УДК 37.013:796.011

В.В. Погребний

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРО ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ І СПОРТ ЖІНОК

Автор статті наголошує на необхідності дальшого вдосконалення управління фізичним вихованням і спортом жінок, підкреслює роль міжнародних організацій у вирішенні цих питань.

У Національній доктрині розвитку фізичної культури і спорту в Україні закладено ідею надання переваги загальнолюдським цінностям, задоволенню потреби кожного громадянина, формуванню «гуманістичних цінностей різних груп населення, створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини». [5]

1976 р. ЮНЕСКО разом з Міжнародною радою з фізичного виховання і спорту на Першій міжнародній конференції з фізичного виховання і спорту зазначили проблеми щодо ролі, місця, прав жінок у сфері фізичного виховання і спорту і участі їх у різних національних та міжнародних програмах.

У зв'язку з цим було поставлено такі завдання:

• визначити міжнародні засади фізичного виховання і спорту жінок;

• визначити національні засади фізичного виховання і спорту жінок;

• дослідити умови вирішення тендерної проблеми у фізичному вихованні і спорті.

На першому етапі дослідження визначалися міжнародні засади фізичного виховання і спорту жінок.

Країни-учасники ООН вживають усіх відповідних заходів щодо прав людини, а також ліквідації дискримінації стосовно жінок, щоб забезпечити їм рівні права з чоловіками в різних сферах життя. Наприклад, ООН прийняла конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок (1979).

1976 р. країни-учасники ЮНЕСКО рекомендували таке:

жінки повинні відігравати вирішальну роль у будь-якій національній і міжнародній програмі економічного, соціального і культурного розвитку;

жінкам необхідно надавати достатньої уваги у сфері фізичного виховання та спорту, підкреслюючи те, що одним із прав жінок є право на заняття спортом;

державам необхідно передбачити в національних програмах більш широку участь у фізичному вихованні і спорті дівчат і жінок.

На тій же конференції ЮНЕСКО у співробітництві з Міжнародною радою з фізичного виховання і спорту надали рекомендації про участь дівчат і жінок у фізичному вихованні і спорті:

• вирішальну роль повинні відігравати жінки в будь-якій національній і міжнародній програмі економічного, соціального і культурного розвитку;

• жінкам надається недостатня увага в галузях фізичного виховання та спорту, особливо в країнах що розвиваються, у яких вони, як і раніше, піддаються різного роду обмеженням, що випливають з культурного, економічного і соціального середовища, підкреслюючи те, що право жінок на заняття спортом є одним з аспектів їхніх прав;

• державам-членам необхідно передбачити в національних програмах важливість більш широкої участі у фізичному вихованні і спорті дівчат і жінок, роль яких у сучасному суспільстві була обмежена через звичаї і традиції сімейного життя.

• державам-учасницям розглянути питання про спеціальні положення, що спрямовані на розширення спільного навчання і спецпідготовки для того, щоб жінки відігравали рівну роль завдяки участі в житті суспільства в усіх країнах світу;*

ЮНЕСКО повинна надавати особливу увагу проблемі фізичного виховання і спорту жінок, щоб було передбачене призначення жінок на керівні посади в рамках цієї структури, на її різних підрозділах.

ЮНЕСКО співпрацює з Радою Європи і різними міжнародними спортивними організаціями. Кожного року відбуваються зустрічі європейських міністрів з питань фізичного виховання і спорту. На цих зустрічах розглядаються різні питання з фізичного виховання і спорту дітей та молоді.

Діяльність Ради Європи у сфері фізичного виховання і спорту визначається Європейською культурною конвенцією.

Рада Європи підтримує масовий спорт як засіб поліпшення якості життя, сприяння інтеграції у суспільстві і зміцнення соціальної згуртованості молоді.

Рада Європи веде боротьбу із зазіханням на свободу та гідність жінок, намагається обмежити вияви дискримінації за статевою ознакою і сприяє паритетній участі жінок та чоловіків у політичному та громадському житті [6].

Керівний комітет за рівноправність жінок та чоловіків (CDEG) готує міністерські конференції, організовує семінари та публікує дослідження з цієї проблематики [7].

На другому етапі дослідження визначалися національні засади фізичного виховання і спорту жінок.

В Україні було прийнято Конституцію України (1996), а також розроблено Закон України «Про фізичну культуру і спорт» (1996), де зазначено рівні права людини та рівний доступ жінок і чоловіків до фізичного виховання і спорту відповідно до декларацій ООН (про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок), конвенції ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій.

1996 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", яким забезпечено рівні права та можливості жінок і чоловіків, передбачено ліквідацію дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків [1].

На третьому етапі досліджувався стан і умови вирішення гендерної проблеми у фізичному вихованні і спорті.

Питання, пов'язані з так званою жіночою проблематикою, досліджуються в найрізноманітніших наукових галузях: історії, соціології, психології, в історії й соціології фізичної культури й спорту [1].

При цьому актуальним є положення жінки в міжнародному спортивному русі, її право займатися традиційно чоловічими видами спорту, розширення жіночої олімпійської програми [3-4], можливість жінок обіймати керівні пости в міжнародних спортивних федераціях, національних олімпійських комітетах і безпосередньо в Міжнародному олімпійському комітеті.

Протидія чоловіків - діячів спортивного руху призвела до утворення Міжнародної спортивної жіночої федерації, яка 1922 року провела власні альтернативні Жіночі Олімпійські ігри (пізніше Всесвітні жіночі ігри), які зробили обов'язковою участь жінок у Всесвітньому спортивному русі. У наш час жінки активно беруть участь у спортивних змаганнях з більшості видів спорту. Зараз жіночих видів спорту понад 70,