Головна думка Е.Дюркгейма зводилася до того, що в основі стабільного функціонування суспільства є феномен соціальної солідарності, а будь-які відхилення від нього є соціальною дезорганізацією, що є причиною девіантної поведінки. Зібравши широкий фактичний матеріал, він довів, що число самогубств у різних соціальних групах неоднакове: у католиків їх менше ніж у протестантів. Пояснення цьому явищу було дане таке: чим вищий рівень згуртованості, солідарності соціальної групи, тим нижче рівень самогубств.

Р. Мертон 1938 р. вніс деякі зміни до теорії Е.Дюркгейма. На його думку, виникнення девіації відбувається в результаті розриву між культурними цілями суспільства і соціально схваленими засобами досягнення таких цілей, як наприклад, не всі люди через певні соціально-економічні причини можуть здобути вищу освіту або престижну роботу, а рівень розвитку суспільства вимагає висококваліфікованих спеціалістів. Та частина населення, яка не може отримати необхідний рівень освіти, починає задовольняти свої освітні потреби, але вже, наприклад, у кримінальному середовищі.

Так, структура індивідуальної відхиленої поведінки складається зі вчинку, мотивів і цілей. Початковою ланкою девіантної поведінки є зміна ціннісних орієнтацій у різних прошарках населення і соціальних групах, що зумовлено реальними соціально-економічними умовами функціонування суспільства. Якщо в нашому суспільстві ще недавно панували такі цінності, як праця на загальне благо, дружба, взаємодопомога, сім'я, патріотизм та ін., то тепер їм на зміну прийшли користолюбство, культ грошей, розгульний спосіб життя, егоцентризм тощо. З цього слідує, що в суспільстві мають місце розбіжності між проголошеними цінностями і реально існуючими; між поставленими цілями і тими можливостями, які існують для їх реалізації.

Спотворення в системі цінностей переважно ведуть до руйнування соціальних інститутів. Наприклад, порушення в роботі інститутів юстиції — суду, прокуратури, пенітенціарної системи — ведуть до руйнування апарату влади, породжують аморальність, недовіру до правосуддя, апатію і агресивність. Виникає «подвійна мораль», за якої протирічні норми використовуються однією і тією ж особою або соціальною групою для різних цілей і в різних протилежних ситуаціях. Це виявляється в діяльності певних представників влади, політиків, бізнесменів і ін. Загальні норми закріплюють гасло «не вкради», а держава обмежує можливість використовувати законні шляхи для отримання засобів для існування, що примушує певну частину населення порушувати соціальні норми, допускати соціальні відхилення. Виникає «тіньова нормотворчість», своєрідна «мораль злочинного світу». Звідси - явна суперечність між потребою суб'єкта у виході з конфліктної ситуації і неможливістю зробити це соціально прийнятим, легальним шляхом.

Культурологічні теорії (Селін, Міллер, Сутер-Ленд) переконували, що причина девіації — в конфліктах між нормами пануючої культури і нормами субкультури, яка складається в тій або іншій соціальній групі.

Теоретики стигматизації (таврування), представником цієї теорії був Ч. Беккер, уважали, що девіація — це «клеймо», яке групи, що володіють владою, ставлять на поведінку менш захищених груп або окремої людини.

Радикальна кримінологія (Турк, Квінні, Янг, Тейлор) відстоювала позицію, що девіація — це результат протидії нормам капіталістичного суспільства.

Новітні теорії девіації роблять акцент на характеру суспільства і прагнуть виявити, якою мірою воно зацікавлене в створенні і збереженні девіації, зосереджуючи акцент на виправленні не якоїсь конкретної людини, а всього суспільства.

Найбільш загальновикористовуваною класифікацією девіантної поведінки є класифікація, розроблена американським соціологом Р.Мертоном (один із засновників теорії структурного функціоналізму), основною причиною якої він уважав розрив між цілями суспільства та соціально прийнятими засобами досягнення цих цілей. Більшість членів суспільства визнають панівні в ньому норми і цінності, прагнуть реалізувати їх легальними шляхами, тими, що схвалюються суспільством. Основні види девіантної поведінки (за Р.Мертоном):

- конформізм - повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;

- інноваційна - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання тощо);

- ритуалізм - людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих ''правил гри'', діє відповідно до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

- ескейпізм (ретритизм) - відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людина не визнає ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін.);

- бунт, заколот - відкидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими (тероризм, радикалізм та ін.) [3, с.119].

Проте існує й традиційна система класифікацій, яка значно відрізняється від класифікації Р.Мертона. За нею девіантна поведінка має різноманітні динамічні характеристики, може бути стійкою чи нестійкою, мати різну спрямованість та соціальну значущість (за тривалістю, за рівнем організації, за спрямованістю на себе та інших, за рівнем усвідомлення, за кількістю осіб) [1, с.98-99].

Девіантна молодь часто виявляє систему властивостей, які свідчать про значні емоційні порушення (вони, як правило, імпульсивні, дратівливі, запальні, агресивні, конфліктні), що ускладнює їхнє спілкування в навколишньому середовищі й створює певні труднощі в роботі з ними.

Для молоді з девіантною поведінкою характерні такі властивості емоційно-вольової й ціннісно-нормативної сфер особистості, як тривожність, дефектність ціннісної системи (мета і сенс