В.М.Тимофієнко

МОДЕРНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ЇЇ РОЗВИТКУ

У статті висвітлюються шляхи модернізації вищої технічної освіти на сучасному етапі суспільного розвитку, вказується на можливості вдосконалення управління освітньо-виховними процесами.

Відповідно до новітніх тенденцій розвитку сучасного суспільства для систем освіти все більш характерними стають такі риси, як динамічність і варіативність.

Об'єктивна зумовленість перебудови вищої школи визначається зміною соціального замовлення, яке формується нині ринковими відносинами.

Відповідно до вимог Конституції України, Закону України «Про вищу освіту» освіта характеризується як процес навчання і виховання в інтересах особистості, суспільства, держави і який спрямовано на розвиток індивідуальності, талантів, розумових здібностей та фізичної досконалості особистості.

Розвиток вищої школи в умовах несприятливого впливу діючих економічних і соціальних чинників, можливість переходу від одноманітності функціонування до різноманітності та розвитку спираються на традиційно сильні боки, такі, як цілісність, стабільність й гнучкість, що дозволяють успішно долати негативні зовнішні впливи та виявляти внутрішні, не використані резерви.

Часом консерватизм традиційності ускладнює реалізацію в роботі вищої школи принципів демократії, розвитку студентського самоврядування.

Традиційна система навчально-виховного процесу знаходиться в протиріччі з законами й закономірностями фізіологічної діяльності й теорії управління.

Лекційно-практична система вищих навчальних закладів нині в більшості випадків характеризується репродуктивністю сприйнятого студентами матеріалу навчальних занять. Мікронормативність навчального матеріалу пов'язана з проведенням занять класичного типу з їх систематизації. Класична лекція нині є провідним типом навчальних занять які порушують логіку навчальної діяльності, що особливо не бажано на старших курсах.

Вітчизняна й зарубіжна практика вищої освіти показує перспективність принципово іншої за організацією й технологією кредитно-модульної системи навчання, що характеризується випереджувальним самостійним вивченням теоретичного матеріалу змістовими модулями, алгоритмізацією навчальної діяльності, узгодженістю циклів пізнання. Індивідуалізація навчальної й диференціація навчаючої діяльності учіння створюють ситуацію вибору для викладача й студента форми занять та забезпечують можливість подальшої самоосвіти й професійної освіти.

Трансформація цілеспрямованості, діагностика педагогічного аналізу, демократизм організації контролю, регулювання і корекція в рамках сучасної концепції управління вищою школою пов'язані з перспективою реалізації науково обґрунтованих нових педагогічних технологій і систем організації навчально-виховного процесу.

Провідним у переході вищої школи до нового якісного етапу є впровадження передових педагогічних теорій на технологічному рівні силами передових колективів професорсько-педагогічного складу кафедр.

Визначення перспектив управління розвитком вищої школи - складне системне завдання. Одним з провідних напрямків такого розвитку є перехід на кредитно-модульну систему навчання. Провідними його принципами є принципи модульності, структуризації змісту навчання на відокремлені елементи динамічності, гнучкості, усвідомлення перспективи, різнобічності методичного консультування та паритетності.

Принцип модульності передбачає цілісність і завершеність повноту й логічність побудови одиниць навчального матеріалу у вигляді модулів, усередині яких навчальний матеріал структурується у вигляді навчальних елементів. З модулів конструюється навчальний курс з предмета. Елементи всередині модуля взаємозамінні і рухомі. Засвоєння навчального матеріалу відбувається в процесі завершеного циклу навчальної діяльності. Гнучкість такого рішення основана на варіативності рівнів складності й трудності навчальної діяльності.

Оскільки модульне навчання передбачає мету формування в студента повноти самоосвіти, то весь цей процес будується на основі усвідомленої ціленаправленості з ієрархією близької (знання, уміння, навички), середньої (загальнонаукові вміння і навички) і перспективної (розвиток здібностей особистості) мети. Усвідомленість навчальної діяльності переводить викладача з режиму інформування в режим консультування, але в межах суб'єкт-суб'єктивних відносин у системі: «викладач-студент», а студент перебудовується зі своєї репродуктивної навчальної діяльності (де в основному бере участь пам'ять) на режим розвитку пізнавального інтересу та розвитку пізнавальної активності і діяльності.

Цей метод забезпечує можливість вибору студентом шляхів руху всередині модуля, при якому викладач звільняється від інформаційного матеріалу, делегуючи кредитно-модульній програмі окремі функції управління і контролю.

Модульні програми і модулі будуються на цільовій основі інформаційного матеріалу з узгодженням комплексних і інтеграційних та приватних цілей, повноті навчального матеріалу, відносній самостійності елементів у модулі, з реалізацією зворотного зв'язку, при оптимальній передачі інформації та методичного забезпечення.

Критерії змісту модулів передбачають діагностику мети, адекватність навчального матеріалу меті, організацію пізнавальної діяльності та перспективи використання її результатів, ієрархічність структури досвіду, значущість контрольованих характеристик і відкритість діагностики.

Найбільший інтерес являють собою робочі програми дисциплін пізнавального типу, які пов'язані із забезпеченням базового навчання.

Будується кредитно-модульна система з урахуванням найближчого розвитку засобами різнорівневого навчання та інтеграції дисциплін з модулями.

Модуль - це певна одиниця курсу. Це - програмована одиниця, яка є замкненим відтинком навчання. Він являє собою динамічну структурну одиницю, або функціональний вузол навчально-виховного процесу, завершений блок дидактично адаптованої інформації.

Кредит же - це частина загального навчання студента за навчальний рік. Це умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь навчальної програми чи окремої дисципліни (курсу) виконаним студентом під час навчання.

Кредит являє собою мінімальну одиницю, яка точно документується і часто означає суму аудиторної та самостійної роботи.

Нині заслуговує на увагу процес групування навчальних дисциплін. Це - інтегрування дисциплін певних предметів, що усувають дублювання окремих знань і звільняють студентів від перевантаження аудиторними заняттями, а зменшення аудиторних занять (50:50) дає можливість планово організувати індивідуальну та самостійну роботу студентів.

Позитивні зміни в організації та інформативному забезпеченні самостійної роботи призвели до посилення практичного застосування знань у підготовці фахівців.

Загалом кредитно-модульна система організації навчально-виховного процесу, орієнтуючись на розвиток студента, передбачає на початку кожного модуля мотивування етапів діяльності.

Неодноразово повторювальна навчальна діяльність студента в ході самостійної роботи на