системи знань.
У період Київської Русі-України наші пращури збудували могутню і велику державу, за багатьма показниками досягли загальноєвропейського рівня розвитку, а нерідко і випереджали інші народи. У культурно-історичних пам'ятках - творах Володимира Мономаха, митрополита Іларіона, "Руській правді". "Слові о полку Ігоревім" та ін. відбито глибинні духовні пласти наших пращурів, високі злети їхнього волелюбного духу. Як святий заповіт предків учні сприймають їхні ідеї вірності рідній землі, єднання українських земель.
У велику Козацьку добу система виховання була однією з могутніх сил, завдяки якій Україна в багатьох відношеннях виходила на рівень розвитку європейських держав. Історія українського козацтва, зокрема Запорозької Січі - форпосту демократії, свободи і незалежності народу - довела, що згуртованість, дисциплінованість, організованість, єдність козаків, зокрема їхньої еліти, є могутньою силою, нездоланною для ворогів. Уперше в світі козаки використовували в боротьбі з ворогами України примітивні підводні човни, ракети, серед яких - і запалювальні ракети кількох калібрів.
Висока ідейна, суспільно-політична наснаженість козацько-лицарської філософії, психології, духовності є яскравим смолоскипом-дороговказом служіння рідному народу для багатьох патріотів, борців за свободу України багатьох поколінь.
Запорукою успішної розбудови Української держави, подолання загальної кризи в суспільстві є духовне відродження народу. Майбутнє української нації залежить від змісту цінностей, що закладаються в світоглядні орієнтації молодих людей та від того, якою мірою духовність стане основою їхнього життя.
Науково-теоретичні, методологічні засади національного виховання втілено в Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти, прийнятої Міністерством освіти України в лютому 1996 року. Вона стала практичним документом в організації виховної роботи серед студентства у вищих закладах освіти.
Основні завдання, які покликані вирішувати вищі заклади освіти, витікають з головної мети виховання, а саме:
- підготовка свідомої інтелігенції, оновлення і збагачення інтелектуального генофонду нації;
- вироблення чіткої громадянської позиції, прищеплення молодим людям віри у верховенство закону, який є єдиною гарантією свободи;
- створення умов для розвитку загальної культури студентства, збагачення його естетичного досвіду;
- формування в молодих людей потреби в здоровому способі життя, зміцнення престижності здоров'я.
Досвід перших років реалізації Концепції свідчить, що лише спільним зусиллями професорсько-викладацьких та педагогічних колективів, ректоратів, вчених та педагогічних рад, наставників за участю студентських організацій, об'єднань, клубів, фондів тощо можливе досягнення поставлених завдань.
Для організації виховного процесу у вищих закладах освіти створюється відповідна інфраструктура. Відповідно до Положення про вищий заклад освіти (затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 5 вересня 1996 року) для вирішення основних питань діяльності вищого закладу освіти створюються відповідні органи:
- робочі - ректорат, деканати - для вищих закладів освіти ІП-ІУ рівнів акредитації, адміністративна рада - для вищих закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації;
- дорадчі - вчена рада, педагогічна рада.
З метою забезпечення виконання студентами обов'язків та захисту їх прав у вищих закладах освіти функціонують органи студентського самоврядування (на рівні академічних груп, факультетів, гуртожитків, вищого закладу освіти, а також, у разі потреби, на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка).
Практика організації виховного процесу у вищих закладах освіти України розширила цю структуру, доповнивши її такими суб'єктами:
- проректор з гуманітарної освіти та виховання (проректор з навчально-виховної роботи; із соціально-психологічної роботи; з виховної роботи та студентських прав; з виховної роботи);
- відділ (сектор) навчально-виховної роботи (відділ позанавчальної роботи; методичний центр з виховної роботи; заступник (помічник) проректора з виховної роботи);
- заступники деканів факультетів з виховної роботи;
- рада наставників факультетів;
- рада наставників студентських груп (постійно діючий психолого-педагогічний семінар наставників студентських груп);
- студентський профком;
- рада студентського самоврядування гуртожитків (старостат);
- рада студентського самоврядування факультетів (студентські деканати, студентські навчальні (наукові) частини).
Пріоритетним напрямком в організації виховного процесу вищої школи має стати індивідуальний підхід до виховання особистості студентів, стимулювання їх внутрішніх зусиль до саморозвитку і самовиховання, духовного пошуку, створення виховуючого середовища, широке долучення студентів до здобутків духовної і моральної культури нації.
Саме тому віднесемо до суб'єктів організації виховного процесу Центри культурології та організації змістовного дозвілля; клуби за інтересами, бібліотеки, колективи художньої самодіяльності; ради музеїв, кабінетів; студентські спортивні об'єднання, товариства, клуби; Центри психологічної адаптації, кімнати психологічного розвантаження тощо.
Організація виховного процесу у вищій школі передбачає забезпечення системного, людинознавчого та особистого підходів з урахуванням традицій регіонів, специфіки вищого закладу освіти, факультету, спеціалізації. Для цього, а також з метою науково обґрунтованої, виваженої організації виховного процесу у вищій школі створюються центри (лабораторії) соціологічних досліджень, групи соціологічного аналізу, творчі експериментальні групи тощо. Так, у Херсонському національному технічному університеті було впроваджено такі методи національно-патріотичного виховання: тематичні кураторські години, конференції, проведення лекцій, виставок, експозицій, робота студентів у міському архіві, краєзнавчому та історичному музеях, створення власного музею університету, святкування громадських та національно-релігійних свят, проведення тематичних вечорів, постановка спектаклів за п'єсами українських письменників, зустрічі з письменниками міста, проведення літературних читань, Шевченківських днів, конкурси студентських стіннівок, культурно-масові походи до театру з неодмінним обговоренням побаченого, проведення місячника української культури та побуту, участь у міських олімпіадах, збір коштів для підшефного дитячого будинку, проведення святкових заходів під час громадських, національних та релігійних свят. У цій роботі задіяні викладачі, куратори академічних груп, студентські структури, організаційно-виховний відділ, адміністрація університету.
Експериментальні висновки:
Узагальнюючи наведене вище, можна сказати, що розглянуто низку особливо важливих моментів упровадження в практику методів національно-патріотичного виховання досягає своєї мети. Студенти стають більш обізнаними в