що швидко викладається, тому для нього інформацію треба подавати в сповільненому темпі, багаторазово повторюючи її, й не примушувати його завчати матеріал напам'ять. Учня, який виявляє талант хоча б до одного навчального предмета, має помітити школа. Йому варто давати передусім інформацію з того предмета, до якого в нього є особливий хист. Що ж до предметів, до оволодіння якими учень не виявив відповідних здібностей, то тут слід давати передусім найважливішу інформацію, заощаджуючи при цьому його час і зусилля до оволодіння знаннями обраного предмета. Занадто велику кількість інформації учень з низьким рівнем розвитку такої сталої якості, як інтелігентність не може засвоїти. Тому для нього треба ретельно виділяти найважливішу інформацію яку він, безумовно, повинен засвоїти, не гаючи часу на спроби засвоєння менш важливої та занадто деталізованої. Навпаки, учневі з високим рівнем інтелігентності не потрібно звужувати кола проблем, а давати різноманітну інформацію і сприяти його участі в дискусіях.
Таким чином, кількість інформації, що надається учневі, має залежати насамперед від його тямущості, переважаючий вид інформації - від таланту, а спосіб її передавання - від динамізму, толерантності й піддатливості. Реалізований у такий спосіб педагогічний процес є ефективним, тому що спонукає учнів до самостійного й добровільного навчання, ураховуючи їхні здібності й захоплення, бажання й потреби. Такий навчально-виховний процес є найбільш гуманним проти інших, оскільки забезпечує пристосування педагогічних впливів до сталих індивідуальних рис особистості кожного учня. Якщо зазначені впливи вдосконалюють при цьому змінні якості особистості, то створюються умови для її оптимального розвитку. У традиційній педагогіці прийнято вважати, що всі риси особистості (як ті, що визначають її спрямованість, так і ті, що забезпечують її інструментами реалізації цієї спрямованості) піддаються формуванню. Традиційна школа протягом століть з необґрунтованою впевненістю силкується трактування учня як об'єкт абсолютно пластичний. Через брак знань про сталі індивідуальні риси особистості молодшого школяра вчителі цікавляться передусім знаннями (а вони входять до числа змінних рис особистості).
При цьому відбувається неприховане нівелювання особистостей:
а) усі учні трактуються однаково;
б) усім учням подається та сама інформація;
в) перед усіма учнями ставляться однакові вимоги;
г) від усіх учнів вимагаються однакові вимоги;
д) до всіх учнів стосуються однакові стимули.
Це спричиняє появу в більшості нудьги, небажання вчитися, а то й відрази до навчання. Натомість педагогічні впливи, узгоджені зі сталими індивідуальними рисами особистості учня, викликають у нього задоволення і схвалення. Вони спонукають його діяти добровільно, охоче, без жодного примусу, реалізуючи внутрішні потреби і переконання. До цього додаються почуття самореалізації, емоційне піднесення, ентузіазм. Стимули, які враховують сталі індивідуальні риси особистості, - це найефективніший спосіб заохочення людей до запланованих дій; результати ж цих дій перевищують сподівання. Концепція сталих індивідуальних рис особистості школяра відкриває добрі перспективи для гуманістичної педагогічної практики, оскільки дає змогу педагогам: визначає внутрішні педагогічні чинники, які зумовлюють розвиток школяра; вивільнити творчі можливості сталим індивідуальним рисам його особистості; найбільш придатні для його учня визначають його адаптаційні здатності. Від того, на якому рівні буде сформовано світогляд особистості, залежить характер її дій, вчинків, мотивів діяльності, поведінки. Саме в цьому полягає взаємозв'язок свідомості особистості з її чуттєвою (емоційною) сферою, моральністю людини, що мотивується її свідомістю, а також підкріплюється вольовими якостями [5;73]. Такий взаємозв'язок має передбачити і зміст виховання, який зумовлюється її ціллю. Ця підструктура системи виховання спрямована на розв'язання цілей виховання, які ми класифікували на основі трьох галузей: когнітивної - інтелектуальне виховання, афективної - моральне виховання, психомоторно-регулятивної - формування вольових якостей і фізичне загартування.
Інтелектуальний розвиток людини здійснюється в процесі її взаємодії з природою і суспільством. У ході інтелектуального розвитку відбуваються зміни в змісті і формах мислення. Наприклад, у дитини на ранньому етапі її життя, до засвоєння нею активної мови, виявляється елементарне наочно дієве мислення, потім формується наочно-образне, мовне, розмірковуюче мислення. У процесі розвитку молодшого школяра збагачується його чуттєвий досвід, розширюється розумовий світогляд, чому сприяють сім'я, позашкільні заклади, і саме навчання в школі. Результатом мислительної діяльності людей є знання. Знання - знаряддя мислення, один із критеріїв активності виховного впливу. Засвоєння основ знань, нагромаджених людством, значною мірою здійснюється в системі освіти, шляхом наслідування досвіду старших поколінь, самоосвіти. У процесі набуття знань у школяра формуються погляди, ставлення, ідеали. Основною базою для розумового виховання є навчальні дисципліни, різні форми позакласної і позашкільної виховної роботи, які є продовженням навчальної діяльності. Висхідною і зв'язною ланкою навчально-пізнавальної діяльності школярів є народознавство, на основі якого реалізується народознавчий підхід до виховного процесу. Учні засвоюють культурно-історичний шлях рідного та інших народів.
Перша група - форми роботи, спрямовані на виховання свідомого ставлення школярів до навчання, раціональну організацію їхньої навчальної праці, озброєння навичками самостійного набуття знань.
Друга група - форми навчально-освітньої діяльності, спрямовані на розвиток творчих здібностей, пізнавальної активності учнів.
Третя група - форми навчально-освітньої діяльності, спрямованої на розвиток індивідуальних інтересів, здібностей, нахилів, талантів.
На основі цих груп прогнозується діяльність школярів навчально-пізнавального характеру. Звичайно, навчити - це дати учням знання, сформувати в них уміння і навички. Однак цього замало. Необхідно виховувати в них потребу, мотив, позитивне ставлення до набуття цих знань, вироблення вмінь і навичок. Це вже моральний аспект виховання. Навчальна мотивація, тобто