УДК 37.

Л.В.Змієвська

ФОРМУВАННЯ КОГНІТИВНИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ В МАЙБУТНІХ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Статтю присвячено проблемі професійної підготовки державних службовців до управлінської діяльності.

Актуальність викладання дисципліни "Психологія управління" при підготовці державних службовців до управлінської діяльності не викликає жодних сумнівів. Насамперед це зумовлено тим, що сучасне керівництво колективами розгортається в бік соціологізації та психологізації, оскільки людина посідає центральне місце в усіх соціальних перетвореннях. Психологія управління - це міждисциплінарний науково-практичний напрямок, що потребує психологічного забезпечення вирішення проблем організацій в умовах ринкової системи господарювання.

Розв'язання цього завдання на засадах модульної організації змісту навчальної дисципліни "Психологія управління" дасть змогу магістрам скласти повне уявлення про зміст навчальної дисципліни, а також сприятиме розвитку навичок самостійного здобуття знань і творчого вирішення завдань організації та управління трудовими колективами.

Загальновідомо, що основним мікроелементом суспільства є мала група. Саме в ній розгортаються ті соціально-психологічні процеси, від яких залежить працездатність колективу і емоційне самопочуття кожної окремої людини. Особливе місце в групі посідає її керівник. Його вміння спілкуватися з підлеглими, спрямовувати їх на досягнення високих результатів праці, а також впливати на психологічний клімат колективу, створювати передумови відсутності конфліктних ситуацій безпосередньо впливає на бажання людей працювати з більшою віддачею, розкривати і розвивати свої професійні здібності.

Як відомо, психологічний вплив являє собою "процес і результат зміни одним суб'єктом поведінки, психіки іншого суб'єкта", "вплив на стан, думки, почуття і дії іншої людини з допомогою виключно психологічних засобів, з наданням йому права і часу відповідати на цей вплив" [3]. Тобто керівник повинен володіти певними особистісними якостями, здатністю впливати на інших людей з метою спонукання, стримування, заспокоєння, змінюючи при цьому не тільки поведінку людини, але й її погляди, мотиви, свідомість та індивідуально-психологічні властивості. При цьому головним результатом є зміна, що відбувається в свідомості людини. Тому однією з головних цілей викладання дисципліни "Психологія управління" для майбутніх державних службовців є формування в них здатності особисто впливати не стільки на зовнішній світ, скільки на психіку людини [1].

Особистий вплив - це складний феномен, що являє собою і особистісну здатність, і процес взаємодії, і результат впливу, який не завжди очевидний. Він може проявлятися на різних рівнях, залежно від розвиненості самосвідомості керівника і його духовності. Природа цього впливу багатоаспектна і пов'язана з проявами різних біосоціальних властивостей людини, а його видимі та приховані ефекти пов'язані як з повсякденними поверхневими контактами, так і більш глибокими довірчими відносинами.

З проблемою особистого впливу перетинається феномен лідерства. На думку Р. Хода, Г.Керфі, Д. Хода, лідерство - це переконання, а не панування; люди, які можуть вимагати від інших виконання своїх наказів лише тому, що володіють владою, - не лідери. Лідер - це людина, яка може переконати інших людей відкласти на час свої власні інтереси і зайнятися досягненням спільної мети, що є важливою для свободи і добробуту групи [2; 1].

Аналіз наукової літератури дає підстави виділити три типи лідерства: раптове, негласне та харизматичне. Раптове лідерство зазвичай проявляється в ситуаціях, коли група шукає лідера, та має такі показники: домінантність, екстравертність, честолюбство або досягнення мети, відповідальність, чесність, упевненість, настрій та емоційний контроль, дипломатичність і узгодженість дій. Лідер повинен володіти такими рисами характеру, як домінантність, здатність завойовувати престиж, товариськість, самопрезентація, самоприйняття, досягнення через незалежність, емпатія, а також здатність контролювати свою експресивну поведінку та здійснювати самомоніторинг [3]. Негласне лідерство відбувається тоді, коли наявні характеристики (інтелект, цінності або особистісні якості) лідера тою чи іншою мірою, у якій вони відповідають заздалегідь складеним думкам громадськості про те, яким повинен бути лідер. Однак не завжди людина, яка видається лідером, має якості, потрібні для того, щоб сформувати команду з високою продуктивністю праці і керувати колективом. Якщо пошук лідера здійснюється не на основі встановлених принципів відбору персоналу, зростає ймовірність обрання некомпетентного лідера [2]. Із досліджень прослідковується зв'язок між особистісними якостями лідера і продуктивністю праці команди. Якщо такий зв'язок має місце, ми маємо харизматичного лідера. Це приваблива людина, здатна викликати благоговіння у підлеглих. Його погляд інші люди знаходять незаперечним. Така людина здатна зібрати групу людей, які поділяють її погляд, і через взаємовідносини з командою розвивається разом з її членами. Харизматичні лідери більш ефективні, їх вирізняє велика потреба у владі, енергійність, соціальна наполегливість, орієнтація на успіх, упевненість, самоконтроль, їм притаманні деякі атрибути фемінності: турботливість, потреба в перервах тощо.

Методами бесіди та анкетування було визначено мінімальний набір особистісних якостей людини, які вона повинна мати, щоб здійснювати ефективне керівництво колективом. Ці якості наведено в таблиці 1.

Уважне вивчення програм з підготовки державних службовців дає змогу стверджувати, що недостатньо надається увага формуванню в магістрів саме особистісних якостей лідера. Експериментальні дані свідчать [6], що при підготовці майбутніх державних службовців особливу увагу слід надавати розвитку в них когнітивних якостей особистості, що є базовими для розвитку інших підструктур особистості. Базовими, професійно значущими якостями особистості державного службовця є компетентність, адекватна самооцінка і рефлексія, які в своєму синтезі утворюють основу для формування доступності мови як однієї з найбільш інтегративних характеристик лідера, що зумовлює ефективність інформаційного обміну між керівником і підлеглими, а також здатності особисто впливати