УДК 37.26

І.В. Бургун

АКТУАЛЬНІСТЬ УПРОВАДЖЕННЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ В ОСВІТНЮ ПРАКТИКУ

У статті визначено зовнішні та внутрішні чинники актуальності впровадження компетентнісного підходу в українську освіту.

Сьогодні компетентнісний підхід визнано як один із шляхів оновлення змісту освіти й навчальних технологій у розвинутих країнах світу, серед яких Австрія, Велика Британія, Канада, Нова Зеландія, Німеччина, Франція, деякі країни Східної Європи: Угорщина, Румунія, Молдова, Литва, Латвія та ін. Він став новим концептуальним орієнтиром шкіл зарубіжжя і породив безліч дискусій як на міжнародному, так і на національному рівнях цих країн. Науковці європейських країн пояснюють увагу до компетентнісного підходу тим, що саме набуття життєво важливих компетенцій може дати людині можливості орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному просторі, швидкоплинному розвиткові ринку праці, подальшому здобутті освіти. Компетентність є передумовою успішності самореалізації випускника в суспільстві і передумовою розвитку самого суспільства. У зв'язку з цим міжнародні експерти визначають, що головне завдання освіти - готувати компетентного члена суспільства, спроможного ухвалювати адекватні рішення, реагуючи на особистісні і соціальні виклики.

Сьогодні в Україні компетентнісний підхід також визнано одним із напрямків модернізації освіти. Готовність українських педагогів запровадити компетентнісний підхід у системі освіти певною мірою виявляється в основних освітніх документах. Так, у Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) формування основних компетентностей особистості - життєвої, соціальної, загальнонаукової, загальнокультурної, технологічної, комунікативної і комп'ютерної - визначається як одне з головних завдань сучасної школи України [1]. У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти, що визначає вимоги до освіченості учнів і випускників основної та старшої школи, гарантії держави в її досягненні, передбачається забезпечення наступності і перспективності змісту освіти та вимог щодо створення передумов формування соціальної, комунікативної, комп'ютерної та інших видів компетентності учнів, акцентується на практичній та творчій складових навчальної діяльності учнів, удосконаленні навичок самостійної навчальної діяльності [2]. Окрім цього, в рамках проекту ПРООН «Освітня політика та освіта «Рівний - рівному» (2003 р.) було залучено педагогічну громадськість до обговорення поняття компетентності та механізмів упровадження компетентнісного підходу в освітню систему.

Чим же зумовлена потреба впровадження компетентнісного підходу в українську освіту?

Перш ніж дати відповідь на це запитання, розкриємо сутність компетентнісного підходу через його порівняння з традиційним підходом до навчання.

Основна особливість компетентнісного підходу порівняно з традиційним (див. табл. 1), полягає в зміщенні акценту з нагромадження нормативно визначених знань, умінь і навичок до формування й розвитку в учнів здатності практично діяти, застосовувати індивідуальні техніки і досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяльності та соціальної практики.

З таблиці видно, що компетентнісний підхід не заперечує ролі знань, умінь і навичок, але він акцентує увагу на готовності учня використовувати отримані знання для розв'язання проблем, що виникають у реальному житті.

При традиційному і компетентнісному навчанні кінцевим результатом освіти є розвиток певних особистісних якостей, насамперед моральних, формування системи цінностей, самостійності, умінь учитися, готовності до діяльності тощо. Різниця полягає в шляхах формування цих якостей. При традиційному підході виходять з того, що особистісних результатів можна досягти за рахунок набуття потрібних знань, а при компетентнісному - через отримання досвіду самостійного розв'язання проблем. Цей досвід потрібний не як доповнення до знань, потрібна для їх закріплення на практиці, - як осередок, як смисл освітнього процесу. Сьогодні рівень освіченості вже не визначається обсягом знань або їх широтою (енциклопедичністю), а визначається готовністю розв'язувати проблеми різної складності (на основі знань, умінь і навичок) - компетентностями особистості, на формування яких спрямований компетентнісний підхід.

Отже, під компетентнісним підходом розуміється спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетенцій особистості [3, с. 73]. Результатом такого процесу має бути сформованість загальної компетентності випускника загальноосвітньої школи. Компетентний випускник - це життєво компетентна молода людина, яка володіє життєвими компетенціями, потрібними для успішного самостійного вирішення життєвих завдань, з якими вона зустрічатиметься (або вже зустрічається) в різних сферах власної життєдіяльності (виробництво, політика, життя громади, освіта, сімейне життя, мистецтво та дозвілля, релігія тощо). Компетентний випускник спроможний зберегти, розкрити, розвинути та конструктивно реалізувати свій життєвий і життєтворчий потенціал в умовах складних вимог і ризиків, які висуває до перед ним сьогодення.

Актуальність упровадження в освітню практику компетентнісного підходу зумовлена низкою чинників - зовнішніми та внутрішніми.

До зовнішніх чинників належать, по-перше, стрімкий соціальний, технологічний і політичний розвиток світу. Сучасній людині доводиться діяти в складних і невідомих ситуаціях, в умовах конкуренції та конфліктів, суперництва і співробітництва з представниками інших культур тощо. Щоб знайти своє місце в житті, ефективно освоїти життєві та соціальні ролі, випускник української школи має володіти певними якостями, вміннями:

• бути гнучким, мобільним, конкурентоздатним, уміти інтегруватись у динамічне суспільство, презентувати себе на ринку праці;

• критично мислити;

• використовувати знання як інструмент для розв'язання життєвих проблем;

• генерувати нові ідеї, ухвалювати нестандартні рішення й нести за них відповідальність;

• володіти комунікативною культурою, уміти працювати в команді;

• уміти запобігати та виходити з будь-яких конфліктних ситуацій;

• цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації в професійному й особистісному плані, так і в інтересах суспільства, держави;

• уміти здобувати, аналізувати інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення;

• бережливо ставитися до свого здоров'я