Тож, домінування серед окремої частини людей прагматичного світогляду певним чином позначається на їх життєдіяльності, ставленні до матеріальних і духовних цінностей. За цим типом світогляду варто розраховувати на те, що людина зможе належним чином сприйняти та оцінити певну річ у співвідношенні її ціннісних складових. У цьому разі домінуючими, визначальними будуть залишатися мотиви людини щодо задоволення її прагматичних потреб та інтересів. Це призводить до того, що молода людина починає обмежувати свою життєдіяльність і спрямовувати її переважно на досягнення суто побутових, прозаїчних цілей. При цьому втрачається можливість зростання у напрямку духовної культури, освоєння цінностей інтелектуального, пізнавального, морального змісту.

Можна бачити, що в суспільній свідомості знаходить певний відгук позиція, пов'язана із формуванням у молодого покоління релігійного світогляду. Необхідність розгортання виховного впливу релігійного спрямування мотивується переважно тим, що молодим людям слід дати духовну основу, зміцнити їх моральні принципи життєдіяльності шляхом залучення до релігійних цінностей. Не заперечуючи право вибору світоглядних орієнтирів кожної людини, слід зауважити, що релігійний світогляд ще не спроможний забезпечити повноцінне сприймання навколишньої дійсності, не сприяє підготовці молоді до оцінки предметів, явищ, повсякденного життя з урахуванням їх об'єктивних закономірностей розвитку. Звідси виникає ситуація, коли молода людина виявляє свою неспроможність у розкритті сутності тих процесів і явищ, які мають місце в житті суспільства, розвитку природи, культури тощо.

Суспільна практика завжди прагнула отримати відповідь на питання, що пов'язані із закономірностями буття, тими об'єктивними процесами, які не залежать від людської свідомості і, водночас, вимагають їх урахування під час прийняття певних рішень. Намагання людини якомога глибше пізнати навколишній світ спонукало до усвідомлення необхідності формування наукового світогляду, оволодіння знаннями про наукову картину світу. Це прагнення спонукало до дій, пов'язаних з освоєнням в природному, суспільному середовищі тих процесів, без яких є неможливим поступ у напрямку подальшого розвитку науки, виробництва, суспільних відносин.

Водночас, актуалізація уваги на формуванні в підростаючого покоління наукового світогляду не забезпечувала умови, за яких людина могла б урахувати особистісні чинники, тобто можливість і необхідність організації відповідної поведінки, ставлення до навколишньої дійсності тощо. Наукові знання по суті давали відповідь на питання об'єктивної зумовленості процесів, явищ, але залишали без належної уваги спектр суб'єктивних проявів, без яких ставлення до природи, суспільних проявів втрачала ціннісне забарвлення і значущість. У результаті під впливом існуючої в суспільстві системи формування наукового світогляду формувалося молоде покоління, неспроможне на належному рівні реагувати, ураховувати об'єктивні закономірності буття в своєму житті, праці, навчанні тощо.

Підсумовуючи, можемо констатувати, що наявність в історичному досвіді різних типів світогляду засвідчує про те, що суспільство прагне знайти і реалізувати на практиці різні шляхи, які б допомогли людині адекватно реагувати на все, що відбувається навколо неї. Запропоновані в попередні періоди суспільного розвитку моделі становлення світоглядної свідомості особистості слід розглядати як своєрідні кроки в напрямку усвідомлення того, щоб зв'язок між нею і природою був плідним, приносив користь і насолоду.

На жаль, існування зазначених вище типів світогляду та відповідних систем їх формування не зменшили, а навпаки - збільшили кількість тих запитань, на які суспільна практика прагне отримати відповідь. І справа полягає в тому, що достатньо чи недостатньо вирішуються питання формування зазначених типів світогляду. Проблемність їх виявляється на рівні того, що вказані типи світогляду не спроможні по суті забезпечити належний рівень відносин людини і навколишньої дійсності, а своїм впливом переважно привносять деструктивну основу під час встановлення діалогу, пов'язаного з виявами об'єктивного, суб'єктивного, суспільного та індивідуального, колективного та особистісного, раціонального та емоційного.

Так, на прикладі становлення прагматичного світогляду не вирішуються, а навпаки - посилюються протиріччя між потребами людини та практичного раціонального й ефективного освоєння природних, суспільних ресурсів. Домінування прагматичного світогляду в життєдіяльності людини спонукає її до того, що будь-які матеріальні та духовні цінності сприймаються і використовуються з позиції споживача, для якого залишаються нецікавими питання про те якими залишаться природа і суспільства після того, коли суб'єкт діяльності задовольнить свої потреби.

Не менш проблематичним виявляється сьогодні функціонування релігійного світогляду, сповненого ідеями піднесення особистості над побутовим, прозаїчним, буденним. Керуючись прагненням допомогти людині відчути піднесене, духовне, представники релігійного світогляду водночас полишають без належного реагування той спектр життя людини, який спроможний її вивести на рівень сучасного науково-технічного прогресу, упровадження новітніх технологій розвитку промислового, суспільного, культурно-освітнього комплексу. За цих обставин залишаються без належної відповіді питання щодо того, чи допоможе релігійний світогляд у забезпеченні прогресу та розвитку суспільства і людини відповідно до вимог сучасного життя.

У межах розв'язання питань формування в молоді наукового світогляду вчені- педагоги відзначають певні труднощі та суперечності. Однією з таких суперечностей є те, що в умовах актуалізації уваги до наукових знань школа по суті залишає без належного вирішення питання емоційно-чуттєвого розвитку людини. У результаті випускники середньої школи переважно набувають інтелектуальний досвід і залишаються нерідко обмеженими з погляду його емоційно-чуттєвого забарвлення, не вміють відповідним чином реагувати на явища і процеси, в основі яких знаходиться емоційне ставлення. Це