життя суспільства - це один із показників політичної активності особи, що стимулює спрямованість її дій, формує вирішальну мотивацію політичної поведінки. Відомі два основних типи інтересу до політичного життя України серед сучасних курсантів: епізодично-ситуаційне зацікавлення політикою, що властиве переважній більшості курсантів, та постійно діючий інтерес, що виявляється лише в незначної частини курсантів, які постійно цікавляться політикою і беруть активну участь у політичному житті країни. Нами досліджено, що рівень політичних знань курсантів є невисоким, вони володіють поверхневими знаннями про політику. Зокрема зазначимо, що частина курсантів не знає про існування та діяльність більшості молодіжних організацій та політичних партій. Разом з тим є позитивним, що кількість таких курсантів хоча й повільно, але все ж таки зменшується.
Нами було з'ясовано, що в переважної більшості курсантів спостерігається система неусталених орієнтацій щодо політичної системи загалом і її окремих політичних інститутів (зокрема внутрішньої та зовнішньої політики Української держави). Нам удалося довести, що політичні орієнтації та оцінки більшості курсантів будуються на емоційній основі, а не раціонально, усвідомлено і характеризуються мінливістю та нестійкістю. Так, показано, що вибір, оцінку політичних партій курсанти здійснюють зазвичай наосліп (за назвою, орієнтуючись на думки преси, поради ровесників, рекомендації викладачі тощо), остаточно не усвідомлюючи політичну та ідеологічну орієнтацію політичних партій і блоків. Зауважимо, що майже третина курсантів не має чітко вираженої політичної орієнтації і така ж приблизно кількість курсантів по суті не орієнтується в цьому питанні, іншими словами, двоє з трьох курсантів вищих морських навчальних закладів перебуває поза політикою.
У цьому зв'язку відзначимо актуальність проблеми довіри молоді, зокрема курсантів, до владних структур, суспільних та державних інститутів. Під час опитування курсантів вищих морських навчальних закладів півдня України нами було зафіксовано високий ступінь їхньої недовіри до діяльності політичних партій, органів влади, що має тенденцію до зростання, особливо під час чергових виборів; персоніфікованість оцінки діяльності партій і влади. Це є тривожним симптомом, оскільки недовіру можна розглядати як приховану форму протесту. Найбільшою небезпекою для України курсанти визнають безсилля політичної влади. Дотично до цієї проблеми звернемо увагу на аспект, пов'язаний з існуванням певних розбіжностей в поглядах курсантів на деякі проблеми політичного, духовного, економічного розвитку нашої держави з погляду регіональної належності, місця проживання (село, містечко, місто, велике місто). Нами було помічено, що в курсантів - вихідців із сільської місцевості - політична культура характеризується більшим консерватизмом та поміркованістю (або побоюванням) щодо державних інституцій. Курсанти - мешканці міст (Іллічівська, Одеси, Севастополя, Херсона) демонструють більш нігілістичне ставлення до держави, пов'язуючи переважно таку поведінку відсутністю підтримки з боку останньої. Наслідком такої позиції є низький рейтинг впливу держави на студіюючу молодь - тільки незначна частина опитаних курсантів відносить державу до впливових соціальних інститутів. При цьому звернемо увагу на дещо відмінну ментальність курсантів різних регіонів України.
Зазначимо, що формування політичної активності курсантів вищих морських навчальних закладів пов'язується з їхнім ставленням до життєвих цінностей, пошуків ідеалів. Так, головними пріоритетами курсантів півдня України є: здоров'я, упевненість у собі, цікава робота та матеріальна забезпеченість, добра сім'я, отримання вищої освіти, професійне зростання тощо. Лише після цих позицій курсанти розташовують політичну діяльність, свободу совісті й думок, відродження й розвиток національної культури, громадське визнання тощо. Нами помічено, що індивідуалізація стилю життя сприяє розвитку таких якостей, як егоїзм, апатія серед курсантів, проте одночасно з цим індивідуалізація стимулює їх до виявлення ініціативи для боротьби за виживання в нових економічних умовах, зокрема під час світової фінансово-економічної кризи.
Серед форм політичної участі поширеними серед курсантів виявилися: обговорення політичної ситуації з друзями, участь у передвиборчій кампанії, у демонстраціях, мітингах (зазвичай за відповідну плату). Разом з тим слід зазначити, що останні дві форми політичної участі хоча і є досить поширеними серед курсантів, однак мають невисокий рейтинг. Таким чином, нинішні курсанти вищих морських навчальних закладів віддають перевагу пасивним формам політичної участі та схильні до законних, дозволених державою форм протесту.
Сучасних курсантів не можна охарактеризувати як авангардну суспільно-політичну групу, адже серед опитаних нами було зафіксовано лиш незначний відсоток тих, хто належить до політичних або молодіжних організацій. Крім того, спостерігається активна тенденція до зменшення означеної кількості курсантів.
У нашій статті також звернемо увагу на принципову значущість при дослідженні феномену політичної культури категорії політичної соціалізації. При цьому слід проаналізувати основні підходи до визначення цього явища, назвати основні його аспекти, визначити основні проблеми зазначеного процесу в українському суспільстві. По-перше, процес політичної соціалізації сучасної молоді відбувається в складній обстановці, що зумовлена, з одного боку, утвердженням у державі ринкових відносин, серйозними змінами в політичній системі, а з іншого - кризою всіх сфер життя, зокрема у вищій школі, що призвело у свою чергу до зростання соціальної напруги серед студіюючої молоді. По-друге, це нестала, нестійка в своїх основних параметрах групова політична свідомість. По-третє, схильність значної частини студіюючої молоді до впливу стихійних чинників (політичні партії, громадські організації, найближче соціальне оточення, сім'я, засоби масової інформації тощо). Як зазначає М.Остапенко, значну кількість названих чинників важко або зовсім неможливо контролювати чи регулювати [3, с. 9].
Як відомо, для кожного суспільства характерні свої специфічні канали та механізми політичної соціалізації, що забезпечують