Певні відхилення в рівновазі та ієрархізмі системи цінностей спостерігаються, зрештою, доволі часто, але коли вони переважають, то людина чи суспільство стають на шлях екстремізму. Близькими до гармонії системи цінностей в сучасному світі є суспільства Австрії, Голландії, Великобританії, Швеції, Канади, Австралії та ін. Цим вони завдячують своїй схильності до консерватизму, що є надійним оберегом духовності.

Зауважимо принагідно, що орієнтація на ієрархізм суспільного організму як на підставу класифікації цінностей потребує застереження: не він (механічно) визначає зміст і перевагу одних ярусів і груп над іншими. Бо нерідко рацію має меншість і навіть одна людина у суперечці з групою. Так само і вимоги одиниці супроти групи можуть бути необґрунтованими. Ми запозичуємо тут лише структуру. Система ж цінностей є самодостатньою, і її гармонія забезпечується не ззовні, не самою структурою, а за рахунок орієнтації на зміст Головного Ідеалу, що виступає гарантом "моральнісних вимог справедливості", індикатором того, що є добро і що є зло. Вище робить усіх "одним" (Ів. 17:21), і воно вказує "де й коли її (людини. — О. В.) бажання є незаконними, де й коли вони суперечать благові її ближнього й благові загального" (Юркевич П., 1993, с. 222).

Таким чином, запорукою чистоти, цілісності, рівноваги, ієрархізму та гармонії системи виховання людини слугує Вищий Авторитет, якщо вона в нього вірить. "Усе, чим людина, як людина, може і повинна бути, — пише К. Ушинський, — виражено цілком у божественному вченні, й вихованню залишається тільки, раніше всього і в основу всього, вкоренити вічні істини християнства. Воно дає життя і вказує вищу мету всякому вихованню, воно ж і повинно служити для виховання кожного християнського народу джерелом усякого світла і всякої істини. Це невгасимий світоч, що йде вічно, як вогняний стовп у пустині, попереду людини і народів, і за цим повинен прямувати розвиток усякої народності ("служіння Богові й Україні!" — О. В.) і всяке справжнє виховання, що йде разом з народністю" (Ушинський К., 1983, с. 101—102).

Слід підкреслити, що гармонія цінностей і стабільність їх системи, з одного боку, визначається станом суспільної свідомості, а з іншого, — впливає на цей стан. Як уже згадувалось, такій ситуації сприяє здоровий консерватизм. Стабільність духовного життя, підтримувана традицією, сприяє гармонійному самостановленню людини, що приречена діяти, прагнути, здобувати, перебудовувати тощо світ, а водночас змушена також у чомусь обмежувати себе, долати в собі щось нижче задля чогось вищого і важливішого. На все це вказує система цінностей. Вона спонукає людину підніматися сходинками духу, прагнути, а не втрачати при цьому рівновагу. Таким чином чистота, однорідність, рівновага та іерархізм системи цінностей стають якостями натури людини. І навпаки, "в усій поведінці єства, що відірвалось від Бога, і такого, що егоїстично порушило правильне співвідношення цінностей, з'являються душевні вади і відповідно душевні страждання і так само тілесні вади і тілесні муки" (Лосский Н., 1991, с. 63). І ці вади можуть бути не лише вадами окремої людини, вони можуть бути вадами суспільними.

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991.

Белинский В. Сочинения: В 2 т. — СПб., 1900. — Т. 2.

Бергер П. Капіталістична революція. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бердяєв Н. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990.

Бердяєв Н. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995.

Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шлях реалізації // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 13—16; 2000. — МІ. — С. 10—12.

Біблія. — К., 1992.

Біланюк П. Не лишень навчаємо, але й виховуємо // Рідна школа. —1936. — Ч. 20. — С. 293—296.

Біланюк П. До чого змагає сучасна школа взагалі й Рідна Школа з окрема. — Л., 1938.

Біланюк П. Де шукати джерел внутрішньої карности // Шлях виховання й навчання. — 1939. — Кн. II. — С. 116—119.

Білошицький А. Суспільство без емоцій, без моралі, або пропаща душа — гомо хамус // Рідна школа. — 1993. — № 8. — С. 2—7.

Будз П. Виховання характеру // Шлях виховання й навчання. — 1928. — Ч. 11. — С. 1—8; Ч. 12. — С. 4—9.

Вахтеров В. Основы новой педагогики //Избр. пед. соч. — М.: Педагогика, 1987.

Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — Лондон: Вид-во Спілки української молоді, 1952.

Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Ващенко Г.— 1. Вибрані педагогічні твори.— Дрогобич: Відродження, 1997.

Ващенко Г.— 2. Загальні методи навчання. — К.: Українська видавнича спілка, 1997.

Ващенко Г. Праці з педагогіки і психології. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2000.

Ващенко Г. Хвороби в галузі національної пам'яті. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2003.

Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Россия, 1989.

Витулкас Дж. Новая модель здоровья и болезни. — М.: Педагогика, 1997.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Л., 1996.

Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.

Войтыла К. Основания этики // Вопр. философии. — 1991. — Ml. — С. 29—60.

Волкова Н. Педагогіка. — К.: ВЦ "Академія", 2001.

Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру. — Новий Ульм, 1961.

Горохович А. Плекаймо в дитині і розум, і душу. — Дрогобич: Бескид, 1992.

Джонс Дж. та ін. Укрепление здоровья при содействии школ // Здоровье мира. — 1995. — март — апрель. — С. 10—11.

Дзерович Ю. Педагогіка. — Львів: Накладом греко-католицької Богословської академії, 1937.

Дорошенко В. Короткий бібліографічний огляд // Українська душа. — К., 1992.

Жуйко П. Психологія гомо совєтікуса // Сучасність. —1993. — № 9. — С. 148—152.