УДК 37.013:796.011

І.В.Мудрік

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ МОДЕЛІ САМОУПРАВЛІННЯ ФІЗИЧНИМ ВИХОВАННЯМ

У статті аналізуються структурно-функціональні моделі самоуправління, що мають місце в системі фізичного виховання особистості.

Проблеми педагогічного управління навчанням і вихованням досліджувалися у сферах філософії, фізичного виховання, спорту (М.Жмарьов; В.Заціорський, Т.Круцевич, В. Петровський, В.Мудрік). Проблеми фізичного самовдосконалення досліджувалися як українськими (Б. Ведмеденко, М. Гошко, Л. Іващенко, Т.Палаганюк, С. Сичов, С. Канішевський та ін.), так і зарубіжними вченими (І. Каплан, А. Кочетов, В.Старшинов, В. Шишенков та ін.). У наш час в українських університетах спостерігається скорочення навчальних годин на фізичне виховання студентів або ліквідація фізичного виховання. У зв'язку з цим виникає потреба розробки методологічних підходів до переходу студентів до самостійних занять, до фізичного самовдосконалення, самоуправління фізичним вихованням (C.Канішевський, Р.Раєвський, В.Старшинов та ін.). З погляду на наявні проблеми було поставлено завдання дослідити:

- наукові погляди на педагогічне управління фізичним вихованням, структуру управління фізичним вихованням студентів;

- структуру процесу самоуправління фізичним вихованням.

На першому етапі дослідження проаналізовано погляди на педагогічне управління фізичним вихованням і визначено управлінські відмінності занять з фізичного виховання від занять з інших дисциплін.

Т. Круцевич, В. Петровський (2003) під управлінням розуміють процес спрямованої, контрольованої й регульованої зміни фізичних й духовних можливостей людини відповідно до поставленого завдання.

У процесі фізичного виховання суб'єкт і об'єкт управління здійснюють обмін інформацією. Процес управління пов'язаний із передачею, нагромадженням, збереженням і переробкою інформації, яка характеризує об'єкт, яким управляють, його можливості, зв'язки, програму та ін. [5]. У процесі фізичного виховання управління має дискретний характер, а процеси відновлювання здійснюються не тільки в навчальний, а також у позанавчальний час. Тому необхідно враховувати зміни, що відбуваються в організмі не тільки в процесі занять, а й за його межами у відновлюваний час. Порівняння змін в організмі, які відбуваються під впливом різних видів праць (фізична, розумова), дозволяє побачити, що фізичні навантаження впливають на фізичні, фізіологічні та інші системи організму, а розумові навантаження впливають переважно на інтелектуальну, психологічну сфери. Після фізичних навантажень, як правило, час відновлювання довший ніж після розумових навантажень. Наприклад, після занять із фізичними навантаженнями погіршується концентрація, утримання уваги, здатність учнів, студентів сприймати навчальний матеріал на теоретичних заняттях. Теоретичні заняття мають незначний негативний вплив на фізичну працездатність студентів під час наступних занять із фізичного виховання. Після значних спортивно-тренувальних навантажень відновлення працездатності може зайняти значний час. Тому при плануванні наступних навантажень ураховують характер попередніх навантажень (практичні, теоретичні та ін.) та змін у різний час відновлювання, що є важливою частиною управління процесом фізичного вдосконалення. Фізичні навантаження - це рухова активність, яка супроводжується підвищеним рівнем функціонування всіх систем організму, порівняно зі станом спокою розумове навантаження супроводжується підвищеним функціонуванням мозкової діяльності. На відмінну від викладання фізичного виховання у викладачів інших навчальних теоретичних дисциплін (предметів), як правило, не виникає нагальної потреба рахувати обсяги, інтенсивність і наслідки інформаційного навантаження. У процесі виховання психічні навантаження, як правило, не враховують. Увага не надається тим процесам, які відбуваються поза межами навчально-виховного процесу. Зазначене свідчить: по-перше, про одну із суттєвих відмінностей між навчальним процесом з фізичного виховання і навчальним процесом з інших дисциплін (предметів); по-друге, управління фізичними якостями людини виходить за межі навчального процесу, за межі контролю з боку фахівців [9]; по-третє, об'єкт управління потребує набуття навичок самоконтролю, самоаналізу, самокорекції, самовідновлювання та ін. у позанавчальний час; по-четверте, набуття таких навичок може здійснюватися в процесі самоосвіти і самовиховання.

Численні дослідження свідчать, що інтереси, ціннісні відношення, мотиви, потреби до фізичного і духовного самовдосконалення спонукають особистість до самоосвіти і самовиховання, задоволення своїх потреб.

Аналіз літературних джерел свідчить, що з позицій теорії виховання [1,3,4], теорії управління [6] і теорії фізичного виховання [5] близькими є погляди на структуру процесу фізичного виховання. Дослідники процесів теорії і методики фізичного виховання і спорту (М. Жмарьов; В. Заціорський, Т. Круцевич, В. Петровський) визначили, що структура процесу фізичного виховання і спорту у позанавчальний час складається з таких сталих компонентів: планування, організація, навчально-виховний процес, контроль, аналіз, корекція, регуляція через зворотній зв'язок. У навчальний час процес фізичного виховання студентів (одне-два заняття на тиждень) зводиться до виконання навчальних програм, контролю (методом тестування) і, на відміну від систематичного тренувального процесу, не відповідає критеріям системи. Саме тому і термін "педагогічне управління" для більшої кількості вчителів, викладачів, керівників є незрозумілим. У звичайному педагогічному процесі, на відміну від тренувального процесу, як правило, не ставлять за мету сприяти поступовій трансформації суб'єкт-об'єктних відношень у суб'єкт-суб'єктні відношення.

На другому етапі досліджувалася система і структура самоуправління фізичним вихованням.

З філософських позицій система - це сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія. Якісні характеристики цих елементів, закономірні зв'язки між елементами становлять зміст, внутрішню форму або структуру системи. Для об'єктів, які характеризуються як система, головними рисами є внутрішня розчленованість та функціональна цілісність [2].

З педагогічних позицій, під цілісною "системою розуміють таку сукупність закономірно побудованих, динамічно пов'язаних компонентів, взаємодія яких породжує нову (системну) якість" (М. Красновицький, 2002).

Т. Ю. Круцевич і В. В. Петровський (2003) з позицій управління вважають, що сферу фізичного виховання треба розглядати інтегрально, як складну, кібернетичну, саморегулюючу, імовірну систему [5]