УДК 371.

Л.А. Пермінова

ФОРМУВАННЯ МЕНЕДЖЕРСЬКОЇ КУЛЬТУРИ КЕРІВНИКА НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

У статті розкривається актуальність проблеми розвитку професійної майстерності керівника школи. Обґрунтовується аксіологічний підхід до формування менеджерської культури в системі післядипломної освіти педагогічних кадрів.

Процес розвитку освітньої інфраструктури українського суспільства в умовах розвитку ринкових відносин висуває нові, деколи кардинальні вимоги до особистості фахівця. Конкурентоздатними ресурсами діяльності керівника, педагога стають не тільки спеціальні знання, володіння сучасними освітніми технологіями, але й загальна, й професійна культура, розвиток яких повинен відбуватися випереджальними темпами. Важливо зауважити: нині особистісний і професійний розвиток педагога мають розглядатися в органічній єдності, що забезпечує основу для формування якостей сучасного фахівця (професіоналізм, потреби в досягненнях й успіху, мобільність, комунікабельність, новаторство, готовність до розширення видів професійної діяльності тощо). Формування таких якостей необхідно розглядати в процесі вдосконалення професійної педагогічної культури з урахуванням специфіки економічних і соціальних цілей фахової освіти (С.Вершловський, Е.Добринська, Н.Кузьміна, Ю.Кулюткін, О.Рибалко, В.Семіченко, В.Сластьонін та інші).

Аналіз досліджень з питань ефективної організації й удосконалювання умов процесу підвищення кваліфікації працівників освітньої галузі (В.Бондар, Л.Даниленко, Загв'язинський, В.Кан-Калик, В.Маслов, М.Махлін, Т.Паніна, М.Поташник,

B. Сисоєва, В.Синенко, Е.Тонконога та інші) свідчить про те, що в педагогічній науці накреслилися теоретичні передумови для розробки інноваційних моделей підвищення кваліфікації педагогічних і керівних кадрів освіти на основі збільшення професійно-особистісного досвіду й професійної культури, підвищення рівня соціально-економічних знань, обліку відповідних ціннісних орієнтирів освітньої сфери. У зв'язку із цим у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів накреслилася проблема розвитку інтегративних характеристик професійної педагогічної культури сучасного педагога і керівника освітнього навчального закладу.

Наприклад, на перетині століть виникає проблема культурних, етичних, громадянських, моральних поглядів, орієнтирів педагога, зокрема керівника навчального закладу, що детермінується сучасними умовами перебудови українського суспільства. Тому актуальним, на наш погляд, є виокремлення аксіологічного підходу до процесу формування управлінського персоналу та системи підвищення кваліфікації менеджерів освіти.

Сучасна педагогічна наука пропонує такі погляди на можливості структурування культурної проблематики процесу фахового зростання:

- сформована в суспільстві соціально-педагогічна культуру в цілому;

- культура індивідуального утворення й диференційованого підходу до навчання;

- культурний зміст і технології розвивального, індивідуально-орієнтованого навчання;

- культурні моделі навчальних закладів і культуру керування ними;

- культура спілкування й предметних контактів в умовах суб'єкт-суб'єктної взаємодії;

- педагогічна (професійна, менеджерська) культура самого педагога;

- індивідуальна культурна діяльність індивіда, у якій відбувається його культурне самовизначення;

- культурне середовище навчального закладу; культурне середовище поза закладом;

- полікультурність конкретного суспільства, широке соціокультурне середовище, у якому існують і взаємодіють усі прояви культурного життя, що впливають на розвиток особистості.

Це ілюструє думку, що відокремити економічне життя людини від моралі, поділити його існування на дві частини - ідеальну й економічну, неможливо й недоцільно. Цей поділ «суперечить здоровому глузду в його значенні безпосереднього практичного стилю мислення, яким керується людина в своєму повсякденному житті» [11: 101].

Інформаційна революція, темпи соціальних трансформацій, новий тип рольових відносин у суспільстві диктують досить тверді вимоги до професійного стилю мислення всіх учасників педагогічного процесу в системі підвищення кваліфікації, де відбувається специфіка педагогічної діяльності, яка побудована на спілкуванні, що припускає всебічний обмін думками, знаннями, досягненнями з тими, хто бере участь у процесі навчання. Викладач у системі підвищення кваліфікації, зокрема курсового навчання, управляючи цим процесом, бере участь у створенні й закріпленні цінностей особливого роду.

Метою статті є обґрунтування аксіологічного підходу до розвитку творчого професійного потенціалу керівника освітнього навчального закладу як важливої умови розвитку його менеджерської культури.

Йдеться про принципово новий підхід до підготовки управлінців, здатних діяти в економічних і соціальних умовах сьогодення. Це викликає необхідність осмислення нової управлінської парадигми, що забезпечує високу ефективність реалізації висунутих перед освітою навчальних і виховних завдань. Зазначимо, що процес курсового навчання виявляє здатність людини пізнавати нове, оцінювати, наскільки адекватно вона реагує на зміни вимог до рівня її професійної майстерності, самореалізації в професій Для сучасного директора школи необхідні вміння володіти управлінням як професією, вміння побачити в своїй діяльності суттєве, на чому необхідно фіксувати свою увагу з метою професійного самовдосконалення, розуміння сучасних соціальних і педагогічних проблем.

Результати нашого дослідження показують, що одним з основних джерел реалізації означеної проблеми є виокремлення аксіологічного підходу як основної методологічної складової вдосконалення діяльності керівних кадрів та розвитку їх професійного потенціалу.

Аналіз літератури з питань гуманітарно-аксіологічної спрямованості системи підвищення кваліфікації дає підстави констатувати, що психолого-педагогічною категорією, яка дозволяє розкрити особливості впливу внутрішнього світу людини на взаємодію із зовнішнім середовищем, є категорія цінностей. Виявлення ступеня їх участі у формуванні та розвитку індивіда дає можливість встановити значущість того чи іншого виду діяльності як для окремої людини, так і для певної групи людей в цілому. У процесі соціалізації особистості формується ціннісний апарат, що відповідає ціннісним настановам оточуючого соціуму, і вже на цьому ґрунті відбувається засвоєння нормативної системи, яка і стає регулюючим чинником учинків людини в стандартних або проблемних ситуаціях. Таким чином, засвоєні цінності ведуть до свідомого прийняття відповідної їм системи норм як єдино можливої поведінки, і тільки на основі сформованої системи цінностей відповідна норма стає внутрішнім переконанням індивіда на емоційному рівні.

Методологічною основою розробки теорії та практики ціннісних орієнтацій особистості є аксіологія - наука про природу і структуру цінностей, їх місце в реальності. Психологічні