Ідеологія в системі цінностей

План

1. Ідеологія в системі цінностей

2. Кодекс цінностей виховання і розвитку

3. Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

4. Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

Ідеологія є органічною складовою системи цінностей. Практика виховної роботи передбачає чіткий погляд і на її місце та функцію в цій системі.

Як відомо, в комуністичній та фашистській педагогіках ідеологія посідала перше місце і підпорядковувала собі інші компоненти системи вартостей, включаючи мораль. Монопольне домінування ідеології зумовлювало тотальну заідеологізованість усього виховання. Сучасне українське виховання, орієнтуючись на наш виховний ідеал, пропонує суттєво інший принцип: перше місце у вихованні людини відводиться моралі, яка — від Бога і яка ґрунтується на абсолютних, вічних цінностях. Лише порядна (моральна) людина може і повинна брати на себе обов'язки громадянина, сім'янина тощо. В цьому випадку можна говорити про певну "деідеологізацію" виховання, звільнення його від догматично-ідеологічного тиску.

Проте цей принцип ще не вичерпує проблеми. Бо якщо статус ідеології, таким чином, "понижується" і вона більше не домінує над мораллю, то чи не означає це, що наше виховання: а) втрачає чіткі ідеологічні орієнтації; б) що у зв'язку з цим ми повинні толерантно і байдуже ставитися до будь-яких ідеологічних поглядів? На обидва ці запитання система цінностей дає конкретну відповідь.

1. Приймаємо як аксіому, що жодна держава не обходиться без власної ідеології. Наша державність також має у своїй основі відповідну ідеологічну орієнтацію, яку приймає для себе як обов'язкову кожен, хто добровільно прийняв українське громадянство. Це ідеологія державності, що втілена в Акті проголошення незалежності України та в нашій Конституції. Вона орієнтує громадянина на активну участь у державотворенні, державозахисті, зміцненні міжнародного престижу України тощо. Значення такої ідеології у виховних системах європейських держав є дуже великим. Таке ж місце вона мусить посісти і у нашому вихованні, бо без неї неможливе патріотичне становлення нашої молоді.

Сплутування ж ідеології державності з ідеологічними доктринами різних партій чи окремих верств є фальшуванням дійсного стану речей, а часом і виявом політичного невігластва.

2. Допускаючи плюралізм вузькогрупових (партійних) доктрин і поглядів, наше виховання відкидає все те, що не відповідає прийнятій системі цінностей, а надто її головним ідеалам (моральності, національній ідеї тощо). Як буде видно далі, йдеться тут про чистоту нашого виховного ідеалу, зміст якого — в служінні Богові й Україні, 3 одного боку, це означає потребу трактування всіх таких поглядів крізь призму абсолютних вічних вартостей (ідеалів добра, правди, справедливості, гідності тощо). Антигуманні ідеологічні доктрини, такі як доктрини про класову, расову, національну чи конфесійну ненависті, про боротьбу і кровопролиття на цьому ґрунті, котрі вже довели свою антилюдяну сутність — такі ідеології не мають права на виправдання плюралізмом і повинні повсюдно заперечуватися з позицій гуманізму.

А з іншого боку, всі можливі ідеологічні доктрини повинні оцінюватися крізь призму ідеології державності. Система цінностей допускає ідеологічні різнотлумачення, якщо вони йдуть у загальному річищі державотворчих процесів. Проте вона виключає як неприйнятні ворожі політичні доктрини, які суперечать цим процесам і носять очевидно деструктивний характер та призводять до руйнування Держави.

Кодекс цінностей виховання і розвитку

У цьому підрозділі пропонується приблизний Кодекс цінностей, який стосується п'яти напрямів сучасного українського виховання. Порівняно з тим, що пропонувалося в першому виданні цього посібника, цінності індивідуального життя (цінності розвитку) виокремлені, репрезентовані ширше, а відтак і класифіковані на основі додаткового критерію, правомірність чого буде висвітлюватись в одному з наступних розділів.

Не вважаємо цей Кодекс досконалим, бо мовою взагалі неможливо вичерпати глибину Ідей. Наводимо його тут найперше як ілюстрацію того, про що йшлося вище. Зрештою, якщо спільними зусиллями довести такий Кодекс до рівня відносної досконалості, то він міг би слугувати основою для складання програм — найперше для потреб громадського виховання.

Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

Першим і найголовнішим обов'язком людини щодо себе самої і системи виховання щодо неї є вироблення духовного стрижня особистості, вектора її загальних прагнень (див. рис. 10). "Найважливіша мета життя не економічна, не соціальна, а духовна", — зауважував М. Бердяєв (Бердяєв Н., 1995, с. 319). Вище ми вже визначили це поняття як скерованість людини до Високого і Вічного. Наявність його в людині та суспільстві засвідчує стан здоров'я, і не тільки духовного. Відсутність цієї інтимної, але фундаментальної реальності веде до кволості, слабкості, втрати рівноваги і навіть до духовної смерті.

