13.6. У чому проявляється дія мотивів виховання?

Мотиви виховання (від фр. motif, лат. moveo — рухаю) — це спонукальна причина дій і вчинків людини. Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини зумовлені передусім анатомо-фізіологічними й соціально-психологічними потребами. Американський психолог А. Маслоу змоделював ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному зв'язку (рис. 37).

Рис. 37. Ієрархія мотивів виховання

У цілому ці компоненти системи потреб ніби внутрішньо програмують виховний процес. Якщо певна ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже, й програма виховного процесу.

У справі виховання дітей, які мають недостатній соціальний досвід, педагоги мають постійно дбати про формування у них певних мотивів виховання через актуалізацію насамперед необхідних потреб. Поступово в міру оволодіння знаннями, достатнім соціальним досвідом кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання.

13.7. Якою є структура процесу виховання?

Процес виховання не стихійне чи хаотичне явище. Він підпорядкований діалектичним закономірностям і складається з відповідних компонентів (рис. 38).

Рис. 38. Структура процесу виховання

Зазначені компоненти процесу виховання перебувають між собою не в лінійній послідовності, а мають діалектичну взаємозумовленість.

Людина (дитина) вступає у соціальну систему (класний колектив, сім'я, виробничий колектив тощо), в якій уже склалися правила та норми діяльності. Певні потреби вимагають дотримання цих правил дій для того, щоб досягти бажаного успіху. Це найперший етап входження в систему виховного впливу. Однак уже на цьому етапі діє стимулювальна сила у вигляді потреб, особливостей життєвої поведінки.

Важливе місце у процесі виховання займають почуття.

Почуття — це стійкі емоційні відношення людини до явищ дійсності, що відображають значення цих явищ у зв'язку з її потребами і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних процесів. "Почуття людини, — як зазначав С.Л. Рубінштейн, — найбільш яскравий прояв природи, яка стала людиною, і з цим пов'язана та велика чарівність, яка випливає від всякого справжнього почуття"1. Почуття є джерелом багатства і глибини поведінки людини. Вони сприяють трансформації певних дій особистості зі сфери розумового сприйняття у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, сприяють активізації психічних процесів людини. Почуття виступають суттєвою передумовою переконань, які виражають інтелектуально-емоційне ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного) через єдність доказу й віри.

Переконання, які ґрунтуються на істинних знаннях, виступають, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — "хребтом" поведінки особистості. Висловлюючись образно, питання виховання дітей — це і є формування у них психологічного "хребта". Немає його — і перед нами безвільна особистість, яка позбавлена свого "Я", легко підкоряється стороннім впливам.

На основі почуттів і переконань формуються вміння, а також звички у поведінці. Однак так чи інакше успішність формування почуттів, переконань, вмінь і звичок пов'язана з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

13.8. У чому сутність самовиховання і перевиховання?

У структурі виховання в широкому розумінні цього процесу чільне місце посідає самовиховання і перевиховання. З часу народження дитина поступово включається в складний процес власної соціалізації. Коли дитина оволодіває певною сумою соціального досвіду, вона починає усвідомлювати себе як особистість, у неї під впливом значного обсягу потреб виникає прагнення до самовиховання.

Самовиховання — це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, зорієнтована на формування та вдосконалення її позитивних якостей і подолання негативних. В.О. Сухомлинський зазначав, що у "вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню"1. У процесі самовиховання учителю-вихователю й батькам важливо організувати позитивний приклад, певний ідеал. Це духовний маяк, на який буде орієнтуватися вихованець.

Перевиховання — система виховних впливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних проявів у поведінці та переорієнтацію особистості на позитивні дії. Перевихованням можна займатися лише з проекцією на конкретну особистість, враховуючи особливості її фізичного, психічного й соціального розвитку.

У процесі перевиховання педагогам і батькам треба зважати на такі моменти: глибоке і всебічне вивчення індивідуальних особливостей прояву елементів невихованості; на основі педагогічного консиліуму опрацювання перспективного плану перевиховання із залученням до його виконання усіх, хто може позитивно впливати на вихованця (учителів-вихователів, батьків, родичів, друзів та ін.); зміни обставин, в яких виховується дитина та які негативно впливають на її формування; створення належних умов життя й діяльності; залучення вихованців до активної діяльності, яка б задовольняла їхні інтереси; виокремлення й піднесення позитивних якостей особистості, їх розвиток з метою усунення, витіснення в поведінці негативізму.

