Людина та її власне здоров'я

Сьогодні ми переживаємо процеси звільнення людини і відродження її душі та тіла. Повернення до ідей гуманізму передбачає відродження культу здоров'я і фізичної краси людини, її гармонійного розвитку. Слабкість і немічність негативно впливають на свіжість мислення, на почуття, волю. Дбати, щоб у здоровому тілі була здорова душа (mens sana in corpore sano), — радив ще знаменитий римський сатирик Ювенал. А в епоху Просвітництва Ж. -Ж. Руссо знову повертається до цієї думки: чим слабше тіло, тим більше наказує, а чим воно сильніше, тим слухняніше є духові.

Сьогодні здоров'я перестає бути лише "справою держави" — сама людина повинна дбати про це, бодай тому, що лікування хвороб передбачає значні матеріальні витрати. Здоров'я більше не "даруватимуть" — його треба плекати самому ще змалку. Звідси і потреба виховання в дітей уміння доглядати за власним здоров'ям — вести здоровий спосіб життя, займатися спортом, дотримуватися правил гігієни, уникати шкідливих для здоров'я звичок і вчинків тощо.

Здоровий спосіб життя, як уважають, це поняття і соціальне, і моральне, і педагогічне. "Пізнай себе" і "сотвори себе" — такими були гасла древніх, що випливали не лише з їхньої мудрості, але й з самої природовідповідності життя людини. Неосвіченість і байдужість щодо свого здоров'я, повна "відчуженість" від нього, неувага до свого тіла, психіки, духу, розуму тощо, — все це надбання однобічної цивілізації й "хлібного" способу життя, що в кінцевому результаті ведуть людину до деградації.

Поширення здоровохоронної культури набуває сьогодні дуже актуального значення. Лише вона може допомогти людині відстежити "передхворобні" стани, що виявляють себе не стільки больовими відчуттями, скільки через настрій, незадоволення собою і навколишніми людьми. Ніхто, крім самої людини, не може краще зауважити такі стани. Сучасна світова медицина все більше утверджує думку про те, що здоров'я забезпечується не лікуванням, а вчасним попередженням хвороб. Добре відомі також міркування російського фізіолога І. Павлова з приводу того, що людина могла б жити до 100 років, якби вона своєю нестриманістю, своєю непорядністю, своїм злочинним ставленням до власного організму сама не вкорочувала свій вік. Чинить вона це через байдужість, безхарактерність, але часто також через відсутність у ній здоровохоронної культури.

Види здоров'я

Можна говорити про різні види здоров'я: а) фізичне, що визначає повноцінне і правильне функціонування організму; б) психічне, що зумовлює рівновагу і нормальний перебіг психічних процесів; в) духовне — як прагнення до ідеалу, що є головним джерелом сили і енергії людини. З певною мірою умовності до видів здоров'я можна віднести також правове здоров'я, що засвідчує ставлення людини до правових норм суспільства, та соціальне, від чого залежить безконфліктна взаємодія з довкіллям. Як засвідчують дослідження, стан усіх названих видів здоров'я в наших дітей, як і стосовно всього нашого суспільства, дає серйозні підстави до занепокоєння.

Маємо переконливі статистичні дані про наявність порушень у сфері фізичного здоров'я наших дітей. Соціальний розвиток школярів вирізняється агресивністю, відчуженістю дітей від батьків, грубістю в спілкуванні тощо. Помітні відхилення спостерігаються в психічній і, особливо, в духовній сферах, де зазнали глибинної девальвації поняття честі, сумління, доброти, терпеливості.

Між різними аспектами (видами) здоров'я існує тісний і прямий взаємозв'язок: хвороба фізична часто є чинником дисгармонії психічної, емоційної й соціальної. За даними деяких досліджень, у половини хворобливих дітей спостерігаються проблеми з вихованням. Серед породжуваних фізичним нездоров'ям явищ — схильність до наркотичних речовин, алкоголю, куріння, лихослів'я, статева розпуста, брутальність у поведінці. Нервово-психічне навантаження, посилене зовнішніми чинниками, призводить до п'ятиразового збільшення показника вживання наркогенних речовин (тютюн, алкоголь, наркотики). За даними тих же досліджень, 21 % п'ятикласників виявляють схильність до куріння, 17 % — до алкоголю. Ці дані, зрештою, особливо вражають у старших класах: 57 % учнів — курять, 56 % — вживають алкоголь. У деяких сферах суспільного життя спостерігаємо сьогодні поширення правового нігілізму, про що даних маємо вдосталь (Оржеховська В., 1997).

