Особливе місце в системі цінностей громадянського суспільства посідає свобода слова, що стосується як одержання інформації, так і можливості людини висловлювати власні думки. Ця свобода гарантується конституціями демократичних держав, законами про засоби масової інформації тощо.

Ставлення до праці. Може здатися дивним, що саме "суспільство трудящих" сприяло формуванню в "радянської людини" рис лінивства, культу пільг і так званих вихідних, схильності "виснути на плечах" суспільства — менше віддавати, а більше одержувати. Вона (людина) не потребувала також ніколи думати про якість праці і про якість того продукту, який виробляла. Йшлося завжди лише про кількість. В останні десятиліття "соціалізму" розхлябаність у праці стала нормою. Це не заважало жити — хоча б сяк-так.

Варто також зауважити, що і наша Конституція (ст. 43), гарантуючи право людини на працю, не ставить ще перед нею належних вимог чи застережень: не просто право працювати, але й обов'язок виявляти щодо праці необхідні старання і компетенцію.

Ринкові стосунки докорінно змінюють ситуацію. Вони змушують людину дивитися на свою працю цілком інакше. За нових умов успіх забезпечують дві речі: а) висока якість вироблюваного продукту, який мусить мати добрий товарний вигляд і б) продукт, який людина виробляє, мусить мати якомога нижчу ціну. В іншому випадку праця пропаде марно. І це може стати навіть передумовою втрати права на працю. Звідси, дбаючи про свою власну вигоду, про свою винагороду за працю, людина мусить міняти своє ставлення до неї: вона мусить приймати високі вимоги до себе, намагатися працювати якнайкраще, високоякісно, бо лише така праця комусь потрібна. А крім того, кожна людина змушена думати і про те, щоб технологія ЇЇ праці була якнайраціональніша, бо в цьому — можливість здешевлення продукту. Столяр сам має дбати про те, щоб його рубанок був гострим, а вчитель мусить сам думати про те, аби методи його роботи були якомога ефективнішими і т. п. Усі ці вимоги, зрештою, стосуються як людини, так і всього суспільства. Народ, який не хоче думати про ці прості речі, не може бути матеріально забезпеченим.

Громадянське самоврядування. Однією зі суттєвих ознак зрілого громадянського суспільства є тенденція до певної децентралізації влади і залучення громад до участі в самоуправлінні. Ця тенденція вже у давнину вела до розвитку інститутів муніципального самоврядування, якому центральна влада делегувала і досі делегує значну частину власних управлінських повноважень у сфері освіти, охорони здоров'я, комунального господарства, послуг, охорони правопорядку тощо.

Звичайно, функціонування таких самоврядних інститутів передбачає умови політичної зрілості самих громад, віру в те, що органи влади існують для того, щоб служити людям, а не навпаки і готовність громадян відстоювати свої права (Колодій А., 2002, с. 230—240). На розвиток структури самоврядування останнім часом спрямовує свої зусилля наша нова влада.

Усі такі поняття, на перший погляд, стосуються економіки. Але вони є також категоріями педагогічними, бо не працюватимуть, якщо не стануть елементом свідомості й характеру людини — через виховання і самовиховання. З самого дитинства і на все життя в громадянському суспільстві людина вимушена орієнтуватися на власну працю і на її якість, а не на кількість. Це й цілком інший спосіб мислення, інший вектор намагань: робити гарно і дешево, а не багато і абияк.

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991.

Белинский В. Сочинения: В 2 т. — СПб., 1900. — Т. 2.

Бергер П. Капіталістична революція. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бердяєв Н. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990.

Бердяєв Н. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995.

Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шлях реалізації // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 13—16; 2000. — МІ. — С. 10—12.

Біблія. — К., 1992.

Біланюк П. Не лишень навчаємо, але й виховуємо // Рідна школа. —1936. — Ч. 20. — С. 293—296.

Біланюк П. До чого змагає сучасна школа взагалі й Рідна Школа з окрема. — Л., 1938.

Біланюк П. Де шукати джерел внутрішньої карности // Шлях виховання й навчання. — 1939. — Кн. II. — С. 116—119.

Білошицький А. Суспільство без емоцій, без моралі, або пропаща душа — гомо хамус // Рідна школа. — 1993. — № 8. — С. 2—7.

Будз П. Виховання характеру // Шлях виховання й навчання. — 1928. — Ч. 11. — С. 1—8; Ч. 12. — С. 4—9.

Вахтеров В. Основы новой педагогики //Избр. пед. соч. — М.: Педагогика, 1987.

Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — Лондон: Вид-во Спілки української молоді, 1952.

Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Ващенко Г.— 1. Вибрані педагогічні твори.— Дрогобич: Відродження, 1997.

Ващенко Г.— 2. Загальні методи навчання. — К.: Українська видавнича спілка, 1997.

Ващенко Г. Праці з педагогіки і психології. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2000.

Ващенко Г. Хвороби в галузі національної пам'яті. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2003.

Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Россия, 1989.

Витулкас Дж. Новая модель здоровья и болезни. — М.: Педагогика, 1997.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Л., 1996.

Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.

Войтыла К. Основания этики // Вопр. философии. — 1991. — Ml. — С. 29—60.

Волкова Н. Педагогіка. — К.: ВЦ "Академія", 2001.

Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру. — Новий Ульм, 1961.

Горохович А. Плекаймо в дитині і розум, і душу. — Дрогобич: Бескид, 1992.

Джонс Дж. та ін. Укрепление здоровья при содействии школ // Здоровье мира. — 1995. — март — апрель. — С. 10—11.

Дзерович Ю. Педагогіка. — Львів: Накладом греко-католицької Богословської академії, 1937.

Дорошенко В. Короткий бібліографічний огляд // Українська душа. — К., 1992.

Жуйко П. Психологія гомо совєтікуса // Сучасність. —1993. — № 9. — С. 148—152.