професійними знаннями, уміннями й навичками, що дозволяють фахівцеві успішно досліджувати робочу ситуацію (об'єкт і умови діяльності), формулювати професійні завдання й успішно їх вирішувати відповідно до мети [5]. На думку Н.В. Кузьміної, професійна майстерність педагога припускає високий рівень мотивації до практичної діяльності й володіння вмінням вирішувати навчальні завдання. Це у свою чергу можливо при досить високому рівні сформованості загальнотрудових і загальноінтелектуальних умінь (у галузі аналізу, синтезу, узагальнення, переносу, конкретизації) [6; 7; 9]. До широкого списку професійно значущих властивостей особистості педагога можна ще додати критичність, психологічну ерудицію, мудрість, сердечність, емоційну привабливість, емоційну стійкість, активність, новаторство, соціальну сміливість та інші.
Як відомо, основною умовою успішної роботи викладача технічних дисциплін є досконалі науково-технічні, інженерно-практичні й психолого-педагогічні знання, а також стаж педагогічної роботи як викладача технічних дисциплін не менше року.
1991 р. у Празі було проведено перший семінар IGIP на тему "Інженерна діяльність у період переходу від планової економіки до ринкової", і відтоді вони традиційно проводяться майже щороку. Програма симпозіумів уключає такі напрямки:
• Нове в теорії, методиці, технологіях і практиці інженерної освіти.
• Людина та техніка.
• Гуманітарна підготовка інженерів.
• Робота з проектами.
• Високі технології в інженерній освіті.
• Природничі науки в підготовці інженерів.
• Безперервна післядипломна освіта інженерів-педагогів.
• Підготовка викладачів вищих технічних навчальних закладів.
• Використання інформаційно-телекомунікаційних технологій в інженерній освіті. Зусиллями IGIP було сформульовано загальні принципи й філософію розвитку інженерної освіти, розроблено і прийнято спеціальний документ «ING-PAED IGIP» (Міжнародний викладач вищого інженерного навчального закладу), в якому визначено нині чинні кваліфікаційні вимоги до викладачів вищої технічної школи.
За останні роки, поряд із традиційними факультетами підвищення кваліфікації викладачів, з ініціативи Міністерства освіти і науки України й моніторингового комітету IGIP у галузі технічних навчальних закладах було створено принципово нові центри підготовки й підвищення кваліфікації викладачів, що вирішують завдання науково спланованої й методично обґрунтованої психолого-педагогічної підготовки для кожної категорії слухачів (аспірантів, молодих викладачів і викладачів зі стажем роботи понад 5 років, кураторів академічної групи тощо). Координована діяльність центрів педагогіки дала можливість відродити втрачені на початку 90-х років XX століття традиції й практику організаційної роботи з підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації викладачів вищих технічних навчальних закладів, причому на якісно іншому, відповідному міжнародним вимогам рівні, що забезпечує:
• ефективний розвиток рівня педагогічних знань і педагогічної майстерності професорсько-викладацького складу вищих технічних навчальних закладів;
• збереження кращих рис і традицій вітчизняної школи, підвищення кваліфікації викладачів вищих технічних навчальних закладів;
• відповідність змісту підготовки й вимог до викладачів технічних і інженерних навчальних закладів України загальновизнаним у світовому співтоваристві критеріям і нормам;
• формування національної політики та шляхи її реалізації в галузі інженерно-педагогічної освіти викладачів вищих технічних навчальних закладів.
2001 р. Українська інженерно-педагогічна академія (м. Харків) отримала офіційну акредитацію в IGIP. Дипломи IGIP «Міжнародний викладач інженерного вищого навчального закладу» було вручено більш ніж 20 викладачам вищої технічної школи України.
Підготовка творчих інженерів-педагогів з урахуванням не лише нинішніх, але й перспективних потреб суспільства вимагає формулювання чітких кваліфікаційних вимог, які ставляться до викладача вищого технічного навчального закладу XXI століття. У період поєднання Європи більш ніж коли-небудь потрібне й доцільне формулювання єдиного базового стандарту-мінімуму й добре продуманого кваліфікаційного профілю для викладачів технічних навчальних закладів з позиції інженерної педагогіки.
Міжнародне суспільство з інженерної педагогіки розробило, погодило з HMK і затвердило спеціальний документ - Регістр "ING-PAED IGIP" (Міжнародний викладач інженерного вищого навчального закладу) [3]. У цьому документі сформульовано кваліфікаційні вимоги до викладачів технічних спеціальностей. Регістр гарантує компетентність викладача інженерного ВНЗ й має забезпечити його вільну професійну діяльність як усередині країни, так і за кордоном. Регістр гарантує постійне підвищення кваліфікації викладачів шляхом контролю й повторного огляду кваліфікаційного профілю, теоретично й практично обґрунтованого й погодженого на міжнародному рівні.
Освітньо-професійні програми й навчальні плани центрів педагогіки забезпечують формування й розвиток психолого-педагогічної, комунікативної, правової, управлінської й соціально-економічної компетентності, а також загальної й професійної культури викладачів вищого технічного навчального закладу. Активна педагогічна практика дає слухачам можливість органічно й оперативно включати отримані знання, уміння й навички до навчального процесу. Цим і досягається єдність і взаємозв'язок науково-предметного й психолого-педагогічного компонентів у підготовці або підвищенні кваліфікації викладачів вищих технічних навчальних закладів.
Однією з таких форм стало регулярне проведення міжнародних семінарів з педагогіки на базі провідних технічних навчальних закладів України.
Паралельно із загальноєвропейською інтеграцією аналогічні процеси проходять у вищій освіті й науковій сфері. Необхідна активізація участі вищих технічних навчальних закладів України й інших країн СНД у створенні єдиного європейського простору вищої освіти й наукових досліджень за допомогою встановлення більш широких партнерських зв'язків, запровадження спільних освітніх програм, участі в міжнародних проектах та ін. Цими аспектами й визначаються перспективи подальших досліджень і розробки нового покоління програмно-методичного й організаційного забезпечення системи підготовки й підвищення кваліфікації викладачів вищих технічних закладів, з урахуванням базових вимог, нових критеріїв акредитації інженерно-педагогічної освіти.
Список використаних джерел:
1. Федоров І.В. Програмно-методичне й організаційне забезпечення системи підготовки й підвищення кваліфікації викладачів вищої технічної школи / Федоров І.В., Медведєв В.Є., Вражнова М.Н. - М.: МАДИ (ДТУ); Казань: КДТУ, 2007. - 498 с.
2. Основи інженерної педагогіки / [Кірсанов А.О., Жураковский В.М., Приходько В.М., Федоров І.В.]. - М.: МАДИ (ДТУ);