УДК372.14

О.В.Рідкоус

ГУМАНІСТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ДО СТВОРЕННЯ СИТУАЦІЇ УСПІХУ

У статті розглядаються питання про гуманістичні основи формування готовності вчителя початкових класів до створення ситуації успіху, наводяться технології створення ситуації успіху.

Значущі зміни сучасної освіти насамперед пов'язані з підвищенням уваги в суспільстві до людини як основної цінності всіх соціальних процесів. У педагогічній та психологічній науках це означає перехід від стратегії формування особистості засобами виховання до стратегії особистісного розвитку на основі актуалізації механізмів саморозвитку.

В основних положеннях прийнятих у рамках Болонського процесу, гуманізацію визначено одним із пріоритетних принципів освіти.

Проблему гуманізації та її реалізації в освітньому процесі присвячені наукові праці багатьох педагогів: І.Аносова, Є.Бондаревської, І.Зязюна, А.Мальованого, І.Матюші, Л.Онищук, Н. Пікельної, Н.Протасової, А.Сущенка, В.Сухомлинського та інших. При розбіжності поглядів науковців на місію педагога, спільним для авторських позицій є визнання дитини неповторною цінністю педагогічного процесу.

Певної уваги формуванню гуманістичної спрямованості особистості надають психологи І.Бал, І.Бех, О.Бодальов, Т.Данилова, С.Мусатов, В. Семиченко та інші.

Названі вище автори розуміють гуманізацію освіти як олюднення і гармонізацію стосунків суб'єктів педагогічного процесу. Уважаємо за доцільне наголосити, що гуманістичні основи діяльності вчителя початкових класів розкриваються у працях Н.Бібик, О.Савченко, О.Сухомлинської, Л.Хомич та інших. Разом з тим недостатньо розкрито питання компетентнісного підходу у формуванні готовності вчителя до створення ситуації успіху у класі, як одного із напрямків гуманізації.

Відповідно до матеріалів Симпозіуму Ради Європи одним із напрямів модернізації професійної підготовки та самовдосконалення педагога є застосування компетентнісного підходу, оскільки для результатів освіти важливо знати не лише „що", але і „як" робити. Тому метою нашої статті є спроба розглянути гуманістичні основи формування готовності вчителів початкових класів до створення ситуації успіху у класі та визначити шляхи підвищення ефективності означеного формування.

Для більш повної характеристики поняття готовності необхідно розкрити зміст поняття „компетентність".

У різних тлумачних словниках (Новий тлумачний словник української мови у 4-х томах. Том 2., 2000; Великий тлумачний словник сучасної української мови) визначення поняття „компетентний" хоча і дещо відрізняється своїм змістом, але включає два загальних аспекти:

1. Той, хто має достатні знання в якій-небудь галузі, які з чим-небудь добре обізнані, тямущий; який ґрунтується на знанні, кваліфікації;

2. Який має певні повноваження, повноправний, повновладний [3; 104].

3. У вітчизняній науковій літературі до поняття компетентності переважно включають певну систему знань, рівень умінь і певний досвід їх використання. В іноземних словниках на перший план виходить категорія „здатність до дії", як уміння використовувати знання в практичній діяльності; певні стратегії для реалізації творчого потенціалу особистості.

Європейські педагоги використовують термін „компетентність" для визначення загальних або ключових умінь, фундаментальних шляхів навчання, ключових кваліфікацій, опорних знань тощо. Так під компетентністю розуміють:

- загальні здібності, які базуються на знаннях, цінностях, здібностях, які особистість розвинула шляхом освіти та практики (Дж. Куллахан );

- загальні здібності, які базуються на знаннях, досвіді, цінностях, що були отримані в процесі навчання (Г.Хараш);

- взаємозв'язок між навичками, вміннями, ситуативною діяльністю та особистістю (Ж.Перре) та інші [6:38].

Уведення поняття „професійна компетентність" зумовлене широтою його змісту, інтегративною характеристикою, яка об'єднує такі поняття, як „професіоналізм", „кваліфікація", „професійні здібності" та інші. Тому існують різні тлумачення його змісту.

Так, І. Зимня визначає компетентність як інтелектуально- і особистісно- зумовлену соціально-професійну життєдіяльність людини. Спираючись на теоретичні положення сучасної психології про людину, акцентується увага на тому, що компетентність має вектор акмеологічного розвитку та є складовою професіоналізму. При цьому автором виділяється три групи компетенцій: компетенції, що належать до самого себе; компетенції, що належать до взаємодії людини з іншими людьми; компетенції, що належать до діяльності людини [5;20].

В ієрархії компетенцій, запропонованій А.Хуторським, ключові компетентності належать до найвищого рівня змісту освіти, відображеного в освітніх стандартах, та поділяються на чотири основні групи:

- Засоби світоглядної орієнтації (ціннісно-смислова компетенція);

- Знання і вміння у визначеній сфері (навчально-пізнавальна, інформаційна, комунікативна, соціально-трудова );

- Коло питань, з яким необхідно бути обізнаним (загальнокультурна);

- Основи для засвоєння саморозвитку (компетенція особистісного саморозвитку). Н.Уйсімбаєва наголошує на тому, що професійна компетентність містить теоретичну компетентність практика й практичну компетентність теоретика. Професійна компетентність визначається автором не лише базовими знаннями, вміннями, а й ціннісними орієнтаціями, мотивами його діяльності, розумінням себе та навколишнього світу, сталими взаємостосунками з людьми, здатність до розвитку свого творчого потенціалу [7; 19]. У цій структурі виділяється проектувальний, інформаційний, організаційний, комунікативний та аналітичний компоненти.

При розгляді питання щодо професійної компетентності різними дослідниками виділяються функціонально-діяльнісний, аксіологічний та універсальний підходи. З позиції функціонально-діяльнісного підходу компетентність розглядається як єдність теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності, до виконання професійних функцій, при якому основні параметри професійної компетентності задаються функціональною структурою педагогічної діяльності, що містить низку теоретичних і практичних умінь: аналітичних, прогностичних, проективних, рефлексивних, організаторських, комунікативних та ін. ( Н.Кузьміна, В.Сластьонін, Н.Тализіна ).

У контексті аксіологічного підходу професійна компетентність передбачає введення людини до загальнокультурного світу цінностей, саме у цьому просторі людина реалізує себе як професіонал (Б. Гершунський, Н.Розов).

Універсальний підхід базується на ідеї, що компетентність особистості має забезпечувати професійну та соціальну мобільність, здатність до самовираження, готовність оновлювати свої знання (Ю.Абрамов).

На підставі ґрунтовного вивчення поглядів науковців з досліджуваної проблеми, ми визначаємо професійну компетентність як сукупність теоретичних знань, практичних умінь, навичок, ставлень, досвіду, особистісних якостей учителя,