УДК 159.

М.А. Пліс

ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ САМООЦІНКИ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

У статті досліджено вплив рівня самооцінки на успішну навчальну діяльність у юнацькому віці, на професійну орієнтацію та формування особистості.

Самооцінка має важливе значення для успішної навчальної діяльності, a також професійної орієнтації, вибору життєвого шляху та власного ставлення до дійсності. Від того, чи адекватно особистість сприймає себе, чи немає певних "деформацій" в її ставленні до себе, залежить її майбутнє.

Для юнацького віку характерним є становлення свого специфічного світогляду. У цей період ще не усвідомлюється повним обсягом суб'єктивність своїх домагань і об'єктивність своїх можливостей. Неадекватна самооцінка зумовлює невідповідне ставлення до себе, чим породжує проблеми в майбутньому, коли людина вже доросла і певним чином автономна.

Фахівці в галузі вікової психології та фізіології відзначають, що здатність людини до свідомої регуляції своєї поведінки в 17-19 років розвинута не повною мірою. Не є рідкістю немотивований ризик, невміння передбачати наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви. Так, науковці зазначають, що 19-20 років — це вік безкорисливих жертв і повної самовіддачі, але і нерідких негативних проявів.

Е. Еріксон уважав, що юність — пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального "Я" з реальним. Але ідеальне "Я" ще не вивірене і може бути випадковим, а реальне "Я" ще всебічно не оцінене самою особистістю. Це об'єктивне протиріччя в розвитку особистості молодої людини може викликати в неї внутрішню невпевненість у собі і супроводжується іноді зовнішньою агресивністю, розв'язністю чи зарозумілістю.

Юнацький вік, за Еріксоном, будується навколо кризи ідентичності, яка складається із серії соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій і самовизначень.

Розглядаючи внутрішні умови виникнення негативної самооцінки в юнацькому віці слід зазначити, що їх діапазон включає аналіз таких чинників, як внутрішні конфлікти, неузгоджена діяльність складових особистості (яка в цей віковий період зазнає найбільшого прогресу та реконструкції), а також неузгодження ролей, які виконує особистість, під час свого становлення в навчальній, професійній та особистісній сферах.

З. Фрейд визнав внутрішній конфлікт особистості необхідним проявом рухливості, динамічності існуючого життя. Мало того, внутрішній конфлікт сприяє розвитку особистості. Але в зіткненні сил не можна однозначно визначити результат боротьби. Тому особистість може піти як шляхом розкриття своїх можливостей, так і шляхом їхнього обмеження. В останньому разі замість гармонізації динамічних сил наступить розбалансування психічних процесів. А перебуваючи на вершині влади, внутрішньо конфліктна особистість може підштовхнути маси людей до агресивної поведінки, знаходячи в ній джерело задоволення своїх деспотичних амбіцій і заспокоєння своїх страхів.

З метою збереження своєї цілісності особистість виробляє неусвідомлені захисні механізми від негативних, руйнівних наслідків подібного протиборства.

Для розробки теорії внутрішнього конфлікту (як умови виникнення негативної самооцінки в юнацькому віці) унаслідок рольової неузгодженості основне значення мали роботи американських вчених Дж. Міда і Ч. Кулі — засновників інтеракціоналізму.

Розробка проблем особистості в інтеракціоністів тісно пов'язана з вивченням законів соціальної психології. Людина одержує свою особисту визначеність через взаємодію з іншими в групі. Сила групи не дорівнює силі одного з її учасників, помноженій на їхню кількість, тому що група неоднорідна. Різні члени групи виконують у груповій взаємодії різні функції, що іменуються ролями (водій, пішохід, покупець, продавець, друг — види ролей).

Цілком логічно, що особистість виступає насамперед як система ролей, що виконує людина в групах різного ступеня спільності (громадянин — студент — гравець волейбольної команди — онук — друг). Кожна роль має свій зміст: шаблон дій, реакцій на вчинки інших членів групи, конкретні навички й уміння.

Унікальність особистості не зникає під тиском шаблонних ролей, а скоріше виявляється у варіативності їх візерунка. Важливим наслідком цього є те, що, усвідомлюючи свої ролі, особистість користується соціальною мовою, тобто переносить соціальний контроль усередину себе, тому що користується знаками, що несуть надособистісний зміст. Особистість може співвіднести логіку своєї поведінки з логікою соціальних норм і чекань. І тут приховано джерело внутрішнього конфлікту.

На соціальні ролі в суспільстві, безумовно, накладено обмеження в сполучуваності. Особистість у певних ситуаціях може зіштовхнутися з тим, що її потрібно програвати декілька ролей, що призводить до протиріччя. Виникає рольовий конфлікт — зіткнення між ролями, що не можуть сполучатися.

Зазначимо, що самооцінка містить у собі виділені людиною власні вміння, вчинки, якості, мотиви і цілі своєї поведінки, їх усвідомлення й оціночне до них ставлення. Уміння людини оцінити свої сили і можливості, спрямованість, співвіднести їх із зовнішніми умовами, вимогами оточення, уміння самостійно ставити перед собою ту чи іншу мету має велике значення у формуванні особистості.

Для діагностики реакцій на критичні зауваження на свою адресу, намагання завжди прислухатися до думок інших та переживання "комплексу неповноцінності" нами було обрано модифікований та адаптований В. Д. Федоровим "Опитувальник рівня самооцінки", що дозволяє кількісно і якісно оцінити рівень розвитку самооцінки та її складових.

При обробці результатів проведеної методики було одержано результати, сумарні дані яких отримали свою інтерпретацію.

Проаналізувавши результати дослідження за цим опитувальником, ми виявили, що у 57% студентів-юнаків переважає середній рівень самооцінки, при якому людина рідко страждає від "комплексу меньшовартості" і лише час від часу намагається підлаштуватися під думки оточуючих. Юнаків із високим рівнем самооцінки - усього 11%, при цьому