З позицій теорії управління наявність у досліджуваному об'єкті сукупності функціонально взаємопов'язаних елементів, які мають зворотній зв'язок, свідчить про наявність системи, яка управляється, самоуправляється, саморегулюється.

За даними Л. Д. Столяренко (2002), у лабораторії психологічних проблем Казанського університету (під керівництвом Н. М. Пейсахова) самоуправління розглядають як цілеспрямовані зміни людини, коли вона сама управляє своїми формами активності: спілкуванням, поведінкою, діяльністю й переживаннями. Самоуправління пов'язано зі створенням нового, із незвичайними ситуаціями або протиріччями, необхідністю ставити нову мету, пошуком нових рішень і засобів досягнення мети.

Саморегуляція - цілеспрямовані дії у межах певних правил, норм, стереотипів. Функція саморегуляції полягає в тому, щоб закріпити те, що надбано в процесі самоуправління [7].

Л. Д. Столяренко (2002) звертає увагу на те, що самоуправління необхідно відрізняти від саморегуляції. У той же час, "<...> самоуправление и саморегуляция - не два разных процесса, а две стороны активности личности, диалектическое единство изменчивого и устойчивого в непрерывном развитии субъективного мира") [ 7, с. 342. ].

М. Д. Ярмаченко вважає, що з психолого-педагогічних позицій, саморегуляція - це здатність людини керувати собою на основі сприймання, аналізу і усвідомлення результатів своєї діяльності, своєї поведінки, власних психічних, пізнавальних процесів у зовнішніх і внутрішніх проявах. Саморегуляція - це процес регулювання окремих видів власної активності чи діяльності в цілому.

Саморегуляція здійснюється завдяки самоконтролю, складовими якого є окремі функції самопізнання, самооцінки, самоаналізу та ін.

Оцінити себе можливо тільки за умови аналізу, оцінки власних учинків і переживань (самоаналізу), самопізнання самого себе.

Таким чином, Л. Д. Столяренко вважає, що функція саморегуляції полягає в тому, щоб "закріпити те, що надбано у процесі самоуправління", а М.Д. Ярмаченко розглядає саморегуляцію, як "процес регулювання окремих видів власної активності чи діяльності в цілому" [10].

На наш погляд, визначення Л. Д. Столяренко доповнює визначення М. Д. Ярмаченко наявністю цілеспрямованості саморегуляції - закріплення набутого досвіду в процесі самоуправління. Людина самоконтролює свою діяльність, аналізує, визначає її ефективність щодо раніше запланованого і досягненого результату, приймає рішення щодо змін дій, вносить відповідні корективи до плану дій і в процесі діяльності знову контролює, аналізує, визначає ефективність щодо запланованого і досягненого результату, приймає рішення щодо внесення коректив або закріплення досягнутого результату. Таким чином, об'єкт самоуправління в процесі самоконтролю (зворотній зв'язок) своєї діяльності отримує інформацію, визначає протиріччя між запланованим і реально досягнутим результатом (оцінка, самооцінка), аналізує (самоаналіз), вносить доповнення, зміни до завдань, мети, планів, методик, тренувального режиму, критеріїв ефективності результату, моделі (корекція навчальних, виховних, оздоровчих програм), приймає рішення (регулюючі, правлячі команди), що спрямовано на закріплення найбільш ефективної програми досягнення запланованого результату в процесі саморегулювання.

Наведені нами приклади системи самовиховання мають декілька функціонально пов'язаних між собою елементів (самоусвідомлення, самопізнання, саморегуляція та ін.), і якщо в структурі самовиховання існує зворотній зв'язок (самоконтроль, саморегуляція та ін.), то самовиховання в такому вигляді відповідає поняттю системи, системи самоуправління.

Структура процесу фізичного самовиховання складається з аналогічних компонентів: самостійне планування, самоорганізація діяльності, самовдосконалення, самопізнання, самоаналіз, самоконтроль, саморегуляція, самокорекція через зворотній зв'язок [4]. Самоаналіз і самоконтроль фізичного вдосконалення здійснюється через порівняльний аналіз особистої динаміки розвитку, порівняльний аналіз власних показників із нормативними показниками, стандартами та ін. Результати самоаналізу сприяють самопізнанню, самокритиці та саморозкриттю особистості, а також сприяють самокорекції процесу самовиховання, що дозволяє самовизначення чергових завдань на наступний етап процесу фізичного самовдосконалення.

Формуванню самовиховання особистості сприяють когнітивні процеси у вигляді самопізнання. Механізм самопізнання містить у собі таке: самоспостереження, самоопитування, самоанкетування, самоаналіз, самокритика, самоконтроль. Узагальнюючи процес самопізнання, можемо виділити також головні компоненти самопізнання: самодослідження, самоаналіз і самоконтроль. Функція самопізнання сприяє самокорекції процесу самовиховання, що дозволяє самопізнати проблеми й визначити чергові завдання на наступний етап процесу фізичного самовдосконалення.

Навчання студентів методики самопізнання є одним із важливих етапів виховання на шляху фізичного самовдосконалення особистості.

У процесі самовиховання використовують такі методи самовпливу: саморозкриття, самовизначення, самонаказ, самопідбадьорення, самосхвалення, самонавіювання, самоволодіння, самообмеження, самозаспокоєння, самозобов'язання, самоствердження, самопрограмування та ін.

Зазначене свідчить, що структура, механізм самовиховання узгоджуються з понятійним апаратом теорії управління.

У педагогічному словнику дається таке визначення: "Самовиховання - свідома діяльність людини, яка спрямована на вдосконалення самої себе, на вироблення в себе позитивних якостей, звичок і подоланнях негативних. Воно виникає на певному рівні розвитку свідомості та самопізнання <...>. Самовиховання є виявом високого рівня саморегулювання особистості і виразно виступає на вищих ступенях процесу її морального розвитку". [10, c. 408]. Там же визначено: "Саморегуляція - здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення своєї поведінки та власних психічних процесів. Саморегулювання - це процес регулювання окремих видів власної активності чи діяльності в цілому" [10, с. 410].

Виховання особистості спрямоване на позитивні зміни у сферах моралі, культури. Фізичне виховання як складова частина загального виховання особистості спрямовано на позитивні зміни також у фізичному розвитку, фізичній культурі особистості.

Виховання - "це соціалізація, тобто процес формування інтелекту, фізичних і духовних сил підростаючого покоління. Виховання як педагогічна категорія є цілеспрямованою діяльністю, покликаною сформувати систему якостей особистості, поглядів та переконань відповідно до виховних ідеалів суспільства" [8, с. 85].

Зазначене дає підстави стверджувати, що мета самоуправління - перевести суб'єкт-об'єктні відношення у суб'єкт-суб'єктні відношення, коли об'єкт управління перетворюється в суб'єкт самоуправління своїми якостями, коли зовнішнє виховання перетворюється у внутрішнє самовиховання.

Висновки.

1.Організаційна мета