Виходячи з особливої ролі мети, конструктивним умінням постає вміння викладача точно ставити й чітко формулювати мету майбутнього практичного або лабораторного заняття. Визначення мети заняття є елементом, що організує всі інші моменти найближчого заняття. Від нього залежить відбір і планування матеріалу, структура й композиційна побудова заняття, діяльність студентів і самого викладача.

До комунікативних якостей викладача зазвичай відносять постановку голосу, міміку й пантоміміку, керування емоціями, настроєм тощо. До якостей бажаних зараховують артистичність, почуття гумору, товариськість. Сюди ж, безсумнівно, варто віднести й доброзичливість стосовно студентів. Добре відомо, що кінцевий рівень оволодіння державною мовою багато в чому залежить від уміння викладача створювати емоційно-невимушену атмосферу заняття.

Аналізуючи наукову літературу, можна виділити такі стилі педагогічного спілкування, як:

1. Спілкування на основі високих професійних настанов викладача, його ставлення до педагогічної діяльності в цілому. Про таких говорять: "Такому студенти буквально на п'яти наступають!" Причому у вищій школі інтерес у спілкуванні стимулюється ще й загальними професійними інтересами, особливо на профілюючих кафедрах.

2. Спілкування на основі дружнього розташування. Воно припускає захопленість спільною справою. Викладач виконує роль наставника, старшого товариша, учасника спільної навчальної діяльності.

3. Спілкування-дистанція належить до найпоширеніших типів педагогічного спілкування. У цьому разі у взаєминах постійно простежується дистанція у всіх сферах, у навчанні, з посиланням на авторитет і професіоналізм, у вихованні з посиланням на життєвий досвід і вік.

4. Спілкування-лякання - негативна форма спілкування, антигуманна, що розкриває педагогічну неспроможність викладача, який удається до нього.

5. Спілкування-загравання, характерне для молодих викладачів, що прагнуть до популярності. Таке спілкування забезпечує лише помилковий, дешевий авторитет.

Психолого-педагогічними умовами, що сприяють успішному вирішенню цих проблем, на наш погляд, є:

- всебічне й глибоке вивчення студентів, їхніх індивідуальних особливостей, тих видів діяльності, до яких вони схильні;

- чітка організація спілкування при захисті курсових та РГР;

- організація спілкування не тільки на інформаційному, але й на дискусійному рівні;

- вияв доброзичливого ставлення викладача до студентів, що повинне виявлятися в мові, міміці, пантоміміці;

- формування в майбутніх фахівців високих мотивів навчальної діяльності (особливо у магістрів).

У творчому співробітництві зі студентами форма поводження викладачів буває винятково різною, детермінованою їхньою індивідуальністю. Зі сторінок мемуарної літератури перед нами постають великі вчені, які вирізняються пунктуальністю, суворістю щодо студентів, і, навпаки, - гранично поблажливі, готові прийняти на себе весь тягар відповідальності за невдалий результат експерименту. Однак - при всьому цьому різноманітті - логічним центром - визначальною, що виховує й розвиває ефект такого співробітництва, - завжди виявляється повага до особистості студента - те почуття рівності, що вирізняє суб'єкт-об'єктні відносини.

На наш погляд, для підвищення педагогічної майстерності викладача потрібно в програми підготовки магістрів, які мають метою посвятити себе викладацький роботі у вищих технічних навчальних закладах, увести курс педагогічної майстерності. Це дасть можливість різко підвищити ефективність засвоєння матеріалу, що викладається, студентами технічних ВНЗ.

Література:

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія. - К.: Либідь, 1998.

2. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. - К.; Знання, 2005. - 486 с.

2.