У віці 18-20 років студент переживає активний розвиток естетичних і моральних почуттів, становлення і стабілізацію характеру, опановує комплекс соціальних ролей (професійних, цивільних, трудових, сімейних тощо). Для багатьох - це період початку трудової діяльності, створення власної родини. Відбувається перетворення мотивації, системи ціннісних орієнтацій, формуються професійні здібності і навички.

Перехідний період від однієї системи суспільно-економічних відносин до іншої завжди пов'язаний з великими труднощами. Специфіка психологічних проблем сучасного періоду визначається необхідністю освоєння нового соціально-економічного і професійного досвіду. З одного боку, у зв'язку з переходом до ринкової економіки з'явилися нові професії, що не мають ще коренів у професійній культурі нашого суспільства, з іншого боку — відбувається хворобливий процес ламання стереотипів традиційних форм професіоналізації.

Важливим є і те, що образ професії як когнітивне й емоційне утворення значно змінює систему загальних орієнтирів у суспільній і індивідуальній свідомості людей. Раніш ідеальний образ професіонала багато в чому був пов'язаний з образом конкретних людей і їхньою професійною біографією, їх визначеними професійними цінностями. Сьогодні можна спостерігати, що «ідеальний образ професіонала» дещо замінений на «ідеальний спосіб життя» («американський», «європейський» тощо). Невизначеність ціннісних уявлень про саму професію зміщує орієнтири на вибір бажаного способу життя за допомогою професії, що вже постає засобом досягнення цього способу життя, а не його істотною частиною.

Зміна ціннісних орієнтацій, розчарування в економічних і соціальних реформах зумовлюють ставлення суспільства до освіти.

Під час аналізу динаміки суспільної думки про роль освіти було виявлено закон періодичної зміни настроїв у суспільстві щодо освіти. Так, у країнах Північної Америки і Європи оптимум у ставленні до освіти спостерігався після Другої світової війни, особливо в 50—60-і рр., коли люди жили надіями на майбутнє. Наприкінці 60-х рр. настав період розчарування. Як наслідок, виникло більш критичне ставлення до системи освіти і посилилися вимоги до віддачі від вкладених у неї засобів. Відповідно до цього закону постає періодична зміна моделей керування освітою.

На стадії оптимізму освіта вважається корисною, і на вчителів дивляться як на добровільних поширювачів культури. У цей період професія вчителя сприймається як потрібна, а компетентність учителів звичайно не ставиться під сумнів. Виникає тенденція до розширення функцій учителя. Крім відповідальності за розвиток навчально-пізнавальних здібностей дітей, на них може бути покладене завдання соціального й емоційного виховання. Наразі можуть затвердитися більш демократичний стиль викладання і загальна орієнтація на розвиток особистості учня.

На стадії розчарування складається думка, що система не справляється зі своїми завданнями, не забезпечує очікуваних від неї економічних і соціальних вимог. Виникає тенденція до звуження функцій учителя: наприклад, посилення відповідальності тільки за формування основних навичок, запровадження контролю за результатами навчання. Може затвердитися і більш консервативний стиль викладання.

Отже, періодична зміна моделей керування освітою спричиняє і зміну критеріїв якості роботи вчителя та призводить до змін і в структурі образу професіонала, вимог до конкретних професій.

Професійний розвиток невіддільний від особистісного — в основі і того й іншого лежить принцип саморозвитку, що детермінує здатність особистості перетворювати власну життєдіяльність на предмет практичного перетворення, що призводить до вищої форми життєдіяльності особистості — творчої самореалізації.

Аналіз основних сучасних наукових підходів до вивчення людини, що існують в психологічній науці (системно-структурного, процесуально-динамічного і діяльнісного), показав, що вони значно розрізняються між собою, одночасно доповнюючи один одного. Вони можуть бути об'єднані в межах індивідуально- розвивального підходу, що дозволяє зрозуміти об'єкт і умови, механізм і рушійні сили, генезис і динаміку професійного розвитку особистості.

В індивідуально-розвивальному підході розрізняють три основних напрямки дослідження професійного розвитку особистості:

змістовний (зміст процесу професійного розвитку: розробка концептуальних і технологічних моделей професійного розвитку особистості),

динамічний (усе тимчасове поле професійного розвитку особистості з моменту вступу дитини до школи через стадію самостійного й усвідомленого вибору професії до творчої самореалізації особистості);

інституціональний (інститут професійного розвитку особистості, включаючи тип соціуму, де функціонує «ринок професій», освітні системи і конкретні соціальні групи, у яких реалізується процес професійного розвитку).

Фундаментальною умовою розвитку інтегральних характеристик особистості професіонала є усвідомлення ним необхідності змін, перетворення свого внутрішнього світу і пошук нових можливостей самоздійснення в праці, тобто підвищення рівня професійної самосвідомості.

За С.Л.Рубінштейном проблемою самосвідомості є насамперед проблема визначення свого способу життя. Узагальнюючи, можна виділити два способи існування людини. Перший з них — це життя, що не виходить за межі безпосередніх зв'язків, у яких живе людина. Тут людина знаходиться у вирі самого життя: всяке її відношення - це відношення до окремих явищ життя, а не до життя в цілому. Другий спосіб існування виводить людину за її межі, він пов'язаний з появою ціннісно- смислового визначення життя.

Положення С. Л. Рубінштейна про два способи життя є методологічною основою двох моделей професійної праці: моделі адаптивного поводження, в основі якої лежить перший спосіб існування людини, і моделі професійного розвитку, що базується на другому способі життєдіяльності.

При адаптивному поводженні (перша модель) у Я-концепції людини домінує тенденція до підпорядкування професійної діяльності зовнішнім обставинам у вигляді виконання запропонованих вимог, правил, норм. Маються на увазі процеси само- пристосування, а також процеси підпорядкування середовища вихідним інтересам фахівця. У діяльності такий фахівець, як