Педагогічне середовище, як і родинне, може розвивати прагнення дитини до самовдосконалення, до зміцнення свого здоров'я або, навпаки, — заважати його становленню. Реальність така, що в школі сьогодні діти втрачають здоров'я. Адже, як уже мовилось, жоден європейський народ не ставиться до здоров'я своїх дітей так безжалісно, як ми, силуючи їх годинами, днями, тижнями, місяцями і роками сидіти непорушно за партою і вдавати, що їм усе тут цікаво. Відповідно до проведених досліджень, простудні захворювання, гіпертонія, міокардити, гастрити, коліти, вегетосудинні дистонії, астенія, виразкова хвороба, сколіози, кіфози, а також безліч психічних, соціальних, духовних, правових відхилень тощо, — усе це наслідок несприятливого режиму роботи школи: поза всяким сумнівом, він ослаблює організм і знижує його опірність. Нерідко прямої шкоди здоров'ю дітей завдають невідповідні меблі, освітлення тощо. В свою чергу, перелічені захворювання часто є причиною негативних зрушень у поведінці дітей (Там само).

Великої шкоди здоров'ю наших дітей завдають і методи навчання у школі, що передбачають "тихосидіння", яке не компенсується відповідними рухами на перервах і на уроках руханий. Так, у 14—22 % школярів порушена постава, у 18 % — погіршений зір, у 38 % — зайва вага, у 2 % — підвищений тиск. Серед причин такої ситуації дослідники називають погіршення матеріального стану, зниження можливостей займатися фізичною культурою і, водночас, психоемоційні перевантаження. Як виявляється, "при вступі до школи рухова активність дитини знижується наполовину і з кожним навчальним роком її дефіцит зростає" (Оржеховська В., 1997, с. 88). Навіть у дітей з відносно повноцінних сімей відсутні яскраво виражені прагнення бути здоровими.

Головні чинники догляду за здоров'ям

Здоров'я не можна сприймати як щось кимось дане задарма. Це само собою зрозуміло. Про здоров'я людина повинна дбати свідомо і докладати відповідних зусиль, аби ці прагнення здійснилися. Тому першим і головним чинником, що вирішує долю і стан здоров'я, є воля самої людини. У так званій Оттавській хартії зміцнення здоров'я (1986 р.) наголошується, що охорона здоров'я — це турбота про себе самого і про тих, хто тебе оточує. До навичок, що забезпечують здоровий спосіб життя і саме здоров'я, відносять також вміння приймати рішення, критично мислити, підтримувати добрі стосунки з людьми, здатність давати собі раду в різних життєвих ситуаціях тощо.

Деякі зарубіжні автори, які досліджували шляхи зміцнення здоров'я, зазначають велику залежність стану здоров'я від самосвідомості людини і можливості її самореалізації, стану її громадських зацікавлень тощо. Звідси — природний висновок, що здоров'я і здатність вести здоровий спосіб життя формуються як компонент цілісного гармонійного і міцного характеру людини.

Деякі особливості поведінки людини вказують на це з очевидністю, наприклад, рухливість, урівноваженість, координованість рухів, самоопанування при зустрічі з невідомим тощо. І саме глибинним поєднанням здоров'я людини та її характеру зумовлена однозначність твердження, що здоров'я мусить стати найперше предметом власної уваги і власної волі. Людина повинна навчитися володіти власним тілом і бути господарем свого інтелекту та своєї поведінки. Безхарактерна особа виявляє у догляді за своїм здоров'ям певну байдужість і нехіть. Дуже часто навіть профілактичні вимоги лікарів сприймаються неохоче і з обуренням. Тим часом різні заходи підтримки фізичного стану вимагають не лише згоди, але й волі, витривалості, наполегливості. Ці чинники, як відомо, іноді здійснюють "диво", повертаючи до життя безнадійно хворих та інвалідів.

Легковажність щодо власного здоров'я — це не завжди наслідок заклопотаності, це часто вияв звичайних лінощів чи байдужості. Ось чому охорона здоров'я — це також проблема педагогічна. Такою вона постала вже на Першому українському педагогічному конгресі 1935 року, де ставилося питання виховання в людині відповідальності за своє власне здоров'я та здоров'я інших людей ("Перший український педагогічний конгрес”, 1938, с. 117).

Серед зовнішніх чинників охорони здоров'я дитини необхідно назвати найперше сім'ю, школу і місце праці молоді.

Фізичне здоров'я — на основі вроджених даних — зміцнюється або руйнується вже в перших стосунках з матір'ю, з близькими. Рівний, добрий психологічний клімат у родині сприяє становленню повноцінної психіки дитини. Гартування і обтирання холодною водою, розумний стиль одягу, рухові вправи і масажі тощо, — все це надійні й корисні засоби, до яких може вдатися мати. Народна педагогіка і народна творчість, якщо до неї уважно придивитися, підказували матері такі засоби (наприклад, "Кую, кую чобіток...", що фактично є масажем рефлексогенних зон п'яток тощо).

Уже в перші роки життя в процесі рухових вправ дитина відчуває м'язове задоволення (повзання, перекидання тощо). Починаючи з двох-трьох років