Побутує думка, що духовність є найвищим щаблем в ієрархії цінностей. У певному сенсі так воно і є. Але це не відокремлена сфера життєдіяльності людини, не щось "автономне", а те, як людина ставиться до всіх сфер власного життя, з чим вона приходить до цінностей різних рангів у ієрархії. Духовність "розлита" по всій системі, виявляє себе в усіх сферах як стратегічний орієнтир. Без духовності не мислимо собі справжньої моральності, справжнього патріотизму, дійсної демократії, родинності, сили характеру тощо.

Чи не найголовнішою функцією духовності є забезпечення чистоти системи цінностей, що, звичайно, залежить не лише від наявності й визначеності, але й від природи ("змісту") Головного Ідеалу. Бо саме він і є джерелом духотворним.

У цьому сенсі принципове значення має здатність людини розрізняти духовність, джерелом якої є Бог, і духовність ("псевдодуховність"), що йде від віри в щось, що не є Богом. Людина є вічним богошукачем і здатна придумувати собі різних богів. У християнській системі виховання знаходимо місце лише Богові Любові й Добра. Духовність лише з такого джерела здатна вшляхетнювати поведінку людини. А відтак, лише глибинне усвідомлення Бога як свого Вищого Авторитету і джерела чеснот оберігає свідомість людини від егоцентризму, окультизму, сектантства, чаклунства тощо.

Вибір Вищого Авторитету — вибір природи духовності — відіграє також й іншу важливу функцію в системі: забезпечує її однорідність. Відомо, що в розумінні норм поведінки, змісту цінностей у різних народів, суспільних груп і окремих людей завжди існує помітна і небезпечна різниця, що часто зводить їх на манівці.

Духовність з її націленістю на Вищий Авторитет обмежує ці блукання та оберігає суспільство і людину від орієнтації на лише їм вигідні правила, від підпорядкування цих правил поведінки власним егоїстичним цілям. А тому, як би не відрізнялись ці правила у різних народів, епох і окремих людей, всі вони завдяки духовності об'єднуються в одне — "як різні ступені сходження до однієї мети, ...до порогу Царства Божого" (Лосский Н., 1991, с. 96). Саме завдяки духовності та її джерелам у системі діють доцентрові сили, які зберігають її однорідність і захищають від егоїстичних поглядів окремих людей.

Єдність завжди сфокусовує увагу людини на тій ідеальній сутності, яка висловлена в Кодексі християнської моралі — в Десятьох Заповідях Божих. Жоден із компонентів системи не повинен суперечити змістові інших складових.

Чистота і гармонія системи цінностей виховання, а отже, його змісту, забезпечується також рівновагою між структурними компонентами системи (див. рис. 10). Жоден із них не повинен перебільшувати свої функції, виходити за свої природні межі, домінувати над іншими, піддаватися особливому наголосові.

Комуністичне виховання було прикладом домінування ідеології в системі. Історія інквізиції та хрестових походів, сучасний мусульманський екстремізм є виявом домінування релігії, що веде до фанатизму. Толстовство е прикладом дисгармонії в бік моралізаторства — крайня його форма зумовлювала нігілістичне ставлення до інших ярусів цінностей. Фашизм — це завжди домінування національної ідеї (ідеї расової винятковості) над усім іншим. Сучасній американській, зрештою, частково і європейській системам виховання властиві надмірні відхилення в бік прав людини, що часто затінює її обов'язки щодо родини, громади, нації, веде її до нехтування соціальними обов'язками тощо і загалом — до деградації.

Рівновага компонентів системи, натомість, породжує гармонію, що в процесі виховання входить у свідомість людини і сприяє формуванню в ній моделі гармонійної поведінки.

Розклад і деградація системи власне і розпочинаються тоді, коли в її структурі зростає домінування якогось аспекту, що часто провокується і зовнішніми обставинами. Наприклад, домінування націоналізму, як правило, провокується приниженням нації іншими народами. Наддомінування моральності може бути зумовлене і злом, що оточує людину, бажанням "втекти від цього". Навіть відоме роздвоєння особистості є наслідком такого впливу зовнішнього світу.

Нарешті, чистота і гармонія системи досягається шляхом дотримання закону природного ієрархіями, коли чітко враховується взаємозалежність різних груп цінностей. Так, особисте повинно постійно узгоджуватися з родинним, суспільним, національним і вселюдським. У соціальній сфері тут діє часто тепер ігнорований закон демократії, який інтереси більшості ставить вище інтересів меншості. Людина може вважати себе суверенною, лише виконавши свої обов'язки перед тим, хто вище неї. Бо права має не тільки людина. "Свої права" має також сім'я, громада, нація, вселюдство. Вони повинні реалізовуватися збалансовано. Відповідно різну вагу має і