УДК 378:37.16.3

С.І. Бабатіна, Л.В. Змієвська

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ АДАПТАЦІЄЮ СТУДЕНТІВ-ПЕРШОКУРСНИКІВ ДО НОВИХ УМОВ НАВЧАННЯ

У статті розкриваються психологічні питання управління адаптацією студентів-першокурсників до навчання у вищому навчальному закладі, наголошується на важливості готовності студентів до самостійної навчальної діяльності.

На етапі зрілої юності виникає нова соціальна ситуація розвитку, центром якої є перехід до самостійного життя, відбувається суттєва перебудова юної особистості, що зумовлює зміни в соціальній ситуації.

Питанню адаптації студентів до умов навчання у вищому навчальному закладі в сучасній психологічній літературі надається значна увага. Зокрема, це наукові пошуки Т.Алексєєвої, Ю.Бохонкової, Н.Герасимової, В.Демченка, О.Кузнєцової, Л.Литвинової, В.Скрипник, І.Соколової та ін.

Педагогічні аспекти адаптації студентів розглядаються в працях С.Гури, В.Сорочинської, В.Штифурак та ін. Проте аналіз педагогічної літератури засвідчує недостатність уваги науковців саме до проблеми розробки педагогічних моделей адаптації, визначення її основних чинників.

Важливим напрямком у цьому контексті є дослідження теоретичного і практичного досвіду роботи інституту кураторів [8]. Проблема діяльності куратора академічної групи не є новою. У сучасній педагогічній літературі їй надається належна увага. Але питання роботи кураторів академічних груп з адаптації першокурсників в умовах вищого навчального закладу в сучасній педагогіці вивчено ще недостатньо.

Сучасні вимоги до навчально-виховного процесу, набуття куратором статусу головного фігуранта в реалізації програм виховної роботи потребують посилення педагогічних досліджень у цій сфері з метою розробки ефективних практичних методик по адаптації студентів.

Термін "адаптація " використовується в різних галузях наукового знання, однак ще не вироблено єдиної думки про його зміст. Так, одні автори розглядають адаптацію як процес, результат "пристосування", а інші як "взаємодію" людини з людиною (певним колективом, групою), або як "взаємодію" людини і середовища.

Процес адаптації передбачає, насамперед, активність самого суб'єкта діяльності. Ця активність потребує складної та емоційно-напруженої психічної діяльності першокурсника [3].

На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості, яка полягає в здатності кожної молодої людини усвідомити свій соціальний статус та сукупність соціальних ролей, програвання яких дає змогу більш ефективно адаптуватися в соціумі. Цей період збігається з періодом юності і відрізняється складністю становлення особистісних рис. Розвиваються такі якості, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціативність, уміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем - сенс буття, життєві цілі, спосіб життя, любов, вірність тощо. Однак, у 17-19 років, коли відбуваються пошуки власного духовного простору, коли загострюється потреба смисложиттєвого самовизначення, взаємодія з „іншим", „новим" може породжувати конфлікти, протистояння, викликати неадекватні реакції та оцінки.

Треба констатувати, що адаптація студентів-першокурсників в умовах нового середовища, в умовах нової системи освіти у вищих навчальних закладах не завжди проходить успішно.

Дослідження процесу адаптації першокурсників дають підстави виділити такі головні труднощі [2]:

• переживання, пов'язані з перехідним періодом: від шкільного до дорослого життя;

• невизначеність мотивації вибору професії;

• недостатня психологічна підготовка до самостійного життя, необхідність ухвалювати рішення, брати на себе відповідальність за власні дії і вчинки;

• невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності, що підсилюється відсутністю звичного повсякденного контролю педагогів та батьків;

• нові умови діяльності студента у вищому навчальному закладі - це якісно інша система співвідношення відповідальності і залежності, де на перший план виступає необхідність самостійної регуляції своєї поведінки;

• пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;

• налагодження побуту і самообслуговування, особливо при поселенні в гуртожитку;

• відсутність навичок самостійної роботи та ін.

Усі ці труднощі різні за своїм походженням. Одні з них об'єктивно неминучі, інші носять суб'єктивний характер і пов'язані зі слабкою підготовкою, вадами виховання в родині і школі [14].

Адаптація молодої особистості у вищому навчальному закладі є важливою складовою в системі навчальної діяльності. Процес адаптації надзвичайно динамічний, але його успіх багато в чому залежить від низки об'єктивних та суб'єктивних умов, тобто кожна особистість може по різному ставиться до одних і тих же подій. Вивчення аспектів соціально-психологічної адаптації дозволяє простежити формування в студента належного рівня в навчальній діяльності: від того, як швидко і легко проходить процес адаптації, залежить включення його до навчально-виховного процесу [2].

Знання індивідуальних особливостей студента, на основі яких будується система включення його до нових видів діяльності і нового кола спілкування, дає можливість уникнути дезадаптаційного синдрому, зробити процес адаптації психологічно комфортним [9].

Визнають наявність зовнішньої і внутрішньої видів адаптації, синтез яких і визначає поняття "загальної адаптації". Зовнішня адаптація передбачає професійну і соціальну адаптації, внутрішня - біологічну і психологічну адаптації.

Багатовимірну систему зовнішньої і внутрішньої адаптації ми можемо визначити як "соціально-психологічна адаптація", складовими якої є:

• професійна адаптація: профорієнтаційна адаптація; адаптація до навчального процесу (дидактична адаптація);

• соціальна адаптація: пристосування індивіда до групи, усього студентського колективу; прийняття нормативно-правових вимог перебування у вищому навчальному закладі ; осмислене прийняття норм моралі та культури; адаптація до умов проживання в гуртожитку;

• біологічна адаптація: адаптація організму до нових умов (кліматичних, побутових, санітарних), режиму праці, сну, фізичних та нервових навантажень; режим і якість харчування;

• психологічна адаптація: стан психологічного задоволення (незадоволення), комфорту (дискомфорту), відчуття внутрішньої і зовнішньої гармонії (дисгармонії) від успішності (неуспішності) професійної, соціальної та біологічної адаптації; вміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності [7].

На процес адаптації впливають відповідні чинники, які є сукупністю умов чи обставин, що визначають рівень, темпи, а також стійкість і результат адаптації. Знання і аналіз