13.9. Який зміст виховання?

Мета і зміст виховання зумовлені суспільно-економічними потребами. Займаючись такою складною сферою діяльності, як виховання, потрібно мати чітку програму.

Процес виховання має характер наступності й неперервності. Тому підростаючі покоління повинні використовувати духовні надбання попередніх поколінь, багатство загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей.

Визначаючи програму виховання, варто виділити її змістові компоненти:*

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;*

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;*

формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;*

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;*

виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного вибору нею світоглядної позиції;*

утвердження принципів загальнолюдської моралі — правди, справедливості, патріотизму, доброти, працьовитості, інших доброчинностей;*

формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;*

забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорона та зміцнення їх здоров'я;*

виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;*

формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;*

забезпечення високої художньо-естетичної освіченості й вихованості особистості;*

формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;*

розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх реалізації;*

формування у дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Для реалізації програми необхідно мати виховний ідеал, той духовний маяк, який освітлює шлях соціалізації кожної особистості впродовж життя. Виховним ідеалом нашої молоді має бути служіння Батьківщині й своєму народу на засадах загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей.

13.10. На яких принципах ґрунтується процес виховання?

Принципи виховання — це вихідні положення, основи, засади, які становлять фундамент змісту, форм, методів і прийомів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах: народності, демократичності, природовідповідності, гуманізму, неперервності, індивідуалізації та диференціації, єдності виховання й життєдіяльності, етнізації, послідовності і систематичності, культуровідповідності.

13.11. Якими критеріями визначають рівень вихованості людини?

Критерієм вихованості особистості є не тільки знання законів, правил і норм поведінки, а й, передусім, особливості конкретних дій відповідно до визначених правил і норм. Такі критерії не можуть бути універсальними, оскільки в кожному конкретному соціальному середовищі є свої норми і правила, а отже, свій рівень визначення вихованості людини. Треба також зважати на вік, рівень соціального досвіду тощо. Можна лише наближено визначити рівні вихованості: високий, середній, низький. Можна також вказати на окремі ознаки прояву в діяльності певних фізичних і соціально-психічних якостей, характерних для різного рівня вихованості (рис. 39).

13.14. Якою є цілісна структура процесу виховання?

Загальна структура процесу виховання включає в себе концепції, закономірності, мотиви, мету, принципи, зміст, джерела, методи і засоби. Вони добре проглядаються у нижченаведеній схемі (рис. 40).

Рис. 39. Якості особистості, що характеризують рівень її вихованості

Рис. 40. Загальна структура процесу виховання

Список рекомендованої літератури:

1. Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти в Україні на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу) //Вища освіта України. — 2000. - № 1. - С. 11 - 17. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Ли-бідь, 1997.

2. Грішнова О. А. Людський капітал (формування в системі освіти і професійної підготовки). - К.: Знання, КОО, 2001.

3. Джуринский А. Н. Развитие образования в современном мире. - M.: Владос, 1999.

4. Кипень В., Коржів Г. Викладачі вузів: соціологічний портрет -Донецьк, 2001.

5. Кремень В. Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта України. - 2002. - 28 грудня. - № 102 - 103. Литвин В. М. Українська культура й освіта в контексті суспільних трансформацій // Урядовий кур'єр - 2002. - 24 вересня. - № 175.

6. Макаренко А. С. Про мій досвід // Твори: В 7 т. - К.: Рад. пік, 1954. - Т. 5.

7. Педагогічна майстерність / За ред. І. А. Зязюна. — К.: Вища шк., 1997.

8. Сурмін Ю. Кінець епохи "старанних відмінників" // Синергія. - 2001. -№2-3 (З- 4).

9. Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання // Вибрані педагогічні твори: У 2 т. - К.: Рад. шк., 1983. - Т. 1. Ушинський К. Д. Твори: В 6 m. - К.: Рад. шк., 1952. - Т. 1. Фініков Т. Сучасна вища освіта: світові тенденції України. -К.: Таксон, 2002.