З утилітарного погляду кредитно-модульну систему слід розглядати через закінченість одного змістового модуля, інтеграцію видів і форм навчання, коли кожен студент для досягнення поставленої мети може самостійно працювати за запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, що містить у собі цільовий план дій, банк інформації і методичне керівництво для досягнення дидактичної мети. Функції ж викладача можуть змінюватися від індивідуально-контролюючої до консультаційно-координуючої. Динаміка такої технології полягає у варіативності змісту та в можливостях переходу навчання як у вид діяльності, так і в способи дії. Гнучкість цієї технології пояснюється адаптацією за індивідуальними особливостями студентів за рахунок діагностики знань, темпів засвоєння та індивідуалізації навчання. Ознайомлення студентів (на першому занятті) з усією програмою та комплексною дидактичною метою з урахуванням близьких, середніх та далеких завдань забезпечують перспективність технології. Паритетність її виконується на основі відносно самостійного характеру навчальної праці студента та спільного вибору оптимального шляху навчання викладачем і студентом.

Процес навчання і виховання являє собою спосіб функціонування педагогічної системи, змістом якої є управління розвитком людини. Мета педагогічних систем, відповідно до вимог Болонської концепції, - перетворення студента з об'єкта управління в суб'єкт управління, формування в нього самостійності й здатності до самоуправління (самоосвіти, самовиховання, самореалізації). Активність позиції викладача й студента полягає в тому, щоб кожен з них в тією чи іншою мірою виступав як суб'єкт управління своєю діяльністю й поведінкою та поведінкою інших. Такий підхід до навчально-виховного процесу значно підвищує коефіцієнт корисної дії навчальних занять.

Відповідно до загальних орієнтирів модернізація вищої школи передбачається переорієнтація навчальної діяльності з суто лекційно-інформаційної до індивідуально-диференційованої особистісної форми. Тобто ідеологією сучасної вищої школи є зміна технологій «вбивання знань» на технологію з «організації самоосвіти» студентів. Отже, сучасний стан інформаційного забезпечення лекції зводиться до концептуально-оглядового означення проблеми і аналізу можливих напрямків її вирішення.

Відхід від стереотипів репродуктивного навчання та зосередження уваги на самостійному опануванні знаннями - це веління часу.

У світлі вимог Болонської конвенції вища школа має озброїти студентів глибокими і всебічними знаннями, залучати студентів до науково-освітньої роботи, виробляти навички наукового дослідження. Ці завдання здійснюються за допомогою різноманітних форм, методів, прийомів у вищій школі. Серед них високоякісна лекція відіграє одну з провідних ролей. У лекції виклад матеріалу має поєднуватися з інтерактивними прийомами навчання та навчальним дослідженням. Вона має будити думку студентів, змушувати їх міркувати над предметом вивчення, шукати відповіді на питання, що виникають, стимулювати студентів до пошуку невідомих, цікавих і важливих наукових положень.

З метою активізації пізнавальної діяльності студентів доцільно використовувати (крім класичної) й такі види лекцій, які в період кредитно-модульної системи навчання досить актуальні, оскільки дають більше можливостей викладачу здійснювати модульно-рейтинговий контроль через творче мислення, роздуми та судження студентів.

Це лекції:

- лекція-діалог - коли зміст лекції передається через серію питань на які студент повинен відповідати в ході лекції;

- проблемна лекція - на якій лектор ставить перед студентами проблему і разом з студентами будують гіпотези та вирішують проблему доказовості, або спростування гіпотези;

- лекція з проблемним викладом матеріалу - якщо лектор ставить проблемні запитання і сам же дає на них відповіді, розмірковує, доказує їх вірність, або спростовує відповіді та робить висновки, а студенти слідкують за логікою міркувань лектора, учаться логіки пізнавальної діяльності;

- лекція-провокація (лекція з запланованими помилками), яка формує уміння оперативно аналізувати, орієнтуватися в інформації і оцінювати її;

- лекція з використанням таких дидактичних методів, як «мозковий штурм», «конкретні ситуації», дидактичні ігри (рольові, ділові), коли студенти формують проблему і на занятті вирішують її.

Можна практикувати й низку інших видів лекцій, що сприяють розвитку пізнавальної діяльності студентів: лекція-конференція, візуальна лекція, лекція-занурення в проблему та інші, адже основне призначення лекції як основної форми навчання у вищих навчальних закладах - це формування орієнтованої основи для наступного засвоєння студентами навчального матеріалу й через самостійну роботу. Будучи головною ланкою дидактичного циклу навчання, вона виконує наукові, виховні, розвивальні і світоглядні функції, уводить студента до «творчій лабораторії лектора».

Таким чином, вищезазначені методичні вимоги до сучасної лекції відповідають сучасним напрямкам розвитку навчального процесу відповідно з Болонською концепцією і слугує основою розвитку мобільності студентів і викладачів вищих навчальних закладів України.

Переорієнтація професорсько-викладацького складу і студентів на індивідуально-диференційні особистісні форми навчання знайшло своє віддзеркалення і при проведенні лабораторних, практичних і семінарських занять. Використання інтерактивних форм при їх проведенні дають можливість студентам самостійного опанування практичних знань, а постановка й вирішення проблем активізують студентів до наукових пошуків їх вирішення.

Упровадження новітніх технологій навчання, поряд з розширенням потенціалу самостійної роботи студентів, дозволяє збільшувати обсяг доступності освітніх послуг, створювати ефективну систему неперервної освіти, а також скоротити тижневе аудиторне навантаження студентів.

Розширюються можливості і відбувається поліпшення використання дидактичного матеріалу нового покоління: електроні підручники, віртуальні засоби навчання.

Запровадження сучасних форм організації навчального процесу і впровадження форм проведення практичної роботи: проведення занять малими студентськими