Удосконаленням традиційних у своїй основі способів освіти, що вичерпали свій прогресивний потенціал, неможливо забезпечити високий, відповідний сучасним вимогам, рівень професійної освіти. Шляхом вирішення проблеми адаптації традиційних методик навчання до сучасних вимог глобалізації є використання, «вивільнення» значного педагогічного потенціалу, який закладено в самих колективах вихователів і вихованців. Цей процес спирається на використання відповідних технологій, що дозволяють багаторазово збільшити ефективність педагогічної праці, - активне, розвивальне навчання. Незважаючи на достатню теоретичну розробленість цього напрямку в педагогіці, слід зазначити гальмування цих ідей у практичній роботі.

Традиційний шлях розвитку визначає фундамент усього, що потрібно зберегти, відновити і розвинути в професійній підготовці архітектора. Педагогічна політика більшості західних шкіл, які втратили повноцінні курси художніх дисциплін, замінили їх універсальними комп'ютерними імітаторами, призводить до збіднення архітектурної творчості. Традиційна методика архітектурної підготовки довела свою ефективність у формуванні просторового мислення та професійних здібностей студентів. Цільова настанова навчання в провідних архітектурних школах завжди полягала в розумінні архітектури як складного соціально-культурного явища, одночасному опануванні професії та формуванні архітектурної культури і способу мислення.

Успішність підготовки в найстаріших архітектурних школах України (Київ, Львів, Харків) значною мірою визначається спадкоємністю педагогічних традицій. Висока освіченість, ерудиція, професійна майстерність і творча обдарованість педагогів підтримує традиційну академічну лінію освіти.

Досить актуальною є проблема збереження і педагогічного використання регіональних архітектурних традицій. Це пов'язано насамперед із подоланням негативної тенденції до безоглядного захоплення архітекторів і студентів сучасною деконструктивною архітектурою і «всемогутністю» комп'ютерної техніки. Усе менша увага надається зв'язку об'єкта проектування з існуючою історичною забудовою, що неприпустимо в контексті сучасних культуровідповідних принципів освіти. Шляхом для подолання цих явищ є систематизоване вивчення історії світового зодчества і архітектури свого міста та включення цієї проблематики до всіх видів навчальної діяльності.

Проблемою розвитку сфери архітектурної діяльності й освіти є збереження своєрідності кожної архітектурної школи, її неповторного архітектурно-художнього виду, при цьому слід органічно ввібрати в себе все цінне й прогресивне, що несуть у собі процеси всесвітньої глобалізації і інтеграції.

Інтеграційний напрямок розвитку визначає посилення системи освіти за рахунок її диверсифікації і реорганізації на основі існуючого кадрового і методичного потенціалу. Інтеграція передбачає спільний з основною освітою розвиток довишівського і післявшівського секторів освіти на комерційних засадах. Як шлях інтеграції освіти і виробництва можна визначити участь у педагогічному процесі архітекторів-практиків, контакти із зарубіжними архітектурними школами, розширення програм співробітництва.

Б.Бархін, спираючись на історичний досвід навчання архітекторів у виробничих майстернях під керівництвом майстра-архітектора, доводить необхідність того, щоб провідні педагоги мали можливість поєднувати творчу і педагогічну діяльність і залучати до цього студентів. Хоча йдеться насамперед про архітектурне проектування, можливо розглядати цей принцип і у відношенні до образотворчих дисциплін. Таку тенденцію розвитку архітектурної освіти умовно визначимо як виробничий напрямок інтеграції.

Стрімке прискорення науково-технічного прогресу в галузі будівництва призводить до того, що отримані знання встигають морально старіти, поки випускники отримують дипломи. Вихід із цієї парадоксальної ситуації і полягає в органічному поєднанні процесу отримання нового знання з його одночасним поширенням - з одного боку, шляхом включення всіх студентів до процесу наукового пошуку і творчого саморозвитку, з іншого - постійно організованим взаємообміном інформацією з будівельною сферою і архітектурним реальним проектуванням.

Інтеграція науково-пошукової, навчальної і виробничої діяльності є не лише вагомим засобом всебічного саморозвитку, самовизначення особистості, але й необмеженим джерелом фінансово-економічних ресурсів розвитку системи вищої технічної освіти.

Об'єктивність інтеграції в освіті пов'язана із сучасною концепцією неперервності вищої освіти (Т.Десятов, В.Радкевич), яка враховує рівні інтеграційних процесів у суспільстві та їх вплив на структуру і функції навчання. Побудова системи неперервної архітектурної освіти потребує вивчення питань інтеграції її змісту з потребами виробництва, економікою, екологією, соціальним замовленням та взаємозв'язку різних ступенів освіти.

Розвиток інтегративних процесів в архітектурній освіті інтенсифікується зростаючими потребами суспільства і економіки, посиленням взаємодії інформаційних структур, інженерної науки і мистецтва. Ці процеси відбиваються в інтеграції змісту навчання, інтеграції фахових знань.

У процесі інтеграції знань здійснюється концентрація, стиснення інформації і, разом з тим, завдяки зростанню пізнавальних здатностей людини відбувається узагальнення, формалізація та уніфікація знання. Унаслідок цього збільшується інформаційна єдність знання, його ємність. Інтеграція не є злиттям або поглиненням одних знань іншими. Навпаки, кожна із галузей знань при інтегруванні, використовуючи нову інформацію, глибше проникаючи у свій об'єкт, одержує найновішу інформацію, яка може бути використана іншою галуззю знання (знаннями) і забезпечити отримання ще більшої її кількості. І такий процес є нескінченним.

Досліджуючи природу інтеграції, масова робить висновок, що "потужність" інтеграції знань пропорційна інформаційній ємності галузей, що взаємодіють, і зростає разом з ними, слідом за прогресивним розвитком усього знання. Інтеграція знань визначається як цілісний процес взаємодії та взаємопроникнення різних систем знань, Катрин виражається у виникненні їх інтегральних форм, узагальнюючих теорій та "наскрізних" методів пізнання, концентрації та взаємообміні інформації, діалектизації та логізації, фундаменталізації та спеціалізації знання, посиленні його міждисциплінарності та комплексності [3].

Інтеграція тісно пов'язана з