УДК 378.147:371.132

В.І. Луценко

ПІДВИЩЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ ВИЩИХ ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

У статті узагальнюється досвід педагогічної підготовки викладачів вищої технічної школи, розкривається мета, завдання, організаційна структура, основні напрямки діяльності центрів курсової підготовки та підвищення педагогічної майстерності.

Завдання підготовки й підвищення кваліфікації викладачів вищих технічних навчальних закладів у сучасних умовах є однією з найбільш обговорюваних і важливих тем в академічних колах вищої школи України. Така підготовка повинна мати багаторівневий, багатоаспектний і безперервний характер. Структура й функціональність цієї системи зумовлена потребою в підготовці й підвищенні кваліфікації викладачів різних спеціальностей, рівнем їхнього професіоналізму й спектром науково-педагогічних інтересів.

Думка про створення курсової підготовки викладачів вищої технічної школи народилася в середовищі науково-педагогічного співтовариства інженерно-технічних навчальних закладів і отримала своє втілення з моменту оголошення старту Болонського процесу. Відбуваються серйозні зміни в стратегії й тактиці освітнього процесу, у його структурі й змісті, формується єдина система контролю якості академічної й професійної підготовки викладачів, розвивається діяльність в галузі сертифікації інженерно-технічних освітніх програм, зростає корпоративна активність у вирішенні найактуальніших проблем вищої технічної школи. Про це пишуть у своїх роботах Федоров І.В., Медведєв В.Є., Вражнова М.Н., Кірсанов А.О., Жураковський В.М., Приходько В.М., Борисевич В.Б., Іпполітова Г.К. [1; 2; 4]

Проте у вирішенні названої проблеми існують певні протиріччя: між зростанням вимог суспільства до сучасної вищої школи та недостатнім рівнем педагогічної підготовки викладачів, які працюють у вищих технічних навчальних закладах; між чинною практикою епізодичного звернення до питань педагогічного забезпечення навчального процесу та потребою системного вирішення цих питань шляхом підвищення педагогічної майстерності викладачів вищих технічних навчальних закладів; між потребою вирішення складних за своїм змістом навчальних завдань та відсутністю ефективної організації курсової підготовки викладачів вищих технічних навчальних закладів з питань дидактики, теорії та сучасної методології викладання.

Усвідомлення вищою школою потреби організації підготовки фахівців з урахуванням психолого-педагогічних особливостей процесу навчання є одним з вагомих резервів підвищення ефективності науково-освітньої діяльності професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів. Високий рівень психолого-педагогічної підготовки, уміння грамотно й відповідально вирішувати педагогічні завдання повинні стати рисою, що вирізняє кожного викладача вищого технічного закладу нашої країни. Повноцінне здійснення викладачем своєї науково-педагогічної діяльності припускає використання всієї гами методів і прийомів як для вирішення поточних педагогічних завдань, так і для досягнення кінцевої мети - підготовки висококваліфікованого, конкурентоспроможного на ринку праці фахівця, що відповідає поточним і перспективним потребам суспільства.

У системах підготовки педагогічних кадрів розвинених країн, зокрема й в Україні, накреслилася тенденція до обов'язковості спеціального психолого-педагогічного навчання викладачів-початківців інженерних навчальних закладів у період їхнього професійного старту й запроваджених форм безперервного вдосконалювання педагогічної майстерності викладачів, що вже мають певний досвід роботи зі студентами.

Теоретичний аналіз робіт з проблеми педагогічної майстерності у вітчизняній і закордонній психології й педагогіці показав, що питання цілісного процесу саморегуляції педагогічної діяльності, його компоненти й механізми, взаємозв'язки емоційного, вольового, тілесного й інтелектуального феноменів особистості, особливості педагогічної діяльності, підвищення педагогічної майстерності і ролі в цьому процесі цілеспрямованої системи навчання вчителів, а також потрібні для цього процесу умови досліджені не досить. Таким чином, центральною проблемою дослідження стало подання педагогічної майстерності як цілісної функціональної системи регулювання професійної діяльності педагога й виявлення основних шляхів його підвищення засобами цілеспрямованого формування цієї системи.

Що ж є визначенням поняття «педагогічна майстерність»? Педагогічна майстерність - високий рівень професійної діяльності вчителя, викладача, педагога. Ззовні педагогічна майстерність виявляється в успішному творчому вирішенні найрізноманітніших педагогічних завдань, в ефективному використанні різних способів навчально-виховної роботи й досягненні її цілей. Педагогічна майстерність — це функціонуюча система знань, навичок, умінь, психічних процесів, властивостей особистості, що забезпечує виконання завдань навчання й виховання. У цьому плані педагогічна майстерність — вираження особистості педагога, його можливостей і здатностей самостійно, творчо, кваліфіковано займатися педагогічною діяльністю. У психічній і педагогічній літературі педагогічна майстерність нерідко трактується або як сукупність знань, навичок, умінь, або ж як єдність особистих якостей, знань, умінь і навичок, необхідних педагогові [8].

В. О. Сухомлинський не дає чітко вираженого визначення цього поняття, однак у нього є такі висловлення стосовно особистості педагога, що повинна захоплювати, залучати й одухотворяти вихованців. Він пише: "Гармонічна єдність ідеалів, принципів, переконань, поглядів, смаків, симпатій і антипатій, морально-етичних принципів у словах і вчинках педагога - от що є тим вогником, що притягає юні душі, стає для юнацтва шляховою зіркою. При цьому дуже важливо, щоб ця єдність виступала як органічна потреба вихователя, як закон його життя, без якого він не мислить, не уявляє собі особистого щастя, повноти свого духовного життя".

А.І. Щербаков уважає, що педагогічна майстерність - "це синтез наукових знань, умінь, навичок, методичного мистецтва й особистих якостей педагога". Цілком зрозуміло, що подібний синтез може виявитися лише в творчій діяльності, тому що методичне мистецтво не може бути виявлено яким-небудь іншим чином. А оскільки це мистецтво, то його неодмінним атрибутом є високий рівень виконання діяльності. Ю.П. Азаров, говорячи про взаємодію структурних складових майстерності, розвиває своє визначення: "Взаємодія почуття й техніки приводить до цілісного образного емоційного впливу педагога на особистість, на колектив. І в цій єдності - сила майстерності". Н.В. Кузьміна визначає майстерність як володіння