УДК 378.5:15

А.О. Андрусенко

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА МОЛОДІ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

У статті акцентується увага на проблемах, пов'язаних з девіантною поведінкою молоді, висловлюються погляди щодо соціально-педагогічного вирішення зазначених проблем.

Девіантна поведінка молоді є актуальною і серйозною проблемою, що активно розглядається як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі на рівні репрезентації концепцій та визначення практичних шляхів її подолання. Одночасно, з огляду на появу нових видів девіантної поведінки молоді, спостерігається невідповідність теоретичних розробок з практикою виховання девіантних дітей, підлітків, молоді.

Мета статті: провести аналіз основних концепцій та теорій і виділити види девіантної поведінки.

Проблема не нова, має історичне коріння: завжди були люди, які відходили від норми. Але з різних причин, у першу чергу, політичних, визнання проблеми замовчували. Натомість і соціологія, і педагогіка, і психологія має в науковому доробку арсенал досліджень, пов'язаних із цією проблемою. Зокрема Ковальов В.В, Кон І.С., Степанов Д.І., Фельдштейн Д.І. та ін. - займалися визначенням поняття «девіантна поведінка»; Александров А.А., Корольов В.В., Кудрявцев В.Н., Джекінс, Р. Фарінгтон та ін. - розробкою класифікацій девіантної поведінки і т.ін. [2, с.11].

Численні розробки (Ч.Ломбразо, У.Шелдона, У.Пірса, З.Фрейда, Ж.Пінателя, Креслі, Шуеслера, К.Хорні, Е.Дюркгейма, Р.Мертона, О.Селліна, І.Гофмана та ін.) спричинили окреслення концептуальних підходів та теорій до проблеми девіантної поведінки. До таких належать біологічна теорія (Ч.Ломбразо), психологічна (Креслі, Шуеслер) і соціологічна (Е.Дюркгейм).

Прихильники біологічної теорії девіації розглядають відхилення поведінки від прийнятої в суспільстві соціальної норми у зв'язку з біологічним складом індивіда. У XIX ст. італійський лікар Ч. Ломброзо виявив зв'язок між кримінальною поведінкою людини й домінувальною фізіологічною будовою його організму. Так, визначаючи кримінальний тип поведінки злочинця, він виділяв такі характерні риси: виступальна нижня щелепа, ріденька борідка, знижена чуттєвість до болю.

Відомий американський психолог і лікар У. X. Шелдон пізніше визначив фізіологічний тип людини, схильної до девіації. На його думку, таким є «мезоморфний тип з такими ознаками будови організму: «важкий» «м'язовий», «атлетичний»».

У психологічних і психіатричних концепціях акцент робиться на особистісному чинники людини. Ретельні дослідження показали, що сутність девіації не можна пояснити лише на основі якоїсь однієї психологічної риси або комплексу. 1950 р. Шуеслер і Креслі намагалися довести, що злочинцям властиві особисті психологічні риси, які непритаманні законослухняним громадянам, проте їх намагання потерпіли невдачу. Із цього було зроблено висновок, що, ймовірно, девіація виникає в результаті поєднання психологічних і соціальних чинників.З огляду на сутність рольових концепцій, молода людина в процесі соціалізації повинна опанувати найбільш значущі для нього ролі, але якщо цей процес порушений, може почати працювати компенсаторний механізм. Молода людина все одно буде опановувати ролі, але вже не соціальними, а антисоціальними, наприклад такими як: злодій, наркоман, хуліган та ін., які характеризуються певними атрибутами.

Освоєння ролі відбуватиметься в декілька етапів. Спочатку молода людина опосередковано отримує певні відомості про цю роль, її права і обов'язки, пізнає різноманітні форми відхилення поведінки, способи з'ясування відносин, механізм вирішення суперечливих питань. Далі йде етап прийняття цієї ролі, коли відбувається її усвідомлення і в неї вкладується особистісне значення.

Потім йде програвання вибраної для себе ролі. Тут дуже важливо дістати схвалення товаришів, щоб відчути себе в цій ролі комфортно. Від реакції оточуючих багато в чому залежить, чи буде противоправний вчинок посилено увагою, схваленням, похвалою однолітків, або не отримає такої підтримки і буде засудженим. У цьому разі вірогідність повторного вияву подібного противоправного вчинку значно знизиться. Для підлітка, який перший раз спробував алкоголь або наркотики, на першому місці стоїть не пізнання їх смаку або впливу на людину, а бажання відчути себе серед своїх, позбавитися від почуття ізольованності і неспокою.

Останнім етапом прийняття ролі є закріплення за собою вибраної ролі, наприклад, «цапа-відбувайла», «тайного месника», «грубіяна» і ін. на психологічному (коли молода людина точно знає, які емоції супроводжують цю роль і яким чином треба їх регулювати) і міжособистісному (коли вибудовуються певні типи стосунки між молоддю, що грають різні ролі, подібно до того, як актори грають в одній виставі) рівнях.

Суттєвим елементом соціальних відхилень є ставлення самої особи до здійснених нею порушень. Переважно воно носить самовиправдовувальний характер, у чому виявляється самозахисна реакція організму. Соціальними психологами доведено, що підліткам з поведінкою, що відхиляється, притаманне прагнення до самовдоволення психологічною потребою у виправданні своїх вчинків і дій, якими б небезпечними вони не були. До того ж унаслідок прогресуючої деградації особи мотивація вчинків знижується і втрачається, що призводить до повної втрати властивого людині прагнення до визнання і успіху. Первинна девіація (первинне порушення соціальних норм) переходить у вторинну, а потім до побудови девіантної кар'єри — процесу сходження від слабких форм девіації до сильних, наприклад, від побутового пияцтва до скоєння кримінального злочину.

Прийняття на себе ролі девіанта може призвести молоду людину до соціальної ізоляції, потім іде етап формування девіантної структури особи, яка визначається девіантною самосвідомістю, що не дозволяє (або обмежує) молодій людині опанувати позитивними соціальними ролями і корисними видами діяльності.

Соціологічні концепції намагаються врахувати в девіації соціальні і культурні чинники, які впливають і визначають поведінку людини в суспільстві. Уперше соціологічне пояснення сутності девіації було запропоновано Е. Дюркгеймом, який розробив теорію аномії (від грец. аномос