Зокрема, А.Здравомислов підкреслює, що тільки духовні прагнення, ідеали, принципи, норми моралі і є сферою цінностей. Цінності в його концепції виступають як особливі продукти духовної діяльності людини, у ході яких певним чином перетворюються та демонструються соціальні властивості речей [8: 165].

Вагомий внесок у теорію цінностей було зроблено представниками діалектико-матеріалістичної філософії, зокрема марксистсько-ленінської теорії соціального розвитку. З цих позицій цінності розглядаються як суспільні, тобто ті, що виникають під впливом не індивідуального, а колективного досвіду.

До філософсько-методологічного обґрунтування генези поняття "цінність" зверталося багато вчених (Є.Андрієнко, В.Брожик, Г.Ващенко, В.Водзинська, О.Дробницький, А.Москаленко, В.Розумний, В.Сержантов, Л.Столович, В.Тугарінов та ін.), які підкреслювали, що в «цінностях» відбивається соціокультурна значущість явищ дійсності та відповідні орієнтири людської діяльності. Ціннісна характеристика речей визначається в наслідку їх роллю в розвитку сутнісних сил людини, у створенні сприятливих умов для становлення особистості, де цінності розглядаються як важлива ознака, що визначає регулятивну функцію її поведінки. Більш вичерпною, на наш погляд, є позиція вчених (Г.Андреєва, І.Бех, М.Боришевський, О.Боєв, А.Богуш, Н.Ганнусенко, А.Кир'якова, О.Солдатенков, З.Павлютенкова та ін.), які підходять до розгляду цінностей та ціннісних орієнтацій з позицій, за яких центральне місце в їх формуванні посідає особистість і її саморозвиток.

Отже, під цінностями розуміють предмети, явища, соціальні зв'язки, у яких зацікавлене суспільство, оскільки вони є фундаментом його існування. Тому, як підкреслюють представники соціологічної науки (А.Здравомислов, М.Нікандров, Ядов та ін.), цінності породжуються життєдіяльністю конкретного соціуму і відбивають основні риси цієї життєдіяльності. А ціннісні орієнтації складають інтегративне утворення особистості, яке виявляється у її вибірковому ставленні до різних видів предметної та культурно-дозвіллєвої діяльності залежно від рівня засвоєння соціального досвіду, прийнятих у суспільстві цінностей і професійних знань, умінь і навичок, що фіксуються у потребах, мотивах, настановах, ідеалах, оцінках, позиціях та інтересах особистості. Їх змістова сутність полягає в наявності в індивіда сформованої системи загальних особистих ставлень, що визначають її поведінку щодо кола ціннісних об'єктів, з якими вона стикається в різних сферах життєдіяльності.

Цінності та ціннісні орієнтації як аксіологічна категорія мають багаторівневу структуру, але загальним, об'єднуючим тут буде те, що вони віддзеркалюють світ людини, культуру і можуть існувати як суб'єктивні, які відбиваються в її свідомості.

Діалектика цієї аксіологічної категорії показує, що в історії розвитку суспільства вищою цінністю стає людина як особистість, як самоціль суспільного розвитку.

З огляду на це, аксіологічний підхід дозволяє не тільки моделювати розвиток соціальних груп, а й визначити перспективи розвитку суспільства, що є досить важливою умовою для підготовки і підвищення кваліфікації керівників шкіл, зокрема формування їх менеджерської культури.

У своєму дослідженні ми використовуємо поняття «менеджер освіти» та «керівник школи», не наголошуючи на принципових розходженнях між ними. Однак, цікавою є позиція Л.М.Калініної, яка дещо відрізняється від загальноприйнятої.

У розробленій нею моделі "директор-менеджер" показано різницю між керівником та менеджером. На її думку, керівник школи не є менеджером "у чистому вигляді", а на певному етапі виконує лише менеджерські функції. Менеджер є особою з дорадчим правом голосу, з обмеженими правами у прийнятті управлінського рішення. А керівник - це особа, яка наділена державним відомчим правом. Його персональна відповідальність, права та обов'язки є набагато ширшими, ніж у менеджера, і вони детерміновані державно-нормативними актами [9; 28-32]. Згідно з розробленою психограмою професія менеджера освіти повинна відповідати таким вимогам: діагностичним; прогностичним; проектувальним; організаторським; комунікативним; мотиваційним; емоційно-вольовим; оцінювальним; мовним; моральним; фізіологічним; гностичним [182; 12-28]. Останнім часом розробляються кваліфікаційні вимоги до менеджера освіти як професійного управлінця, тому ми будемо дотримуватися думки М.М.Поташника, який вважає, що принциповою вимогою до керівника нового типу "є розвиток його як менеджера", а менеджмент "вмінням досягти мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Педагогічний менеджмент озброює керівника механізмом ефективного здійснення управління та розвитку школи і системи освіти в цілому" [4; 5-6].

У спеціальній літературі можна знайти різні варіанти ключових сфер, що характеризують управлінську діяльність керівника як менеджера. Наприклад, М.Вудкоком і Д.Френсісом їх виділено одинадцять: уміння керувати собою; особистісні цінності; особистісні цілі; саморозвиток; навички вирішення проблем; уміння реалізації творчого підходу; уміння впливати на людей; розуміння управлінської роботи; навички керівництва; уміння навчати; здібність формувати колектив [5].

Таким чином, набуває особливої ваги культурологічна, духовна, ціннісна сфера сучасного керівника школи, що прямо впливає на його менеджерську культуру.

Під культурою в широкому значенні розуміється все те, що відрізняє діяльність людей та її результати від тих природних явищ, котрі не зазнали змін в результаті цієї діяльності. Щодо педагогічних завдань, то на всіх історичних етапах це передача основних здобутків культури від покоління до покоління - це знання про навколишній світ, про всі види та особливості діяльності людей, про ієрархічну систему цінностей, котра визначає пріоритети, а також готовність й уміння їх застосовувати в процесі життєдіяльності.

Взаємодія філософії, культури й освіти набуває особливого значення на переломних етапах розвитку людства, пов'язаних з необхідністю переходу до нового типу мислення. На думку С. Ніколаєвої, на цих етапах однією з найважливіших проблем усієї