, творчості. Пізнавальні інтереси студентів набувають професійної спрямованості, більш стійкого характеру. Інтенсивно розвивається увага, особливо довільна спостережливість, зростає значення абстрагованого, словесно-логічного, навмисного запам'ятовування. Розумова діяльність набуває більшого рівня узагальнення та абстрагування, що є необхідною передумовою формування теоретичного мислення. Для студентів характерні схильність філософського ставлення до явищ життя, критичність мислення.

Прагнення заперечувати авторитети, встановлені правила, "усе реформувати" пов'язана з прагненням молоді до ідеального у своїх переконаннях.

Вплив навчання та виховання й у вищій школі опосередкований внутрішніми факторами, наприклад, особливостями нервової систем. Було б неправильно вважати, що з віком внутрішні умови розвитку особистості стають у всіх аспектах більш сприятливими. У студентському віці розумова активність має вибірковий характер і тісніше пов'язана зі змістовими професійними спрямуваннями особистості.

Юнацький вік - період кипучої енергії, прагнень, ентузіазму, романтики. Саме в цьому віці розвиваються моральні та інтелектуальні сили людини, триває формування духовного обличчя, рис характеру, якостей особистості. Студентству властиві узагальнення, вибіркові ідеали, у яких синтезовано найкращі, на думку студентів, риси особистості. Юнацький вік вирізняється багатством різноманітних почуттів, серед яких переважають моральні. Є підвищений інтерес до етичних і моральних проблем (щастя, обов'язку, любові, дружби, товариства, шлюбу, сім'ї та ін.).

Виховання і процес соціалізації.

Період навчання у вищих навчальних закладах - важливий період соціалізації людини.

Соціалізація - процес формування особистості в певних соціальних умовах, процес засвоєння соціального досвіду, у процесі якого людина перетворює його у власні цінності, вибірково вводить у свою систему поведінки норми та шаблони, узвичаєні в певній групі та суспільстві.

У студентському віці діють усі механізми соціалізації: засвоєння соціальної ролі студента, підготовка до оволодіння соціальною роллю (фахівця-професіонала), механізми наслідування та механізми соціального впливу з боку викладачів та студентської групи. Явища конформізму також можливі в студентському середовищі.

Для студентського віку характерне також прагнення самостійно й активно обирати життєвий стиль та ідеал, що відповідає умовам соціалізації, згідно з якими, індивід має відігравати активну роль.

Процеси й результати соціалізації мають внутрішньо суперечливий характер, тому що в ідеалі соціалізована людина має відповідати соціальним вимогам і водночас протистояти негативним тенденціям у розвитку суспільства, життєвим обставинам, які гальмують розвиток її індивідуальності. Зокрема, нерідко трапляються люди настільки соціалізовані, фактично розчинені в соціумі, що виявляються не готовими і не спроможними до особистішої участі в утвердженні життєвих принципів. Значною мірою це залежить від типу виховання.

Виховання, на відміну від соціалізації, яка відбувається в умовах стихійної взаємодії людини з навколишнім середовищем, розглядають як процес цілеспрямованої і свідомо контрольованої соціалізації (сімейне, релігійне, шкільне виховання). Обидві соціалізації мають низку розбіжностей у різні періоди розвитку особистості. Одна із найбільш істотних розбіжностей, що наявні у всіх періодах вікового розвитку особистості, - те, що виховання є своєрідним механізмом керування процесами соціалізації.

У цьому аспекті вихованню властиві дві основні функції: упорядкування всього спектру впливів (фізичних, соціальних, психологічних та ін.) на особистість і створення умов для пришвидшення процесів соціалізації з метою розвитку особистості. Відповідно до цих функцій, виховання дає змогу перебороти або послабити негативні наслідки соціалізації, надати їй гуманістичної орієнтації, дати запит на науковий потенціал для прогнозування й конструювання педагогічної стратегії й тактики.

Типи (моделі) виховання зумовлені рівнем розвитку суспільств, їхньою соціальною стратифікацією (співвідношенням соціальних груп і прошарків) і соціально-політичними орієнтаціями. Тому виховання є різним у тоталітарному і демократичному суспільствах. У кожному з них відтворюють свій тип особистості, свою систему залежностей і взаємодій, ступінь волі й відповідальності особистості.

В усіх підходах до виховання педагог є активним суб'єктом поряд з іншою активною людиною. У зв'язку з цим виникає запитання про завдання, які має розв'язувати цілеспрямована соціалізація, яку організовує педагог.

О. В. Мудрик умовно виокремив три групи завдань, що їх розв'язують на кожному етапі соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні і соціально-психологічні.

Природно-культурні завдання пов'язані з досягненням на кожному віковому етапі зазначеного рівня фізичного і сексуального розвитку, для якого характерні деякі нормативні розбіжності в тих чи інших регіонально-культурних умовах (різні темпи статевого дозрівання, еталони мужності й жіночності в різних етносах і регіонах та ін.).

Соціально-культурні завдання - пізнавальні, моральні, ціннісно-змістові завдання, специфічні для кожного вікового етапу в конкретному історичному соціумі. їх визначає суспільство загалом, локальне і найближче оточення людини.

Соціально-психологічні завдання пов'язані із становленням самосвідомості особистості, її самовизначенням, самоактуалізацією й самоутвердженням, що на кожному віковому періоді мають специфічний зміст і способи свого досягнення.

Розв'язання названих завдань у процесі виховання зумовлене необхідністю розвитку особистості. Якщо яка-небудь група завдань або найбільш значущі з неї залишаються не розв'язаними на тому чи іншому етапі соціалізації, це або затримує розвиток особистості, або робить її неповноцінною.

Отже, навчання у вищих навчальних закладах є потужним фактором соціалізації особистості студента.

Література:

1. Зайченко І. В. Педагогіка: Навчальний посібник. - Чернігів: ЧДПУ, 2003.

2. Алексюк А. А. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. - К., 1998.

3. Алексюк А. М., Грищенко М. М., Киричук О. В. та ін. Педагогіка: навч. посібник для студентів університетів. — К., 1995. Балл Г. О. Парадигма діалогу і проблема прилучення до наукової культури // Професійна освіта: педагогіка і психологія: Українсько-польський щорічник / За ред. Т. Левовицького, І. Зязюна, і. Більш, Н. Ничкало. — Че-нстохова-Київ, 1999.

4. Бойко А. М., Бардінова В. Д., Гриньова М. В., Пащенко В. О. та ін. ПерсоналЇЇ в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги: Підручник / За заг. ред. А. М. Бойка. - К.: Професіонал" 2004.

5. Варій М. Й., Ортинський В. Л. Основи психології І педагогіки: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. Ващенко Г. Г. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. - К.: Укр. вид. спілка, 1997.

6. Введение в педагогическую деятельность: Учеб. пособ. для студ. высш. лад. учеб. заведений / А. С. Роботова, Т. В. Леонтьева, И. Г. Шапошникова и др. - М., 2000. Вишневський О. І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Навчальний посібник. - Дрогобич: Коло, 2003. Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Методич* ний посібник для студентів магістратури. - К.: Центр навчальної літератури, 2003.