літ вони навчилися деяких прийомів обробки та декорування дерев'яних виробів, власноручно виготовляли різьбярські інструменти. Старший брат навчав меншого, який мав неабиякий хист до різьбярства. Молодший брат Петро виготовив для себе та братів токарні станки й долота.
Брати Корпанюки не лише продовжили традиції Шкрібляків, а й значно розвинули технічні та технологічні прийоми гуцульської різьби на дереві, піднесли на вищий рівень її художньо-стильові можливості. Характерна ознака їх орнаменту - квадрат, який зустрічається в різних композиціях у техніці різьби, інкрустації та комбінованій різьбі з інкрустацією. Прямі форми "квадратів", "клинців" майстри поєднували або подавали на контраст з округлими формами "дужок", "кучерів", "мамутів" тощо. Брати Корпанюки були учасниками багатьох виставок, їхні твори зберігаються в українських і зарубіжних музеях, приватних колекціях. За вагомий внесок у розвиток декоративно-прикладного мистецтва членам Спілки художників України Юрієві та Семену Корпанюкам було присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості України [7, с. 112].
Отже, можемо стверджувати, що етнопедагогічний феномен мистецької династії Шкрібляків-Корпанюків сприяв становленню та розвиткові народного художнього деревообробництва, у результаті чого було створено Яворівську різьбярську школу, що мала свої традиції, характеризувалася стильовими особливостями й орнаментальними мотивами.
Річківську школу художнього різьблення на дереві представляли декілька мистецьких династій. Серед них - найвідоміші гуцульські різьбярі - Марко Мегединюк (1842-1912), Петро Мегединюк (кінець ХІХ - початок ХХ ст.); Василь Якіб'юк (ХІХ ст.), Федір Якіб'юк (1877-1959), Лукина Якіб'юк (кін. ХІХ - перша половина ХХ ст.), Борис Якіб'юк (перша половина ХХ ст.); Яків Тонюк (1903-1957), Василь Тонюк (1928 р.н.), Микола Тонюк (1905-1937) та ін.
Найяскравішим представником Річківської деревообробної школи був М.Мегединюк, який уперше застосував "пацьоркове письмо" на дереві, де, крім звичних мотивів, використав орнаменти вишивок і писанок [17, с. 344]. Слід наголосити, що для Річківської школи характерний дещо ускладнений спосіб декорування виробів. У художньому оздобленні предметів частіше вживали інкрустацію перламутром, кольоровим металом, бісером, різними породами дерева. Згодом народні майстри застосовували різноколірний каучук і фарбоване дерево, інкрустацію чорним рогом і мосяжним дротиком.
З багатої спадщини М.Мегединюка залишилося кілька виробів - скринька, барильце, виконані 1904 р., та гуцульські цимбали, що зберігаються у Львівському музеї етнографії і художнього промислу. Художні вироби М.Мегединюка експонували в Бухаресті, Відні, Одесі, Празі, Чернівцях, відзначали золотими і срібними медалями [12].
Напрям Річківської школи деревообробництва надалі продовжувала і вдосконалювала мистецька династія Михайла Медвідчука, на творче зростання якого, окрім батька, впливала творчість М.Мегединюка. Михайло працював у традиціях плоского різьблення, розвивав техніку профільного точіння дерев'яних виробів, виготовляв предмети побутового призначення (барильця, дерев'яний посуд, рахви, кужелі тощо). М.Медвідчук також був одним із організаторів художньо-промислових підприємств у Косові, рідному селі Річці. Талант майстра яскраво виявився в техніці художнього випалювання на дереві, яку він перейняв від річківських земляків - Юрія, Івана і Василя Грималюків. Роботи М.Медвідчука поєднували в собі різьблені орнаментальні мотиви з поліхромним підмальовком на тонованому тлі.
Художньою різьбою на дереві успішно займалися в с.Брустурах. Тут 1920 р. відкрили першу різьбярську майстерню. Організував її Ф.Дручків, вихованець "Крайового наукового закладу для столярства, токарства, різьбярства та металевої орнаментики" (м. Вижниця). У Брустурівській майстерні здобули фах сини Ф.Дручкова - Микола і Василь, брат майстра - К.Дручків; Андрій та Ілько Габораки; річківці Яків і Микола Тонюки та ін. Окрім художнього різьблення, у майстерні вивчали художнє точіння, столярство та інкрустацію перламутром, кольоровим металом, деревом.
Брустурівськими майстрами були Никора і Дмитро Дутчаки (батько і син), які, на думку В.Шухевича, відзначалися оригінальністю формотворення виробів [17]. Різьбярством у Брустурах займалися жінки. Їхні роботи відзначалися декоративністю, витонченим художнім оформленням. Відомими жінками-майстринями у с. Брустурах були О.Габорак, К.Гасюк, П.Гнатюк, Г.Грепиняк, М.Петрів. Зі слів О.Соломченка, Брустурівську школу художнього різьблення на дереві вдосконалила мистецька династія Грепиняків (мама, тато, син Микола) [12].
Художні традиції різьбярства, напрацьовані мистецькими династіями сіл Брустурів, Річки, Яворова, дістали подальшого розвитку в творах майстрів Косова. Косівську школу художнього деревообробництва представляв різьбяр і мосяжник В.Девдюк (18731951). В.Девдюк перейняв навички різьблення від свого батька. Він часто бував у домівці родини Шкрібляків (мати В.Девдюка була родом з с.Яворова), захоплювався майстерністю видатних яворівських різьбярів [6]. В.Девдюк навчався різьби у В.Шкрібляка, а художньої обробки металу - у брустурівських майстрів Дутчаків. 1904 р. В.Девдюк знайомився з художньою обробкою металів на короткочасних курсах у Відні. Творчі роботи майстра мали свій стиль: оздоблені інкрустацією різнокольоровим деревом, бісером, металом і перламутром; завершені поліруванням [2]. Художні вироби В.Девдюка експонували на Крайовій художньо-промисловій виставці у Кракові (1887), Львові (1894), Мисленницях (1904), Косові (1904), Стрию (1909), Коломиї (1912) і відзначали грошовими преміями, грамотами і медалями.
В. Девдюк увійшов до історії народного мистецтва Гуцульщини не лише як майстер різьби на дереві та художньої обробки металу, а як і педагог, який зростив плеяду різьбярів. Так, 1905 р. його разом з М.Мегединюком і В.Шкрібляком запросили на викладацьку роботу у "Крайовий научний заклад для різьбярства та металевої орнаментики (оздоби)"
(м.Вижниця на Буковині) [13, с. 101]. У названому закладі В.Девдюк навчав молодь художньої обробки металу (до 1918 р.), а В.Шкрібляк - художньої різьби на дереві. Ця Вижницька художньо-промислова школа характеризувалася високим рівнем фахової підготовки молоді, успішною виставкою діяльністю, престижними нагородами.
Тому, очевидно, можемо сказати, що на розвиток художньої