Мотивація - це виникнення активності людини для задоволення відповідної потреби. Шляхи стимулювання мотивації навчання такі:

- зацікавити учня в засвоєнні нових дій і понять через зв'язок їх з уже закладеними в нього трудовою мотивацією і мотивацією навчання.

- забезпечити "проблемну включеність" учня через стимулювання потреби в орієнтуванні, новизні.

- підтримувати новизну не лише внаслідок засвоєння тієї чи іншої виконавчої діяльності, а також контролю, корекції й оцінки.

Завдяки самооцінці своїх сталих індивідуальних рис особистості учень може: глибше пізнати свою особистість; розумову свою поведінку; емпатично розуміти інших людей; осягати вищий рівень своєї самосвідомості; сприймати себе; самореалізуватися; вірити в свої можливості, в успішність своїх дій; виробляти стратегію особистого життя, напрям навчання [6;283].

Сьогодні визнаємо, що значення науково доведених психологією положень про розвиток молодшого школяра в процесі навчання занижене. Досі основний наголос в організації навчання робиться на "проходження" матеріалу. Має місце спрощене розуміння педагогами розвитку учня як оволодіння ним певною сумою знань, умінь і навичок. Загальним недоліком чинної педагогіки є намагання замінити найскладніший і багатоаспектний механізм загального, трудового, індивідуального, соціального розвитку дітей повідомленням їм готових освітніх і технічних знань і виробленням деяких систем навчальних умінь. Навчальний процес недостатньо враховує власні цілі і пізнавальні запити учня, ставлячи його в залежне положення "вихованця". Він не забезпечує учневі можливості самостійно вибрати цікаві для себе завдання, вчитися знаходити гіпотезу рішення, планувати його виконання, здійснювати це рішення і розвивати здатність самому себе контролювати при виконанні завдання.

Розвиток сучасної освіти позначений переходом від суб'єкт-об'єктної до суб'єкт-суб'єктної системи навчання і виховання. Цей шлях складний, тривалий, сповнений перешкод. Гальмує процес переходу на новий етап перенасиченість освіти елементами старої системи. Однак нині в педагогічній науці яскраво заявляє про себе підхід, який забезпечує створення нових механізмів навчання і виховання та ґрунтується на принципах самостійності особистості, глибокої поваги до неї, урахуванні її індивідуальності.

Узагальнення результатів досліджень переконує, що провідними методологічними чинниками побудови нової технології розвивального навчання є:

1. Забезпечення кожному учневі статусу суб'єкта самостійної навчальної діяльності та спілкування. Ця діяльність будується на додаток до існуючого класно-урочного навчання. Вона розгортається як процес постійного вирішення учнями послідовного ускладнених систем пошуково творчих завдань (із всебічною педагогічною допомогою). Такі завдання мають бути комплексними, міжпредметними.

У такому разі школяр узагальнює не тільки знання, а й методи використання різноманітних знань, постійно розширює ці методи. Усе це сприяє розвитку пошуково-творчого потенціалу учня та формування його здібностей до самовираження.

2. Віддзеркалення в логіці навчального процесу різноманітних методів педагогічної, гуманістичної взаємодії, співробітництва і спілкування педагогів та учнів. Ця взаємодія і спілкування повинні будуватися з урахуванням наукових положень про розвиток психіки, становлення особистості учня, його індивідуальних особливостей в навчанні.

3. Побудова в навчальному закладі цілісного педагогічного колективу, який забезпечує найкращі умови для формування розвиненої, творчої, працездатної особистості кожного учня.

Урахування індивідуальних особливостей школяра підтримують уявлення вихованця про себе як про особистість, що найперше виявляється в інших людях, - і настільки, наскільки він змінює їхнє духовне життя. За таких умов дитина усвідомлює, що вона може стати розвиненою особистістю лише через свої добропорядні вчинки. Оцінка вихованцем себе як особистості відбувається не лише з огляду на те, що означає та чи інша риса для нього, а й що вона може означати для інших, тобто дитина має навчитись відчувати людину. Якщо педагог убачає в дитині повноцінного партнера, допомагає їй знайти себе, діє творчо, відповідно до ціннісної системи особистості, то кожен із учасників спілкування обов'язково реалізує свою людяність, індивідуальність, неповторність.

Такий підхід є стрижнем стимулювання навчальної праці, воно не може бути зорієнтоване абстрактно на молодшого школяра, а спрямоване на особистість, тому спочатку вихователь повинен бачити саме людину, а вже потім учня.

Література:

1. Максименко С.Д. Психология в социальной и педагогической практике: методология, методы, программы, процедуры. - К.: Научная мысль, 1998. - 226 с.

2. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. - М.: Прогресс, 1986. - 420 с.

3. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М., 1968.-464 с.

4. Цукерман Г.А. Введение в школьную жизнь, - Т.: Пеленг, 1992. - 122 с.

5. А. Маслоу. Психология бытия / Пер. с англ. - М.;1997. - 304 с.

6. Психология самопознания. Хрестоматия. - Самара "БАХРАХ-М", 2000. - 672 с.

7. Роджерс К., Фрейберг Д. Свобода учиться. - 2002. - 527 с.

8. Немов Р.С. Психология: Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений: В 3 кн. - 4-е изд. М: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. Кн.1: Общие основы психологии. - 688 с.

8.