Раніше існували навіть спеціальні розділи педагогіки, які вивчали виховні вартості окремих місцевостей (Там само, с. 205). Сюди відносили специфічні сторони громадського, господарського і культурного життя (особливості краєвиду, расові відмінності, звичаї, місцеву архітектуру, характер виробництва, історію, народну творчість тощо). "Як перший предмет треба назвати географію", — пише С. Маланюк. При цьому він радить вивчати її з якомога більшою участю самої дитини, що діє у рідному природному географічному середовищі (Там само, с. 207). Пізнання "чужого", віддаленого повинно відбуватися на основі зіставлення його зі своїм, близьким і рідним. Це особливо виховує любов до рідного краю. Розвиваючи ці ідеї, В. Пачовський зазначав, що усвідомлення рідної природи, території, свого краю і бажання мати для них власну владу перетворює людність на активну патріотичну силу. "Отже земля, — каже він, — є основою до утворення власної держави і зросту нації. Тому мусимо пізнати свій рідний край, тобто географію рідної землі, щоб осягнути свідомість своєї території, щоби зв'язати себе містичними узами прив'язання до рідної землі..." ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 107).

Природа є великим виразником Краси. Природовідповідне — завжди естетичне, бо так сприймається. Потворне, навпаки, є наслідком порушення гармонії, наслідком екологічної шкоди і руйнування, що йде від егоїзму людини. "Спонтанність" природи завжди гарна; нагромадження сміття і господарський безлад навколо нас — завжди потворні. Людина може звикати і до краси, і до потворного, до створеного нею бруду навколо себе, але природа завжди намагається підказати їй любов богоугодну.

Здорова природа не виражає огидного, а тому ознакою здоров'я людини і природи є Краса. Нас неприємно вражає, коли, мандруючи "живим" ще лісом, ми раптом натикаємося на залишки технічної безгосподарності — покинуті сталеві троси, залишки тракторних гусениць, чорні плями від нафтопродуктів. Таке безладдя не є красою. До структурних елементів Краси природи дослідники відносять розмаїтість кольорів, форм, звуків, запахів, симетрію, пропорцію, ритм та аритмію, гармонію та дисгармонію, текстуру поверхні тощо.

Природа впливає на стан суспільства, родинні стосунки, а надто на характер людини. Ставлячи до неї свої вимоги, природа спонукає людину бути добрішою, кращою, час від часу застановлятися над власним буттям і регламентувати його відповідно до голосу Божого. Нерідко природа підвищує свої вимоги до людини, створює їй певні перепони і труднощі, але й в цьому випадку для неї це повертається благодаттю: така людина і нація стають сильними і підприємливими. Прикладом цього е японці — велика нація, що завдяки вимогливості власної природи на клаптику землі стала сильною, розвинутою і характерною.

Виховання в школі уваги до власного здоров'я і до здоров'я довкілля — справа не лише одного якогось предмета або вчителя. Всі предмети — так само, як вони виражають цінності моральні, національні, громадські та ін., — повинні нести також цінності ставлення людини до власної і спорідненої з нею навколишньої природи. Вагоме слово тут мають сказати рідна мова, природознавство, географія (про що вже йшлося), анатомія, малювання, уроки ручної праці, а надто — валеологія та екологія. Проте, все це почне діяти лише за умови, коли вчитель і підручник будуть нести відповідний світогляд. Як і все інше виховання, валеологічне та екологічне виховання може бути планованим (системним) і принагідним (випадковим), виходячи з життєвих обставин — від потреби мити руки перед їдою до рятування пораненої людини чи боротьби за збереження зелених насаджень, над якими піднялася рука "патріота" науково-технічного прогресу.

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991.

Белинский В. Сочинения: В 2 т. — СПб., 1900. — Т. 2.

Бергер П. Капіталістична революція. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бердяєв Н. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990.

Бердяєв Н. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995.

Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шлях реалізації // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 13—16; 2000. — МІ. — С. 10—12.

Біблія. — К., 1992.

Біланюк П. Не лишень навчаємо, але й виховуємо // Рідна школа. —1936. — Ч. 20. — С. 293—296.

Біланюк П. До чого змагає сучасна школа взагалі й Рідна Школа з окрема. — Л., 1938.

Біланюк П. Де шукати джерел внутрішньої карности // Шлях виховання й навчання. — 1939. — Кн. II. — С. 116—119.

Білошицький А. Суспільство без емоцій, без моралі, або пропаща душа — гомо хамус // Рідна школа. — 1993. — № 8. — С. 2—7.

Будз П. Виховання характеру // Шлях виховання й навчання. — 1928. — Ч. 11. — С. 1—8; Ч. 12. — С. 4—9.

Вахтеров В. Основы новой педагогики //Избр. пед. соч. — М.: Педагогика, 1987.

Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — Лондон: Вид-во Спілки української молоді, 1952.

Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Ващенко Г.— 1. Вибрані педагогічні твори.— Дрогобич: Відродження, 1997.

Ващенко Г.— 2. Загальні методи навчання. — К.: Українська видавнича спілка, 1997.

Ващенко Г. Праці з педагогіки і психології. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2000.

Ващенко Г. Хвороби в галузі національної пам'яті. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2003.

Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Россия, 1989.

Витулкас Дж. Новая модель здоровья и болезни. — М.: Педагогика, 1997.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Л., 1996.

Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.

Войтыла К. Основания этики // Вопр. философии. — 1991. — Ml. — С. 29—60.

Волкова Н. Педагогіка. — К.: ВЦ "Академія", 2001.

Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру. — Новий Ульм, 1961.

Горохович А. Плекаймо в дитині і розум, і душу. — Дрогобич: Бескид, 1992.

Джонс Дж. та ін. Укрепление здоровья при содействии школ // Здоровье мира. — 1995. — март — апрель. — С. 10—11.

Дзерович Ю. Педагогіка. — Львів: Накладом греко-католицької Богословської академії, 1937.

Дорошенко В. Короткий бібліографічний огляд // Українська душа. — К., 1992.

Жуйко П. Психологія гомо совєтікуса // Сучасність. —1993. — № 9. — С. 148—152.